Політичні діі і політичні рішення – №1

4. Тема: Політичні дії і політичні рішення

1. Огляд теми: вивчаються форми та типи політичних дій, класифікація політичних рішень; розглядаються історичні типи та основні концепції демократії, форми та основні риси демократії.

1. Поняття політичних дій та політичних рішень. Типи та класифікація політичних дій та політичних рішень.

“Політична дія» – це вид суспільної діяльності суб’єктів політики, що являє собою сукупність осмислених дій, які ґрунтуються на врахуванні політичних інтересів, мобілізації політичної

волі з метою досягнення політичних цілей.

Сукупність політичної діяльності становлять дії, спрямовані на завоювання, утримання, функціонування та розвиток політико-владних відносин. Політична діяльність має конкретний характер і здійснюється як взаємодія суб’єктів і об’єктів політики. Вона по-суті відзеркалює систему політико-владних відносин, що панують у суспільстві.

Структуру політичної діяльності можна подати у вигляді такої схеми.

Політичне Керівництво Державою І суспільством	Політичне Функціонування	Участь громадян у політичному житті суспільства	Політичний маркетинг
Визначення цілей і завдань	Діяльність політичних інститутів	Належність до партій чи політичних об’єднань	Форма організації і управління політичною практикою
Формування політичної стратегії і тактики		Діяльність у виборних органах державної влади	Формування і вивчення політичних потреб
Прогнозування політичного розвитку		Участь у виборах, референдумах	Організація політичного бізнесу і використання політичної арени

Політична діяльність може викликати зміну у різних сферах життя суспільства. Виходячи з цього можна виділити такі основні Типи Політичної діяльності:

Радикальні дії спрямовані на докорінні зміни суспільної системи (революція, контрреволюція, заколот).

Реформаторські заходи, спрямовані на суспільні зміни, що не підривають основ влади правлячої еліти

Політичні перевороти, які змінюють правлячі еліти, не зачіпаючи соціально-економічний базис країни, її суспільно-політичної структури

Результативність Політичної Діяльності Залежить від:

– обраних цілей і засобів їх реалізації;

– володіння інформацією про політичні відносини вертикального типу між центральними та місцевими органами влади та населенням, що уможливлює оцінку рівня довіри до влади;

– розробленої політичної технології досягнення результатів політичної діяльності;

– володіння інформацією про політичні відносини горизонтального типу – між суспільними групами, яка дає змогу попереджувати небажаний розвиток подій;

– прийняття рішень, їх прогностичного потенціалу, передбачення можливих наслідків.

Політичне рішення – акт, який здійснюється суб’єктами політики, спрямований на втілення в життя політичних цілей і завдань, здійснення для цього відповідних заходів на основі аналізу інформації, вибору варіантності дій, урахування політичного часу та реальних політичних сил.

Як і вся політика, винесення політичних рішень має орієнтуватися на два рівні оцінок і прогнозів: перший – це рівень громадської думки; другий – це оцінка експертів, спеціалістів.

Зміст політичних рішень визначає їхню структуру, яку можна зобразити у вигляді схеми:

Структура політичного рішення

Преамбула

Вступ

Конструктивна частина

■ аналіз стану справ і політична оцінка

■ визначення тенденцій і перспектив розвитку

Резолюційна частина

■ визначення напряму дії

■ об’єднання організаційних і соціальних зусилль

■ визначення заходів політичного впливу та методів їх реалізації

Існує ряд умов, дотримання яких дозволяє забезпечити високий рівень об’єктивності та реалістичності політичного рішення.

Об’єктивність та реалістичність політичного рішення

Врахування взаємозв’язку між Непередбаченою поведінкою людей і свавіллям, відсутністю Гарантій політичної свободи	Умови Забезпечення	Якість і обсяг необхідної інформації
Врахування політичної ситуації, її найважливіших компонентів, основної ланки	Недопущення спрощеного розуміння або абсолютизації Ситуації
Відмова від закритості і келейності політичних рішень	Необхідність корекції Рішення та механізму Його реалізації
	Розробка теорій прийняття політичного рішення

Політичні рішення розрізняються за формою політичних відносин, тобто залежно від того, хто виступає суб’єктом політики, а хто її об’єктом. Можна виділити такі типи політичних рішень:

Типи політичних рішень

Критерії класифікації	Типи політичних рішень
За обсягом охоплення території	Глобальні, регіональні, місцеві
За сферою впливу	Соціально-політичні, політико-економічні, політико-культурні, ідеологічні та інші
За організаційними суб’єктами політики	Державні, партійні, рішення громадських об’єднань
За силою впливу	Обов’язкові, рекомендаційні
За характером мети	Стратегічні, тактичні
За рівнем аналізу інформації	Емпіричні, концептуальні
За мірою привнесення нового	Новаторські, рутинні

2. Історичні типи та основні концепції демократії

В сучасних умовах слово «демократія»є найбільш популярним у народів і політиків всього світу. Загальновідомо, що історичний генезис (від грец. – походження, виникнення; процес утворення) демократії тривалий і суперечливий. Народжена в Античній Греції (перша демократична держава – Афінська республіка), ідея демократії не знайшла там палких прихильників серед мислителів. Концепції найяскравіших представників того часу Платона і Аристотеля ґрунтувались на протиставленні «правильних» і «неправильних» форм державного устрою і влади. Демократію вони відносили до «неправильної» форми.

