Самостійна робота № 7
Тема: Методика дослідження освітлення виробничих приміщень.
Огляд теми:
Дана тема належить до більш розширеного самостійного опрацювання слухачами лекційного та лабораторно – практичного курсу з даної дисципліни, а саме:
– тема лекції – «Розгляд факторів виробничої санітарії»;
– тема лабораторної роботи – «Освітленість виробничих приміщень».
При розгляді теми слід вивчати міжгалузевий нормативний акт, що має загально державну дію, а саме; «Гігієнічну класифікацію
Завдання:
Самостійне опрацювання слухачами Лекційного курсу з даної теми повинно враховувати всебічне та детальне уявлення щодо дії на організм людини параметрів освітлення виробничих приміщень та використання заходів та засобів нормалізації освітлення, яке досягається шляхом Ознайомлення зі змістом відповідної теми лекції.
Самостійне опрацювання слухачами лабораторно – Практичного курсу з даної теми повинно бути виконано в формі Розширеного конспектування змісту та питань, що входять до «Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу».
Зміст:
1. Загальна характеристика. Світло – один із суттєвих чинників виробничого середовища, завдяки якому забезпечується зоровий зв’язок працівника з його оточенням. Відомо, що біля 80% всієї інформації про навколишнє середовище надходить до людини через очі – наш зоровий апарат.
Основними поняттями системи світлотехнічних величин є Світловий потік, Сила світла, Освітленість і Яскравість, Фон, Яркісний контраст і Видимість.
Світловий потік F – це потік випромінювання, що оцінюється за його дією на людське око. За одиницю світлового потоку прийнято люмен (лм). Наприклад, лампа розжарювання потужністю 40 Вт створює світловий потік 415-460 лм, а люмінесцентна лампа ЛД 40 такої же потужності – 2340 лм.
Сила світла І – просторова густина світлового потоку, яка визначається відношенням світлового потоку F (лм) до тілесного кута со, у якому цей потік поширюється: І = Р/со. За одиницю сили світла прийнято канделу (кд). Тілесний кут – частина простору сфери, обмежена конусом, що спирається на поверхню сфери з вершиною у її центрі. За одиницю тілесного кута прийнято стерадіан (ср). Кут в 1 ср вирізає на поверхні сфери площину, рівну квадрату радіуса сфери. Кандела це сила світла еталонного джерела в перпендикулярному напрямку при температурі затвердіння платини 2046,65оК і тиску P = 101325 Па.
Освітленість Е – поверхнева густина світлового потоку. При рівномірному розподілі світлового потоку F, перпендикулярного освітлюваній поверхні S, освітленість Е = F/S. Наприклад, освітленість поверхні у повний місяць -0,2-0,3 лк, білої ночі 2-3 лк, опівдні (літо) – 68000-99000 лк.
Яскравість поверхні В – поверхнева густина сили світла, визначається як відношення сили світла І у даному напрямі до проекції поверхні, що світить ся, на площину, перпендикулярну до напряму спостереження. В = І/S cos а, де а – кут між нормаллю до поверхні і напрямом зору. За одиницю яскравості прийнято канделу на квадратний метр (кд/м2 або Ніт). Наприклад, яскравість люмінесцентних ламп – 5-103-105 кд/м2, лампи розжарювання -5,5-106 кд/м2. Око людини спроможне функціонувати у діапазоні 1016-104 кд/м2. Осліплююча яскравість залежить від розміру поверхні, яка світиться, яскравості сигналу та рівня адаптації зору і має розбіг 6,410—15,9104 кд/м2. Для ефективного бачення об’єкту фонова яскравість повинна знаходитися у діапазоні 10-500 кд/м2.
Коефіцієнти відбиття р, пропускання т та поглинання р поверхонь вимірюються у процентах або частках одиниці (р + т + Р = 1): р = Рр/Р; і = Рх/Р; Р = Ро/Р, де Р, Рх, Р„ – відповідно відбитий, поглинений та той, що пройшов через поверхню, світлові потоки; F – світловий потік, що падає на поверхню. Наприклад, коефіцієнт відбиття білої поверхні дорівнюється 0,8-0,75, світло синьої – 0,55, коричневої – 0,23, чорної – 0,1-0,07.
Фон – поверхня, що безпосередньо прилягає до об’єкта. Він оцінюється коефіцієнтом відбиття. Фон вважають світлим при р > 0,4, середнім – при 0,4 і р > 0,2 та темним при р > 0,2.
Контраст K об’єкта спостереження та фону визначається різницею між їх яскравостями: К = (Во – Вф)/Вф, де Во та Вф – відповідно яскравості об’єкта та фону. Контраст вважають великим при К > 0,5, середнім при 0,2 < K < 0,5, малим при K < 0,2.
Видимість V характеризує здатність ока сприймати об’єкт. Видимість залежить від освітлення, розміру об’єкта розпізнавання, його яскравості, контрасту між об’єктом і фоном, тривалості експозиції: V = К/Кпор, де К – контраст між об’єктом і фоном; Кпор – пороговий контраст, тобто найменший контраст, що розрізняється оком за даних умов. Для нормального зорового сприйняття V повинна бути рівною 10-15.
Час зберігання зорового відчуття – 0,2-0,3 с. Сприйняття мерехтливого світла має специфічні особливості. Серія світлових імпульсів сприймається як безупинний сигнал, якщо інтервали між імпульсами порівняні з часом інерції зору. Критична частота мерехтіння дорівнює 15-70 Гц. Таким чином, для забезпечення стабільного зображення частота регенерації сигналу повинна бути не нижчою 70 Гц. Наприклад, у сучасних моніторах частота регенерації зображення складає 85 Гц і вище.
Залежно від джерел світла освітлення може бути Природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; Штучним, що створюється електричними джерелами світла, та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.
Природне освітлення поділяється на: бокове (одно – або двобічне), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюється через отвори (ліхтарі) в дахах і перекриттях; комбіноване – поєднання верхнього та бокового освітлення. На рівень природного освітлення приміщень впливають: світловий клімат, який залежить від географічного розтушування місця, площа та орієнтація світлових отворів; конструкція вікон, чистота скла, геометричні параметри приміщень та відбиваючі властивості поверхонь, зовнішнього та внутрішнього затемнення світла різними об’єктами.
Оскільки природне освітлення не постійне у часі, його кількісна оцінка здійснюється за відносним показником – коефіцієнтом природної освітленості (КПО):
КПО = (Евн/Езов)·100%,
Де Евн (лк) – природна освітленість в даній точці площини всередині приміщення, яка створюється світлом неба (безпосереднього або після відбиття);
Езов (лк) – зовнішня горизонтальна освітленість, що створюється світлом в той самий час повністю відкритим небосхилом.
Штучне освітлення може бути загальнім та комбінованим. Загальне освітлення передбачає розміщення світильників у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) для здійснювання загальне рівномірного або загального локалізованого освітлення (з урахуванням розтушування обладнання та робочих місць). Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосереднього на робочих місцях. Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла. Одне місцеве освітлення у виробничих приміщеннях заборонене.
Ви прочитали: "Методика дослідження освітлення виробничих приміщень – №1"Читати далі