Термін «демократія» в часи свого виникнення у грецькому полісі справді визначав соціальний лад, за якого в управлінні беруть участь усі, хто складає народ – демос. Проте демос в античні часи не ототожнювали навіть з низовими категоріями вільних громадян, які становили переважну більшість населення полісу. Афінська держава дала світові зразок публічної влади, не знайшовши, однак, механізму обмеження тотальної влади в усіляких її проявах. Це завдання спробувала виконати Римська республіка. Вона винайшла інститут народного трибуната як противагу владі сенату і консулів.

В подальшому також панувало скептичне ставлення до демократії, хоча елементи демократії вже почали зароджуватися у формі представницьких органів, що обмежували абсолютну владу монархів (парламент Англії, Генеральні штати Франції, кортеси Іспанії, Військова Рада Запорізької Січі). Після Французької буржуазної революції стало зрозумілим, що саме демократія є засобом більш розумної політичної та соціальної організації суспільства, держави, влади. В XIX ст. у демократії були свої досягнення та падіння, але, в цілому, до неї було негативне ставлення.

Після виходу в світ книги А. Токвіля «Демократія в Америці» (1-й том вийшов у 1835 р., 2-й – у 1840 р.) почало формуватися позитивне ставлення до демократії. На початку XX ст. практично не залишається політичних доктрин, включаючи і більшовизм, і фашизм, які в основу своїх ідеологічних конструкцій не закладали б побудову демократії різного роду. Після революції 1917 р. у Росії диктатура пролетаріату була проголошена як вищий тип пролетарської демократії. Життя розвінчало міф про «соціалістичну демократію», яка тільки нав’язувала народу ілюзію народовладдя, а насправді проголошений демократизм був декоративним і фальшивим.

Велике значення в утвердженні сучасних норм демократії відіграли «Декларація прав людини», прийнята ООН (1948 р.), Хельсинська нарада (1975 р.), правозахисний рух у постсоціалістичних країнах, Паризька нарада глав урядів європейських країн і прийнята нею «Паризька хартія для нової Європи» (1990 р.).

У політології термін «демократія» вживається в чотирьох значеннях:

♦ як влада народу – народовладдя;

♦ як форма устрою будь-якої організації, заснованої на принципах рівноправності її членів, виборності й прийняття рішень більшістю (виробнича, партійна, профспілкова, молодіжна тощо);

♦ як рух за здійснення демократичних цілей і ідеалів (соціал-демократичний, ліберальний, християнсько-демократичний, соціальний тощо);

♦ як ідеал суспільного устрою і відповідний йому світогляд та система цінностей.

Таким чином, демократія є одночасно й ідеологічним постулатом, і основною соціальною технологією.

Одним з основних принципів демократії є принцип більшості. Принцип більшості означає, що будь-яке питання політичного управління суспільством має здійснюватись у відповідності з волею більшості. Принцип більшості складає суть доктрини народного суверенітету, відповідно до якого народ проголошується джерелом верховної влади у демократичному суспільстві. Проте, важливо враховувати, що розуміється під поняттям «народ» і як здійснюється його суверенітет.

В історії політичної думки народ трактувався як чернь, «нетворча більшість» у протиставленні до «творчої меншості», а тому не здатним раціонально мислити, приймати рішення, управляти. В сучасній політичній теорії такий тип правління відображає античне поняття «охлократія», що означає влада натовпу, черні.

Сучасне розуміння народу як дорослого населення країни, що має рівні політичні права, дає можливість говорити про загальну демократію. Але до початку XX ст. жодна з існуючих демократій не надавала всьому дорослому населенню рівних політичних прав, а тому була соціально обмеженою. Це були класові (для власників, які мали нерухомість) або патріархальні (тільки для чоловіків) демократії. Наприклад, виборчі права жінкам були надані у Новій Зеландії у 1893 р., Австралії у 1902 р., Фінляндії у 1905 р., в інших країнах світу – у 20-х роках XX ст., у Франції, Бельгії, Швейцарії – після другої світової війни.

В сучасних умовах принцип більшості здійснюється у декількох формах: конституційна більшість (дві третини або три чверті від встановленого числа), абсолютна більшість (50% плюс один голос) та відносна (проста більшість). Відомі теоретики демократії розуміли, що право більшості не є абсолютно ефек­тивним способом вирішення багатьох суспільних проблем. Адже і більшість не застрахована від помилок. Більш того, історія свідчить, що можливі варіанти «диктатури більшості», коли демократія перетворюється в свою протилежність – деспотію. Тому для запобігання таких наслідків поряд з правом більшості в сучасних демократіях практикується принцип захисту прав меншості. Він означає, що в цілому підкорюючись рішенню, за яке проголосувала більшість, меншість має право захищати свою позицію у будь-яких конституційних формах: створенням опозиції в парламенті, відстоюванням своєї точки зору через засоби масової інформації тощо.

Американський політолог Р. Даль увів у наукові й обіг поняття «поліархія» – на противагу «демократії». Під демократією він розуміє «ідею», «ідеал», а під поліархією – її реальне втілення. На його думку, поліархія означає правління меншості, що вибирається народом на конкурентних виборах. Мінімальний набір необхідних критеріїв сучасної політичної демократії складається з таких формальних процедур:

Ви прочитали: "Політичні діі і політичні рішення – №1"
Читати далі