При довгостроковому прогнозуванні використовується Метод екстраполяції, умоглядного продовження на майбутнє тих тенденцій, що вже заявили про себе в сьогоденні. Метод екстраполяції спрямований на побудову динамічних (статистичних або логічних) рядів показників прогнозованого процесу з якомога більш ранньої дати аж до дати прогнозованої. Великий ефект при цьому дає використання формул складної екстраполяції, висновків теорії ймовірностей, теорії ігор, завдяки чому можна точніше оцінювати масштаби можливих зрушень в екстраполюючих
Застосовується також Метод аналогії — порівняння положення справ у тій або іншій державі з аналогічним досвідом інших держав, подібними ситуаціями в історії.
Останніми десятиліттями, особливо з розвитком кібернетики, набули популярності Методи імітаційного моделювання. При цьому створюється спрощена, агрегійована модель досліджуваного об’єкта (наприклад, системи міжнародних відносин). Потім за допомогою ЕОМ досліджується його еволюція. Цей метод знаходить розвиток в ігровому імітаційному моделюванні, що дозволяє розглядати альтернативні варіанти тієї або іншої ситуації шляхом введення в модель можливих суб’єктивних реакцій учасників подій.
Через необхідність у політичному житті суспільства великої кількості факторів політичне прогнозування розробляються у вигляді варіантів, альтернатив розвитку, які описують вірогідний характер майбутніх подій, процесів, явищ. Чим довгостроковіший прогноз, тим більша ймовірність виникнення нових факторів, тенденцій, які в минулому про себе не заявляли і тому не могли бути враховані при аналізі вихідної бази даних прогнозів. Найбільш точні прогнози короткострокові.
Алгоритм найважливіших операцій розроблення політичного прогнозу включає такі основні етапи:
• передпрогнозна підготовча стадія (розроблення програми дослідження і конкретизація завдання на прогноз);
• побудова вихідної (базової) моделі прогнозованого об’єкта методами системного аналізу;
• збір даних прогнозного тла (наприклад, тенденції соціально-економічного розвитку, соціальна та міжнаціональна обстановка, вектор суспільної думки і т. д.);
• побудова серії попередніх пошукових моделей на основі прогностичних принципів і специфічних методів;
• побудова серії нормативних (ідеальних) моделей;
• оцінка вірогідності і точності прогнозу;
• вироблення рекомендацій для ухвалення політичного рішення;
• критичний розбір підготовленого прогнозу.
Прогнозування варто відрізняти від утопій та футурологічних концепцій.
Утопія і прогноз
Утопія у широкому значенні — це своєрідний вид науково-художньої творчості, соціального проектування, який існує в різних жанрах і формах і що дозволяє створювати образи бажаного або небажаного майбутнього. Термін введений англійським мислителем Т. Мором, автором книги «Утопія» (1516). Утопізм — процес мислення, що оперує ідеями, зверненими в ідеальне, фантастичне майбутнє. Кожний політичний рух розробляє свій міф, що має прийматися як надія, котра наповнює сенсом колективні дії.
Сучасні утопії являють собою також різні технологічні проекти: євгенічні, електронні, екологічні, феміністські, окультні, містичні. При цьому, як і на попередніх етапах розвитку людства, утопічна думка перетинається з релігійною проповіддю, соціально-політичним і культурним реформізмом та стихійним революціонаризмом.
Футурологія і прогноз
Футурологія — галузь теоретичних досліджень, наукових знань, соціальних прогнозів і уявлень про майбутнє людства. Термін ввів німецький соціолог О. Флехтхейм (1943). Основні напрями футурології визначилися в 60-ті роки XX ст. в діяльності «Комісії 2000 року» при Американській академії мистецтв і наук, а також у доповідях Римського клубу. У центрі уваги в цей період виявилися песимістичні прогнози, пов’язані з катастрофічними для людства наслідками інтенсивного виробництва і споживання.
Представники концепцій технологічного оптимізму (Г. Кан, пізніше — О. Тофлер), навпаки, пророкували повернення до традиційних цінностей на основі тривалого підйому виробництва до кінця століття. Автори цих концепцій намагаються обґрунтувати можливість застосування досягнень науки і техніки для вирішення гострих соціальних проблем, для згладжування суперечностей між класами; висувають ідеї «постіндустріального» (Д. Белл) і «технотронного» (3. Бжезинский) суспільства, «багатонаціональних корпорацій», що контролюють увесь світ і усувають можливість міжнародних конфліктів (Г. Кан) тощо.
Для 70—80-х років характерне прагнення до розроблення комплексних моделей суспільного розвитку, насамперед глобальних моделей, що враховують розвиток економіки, перспективну демографічну ситуацію, стан навколишнього середовища і мінерально-сировинної бази, енергопостачання. Для більшості напрямів футурології зберігається сподівання на швидке економічне зростання в глобальних масштабах, так само як і переконання, що прийдешня цивілізація розчинить у собі протилежні соціальні системи (Ф. Бааде, Ф. Поллак).
Слід зауважити, що галузь дослідження у футурології нечітко визначена і поєднує передбачувальні функції різних соціальних наук. У ній розглядаються як перспективи розвитку людства в цілому (глобальне прогнозування), так і окремих сфер громадянського життя (наука і техніка, культура й освіта, економіка й політика). У прогностичних дослідженнях проявилися дві ціннісні орієнтації: песимістична і оптимістична, що визначають вплив футурології на формування світоглядних орієнтацій сучасності.
Найефективнішим методом у футурології є моделювання суспільних процесів, розроблення сценаріїв можливого {пошукова модель — екстраполяція виявлених тенденцій) і бажаного майбутнього (нормативна модель, що враховує суспільні ідеали, потреби, норми) з урахуванням змінного впливу самого прогнозу. Прогностичні моделі будуються за допомогою інтегрування результатів анкетування експертів, «мозкових атак» фахівців, спеціальних ігрових ситуацій. Авторами різних футурологічних концепцій є: Д. Белл, 3. Бжезинский, Г. Кан, Р. Арон, Ф. Бааде, Р. Юнг, Дж. Гелбрейт, У. Ростоу, Г. Маркузе, О. Тофлер, Ю. Хабермас. Над передбаченням про майбутнє людства працюють спеціальні науково-дослідні організації в США, Європі, Росії та інших країнах.
2. Типові завдання:
1. У чому полягає необхідність та сутність політичного прогнозування
2. Визначте типи політичних прогнозів
3. Сформулюйте проблеми конкретності та точності прогнозу
4. Які сфери політичного життя є об’єктами прогнозування?
5. Які методи використовуються в політичному прогнозуванні?
6. Яке значення має наукове прогнозування в умовах реформування українського суспільства.
3.Література:
Кирилюк Ф. М. Політологія Нової доби. – К.: ВЦ “Академія”,2004.
Муляр В. І. Політологія. – К.: ЦНЛ, 2003.
Політологія / За ред. О. В.Бабкіної, В. П.Горбатенка. – К.: Вид. центр “Академія” 2010.
Практикум з політології /Ред. Ф.М. Кирилюк. – К.: „Комп’ютерпрес”, 2004.
Політологія: наука про політику / За загал. Ред.: В. Г.Кремень, М. І.Горлач. – К.-Х..: “Единорог”, 2008.
Піча В. М. Політологія / В. М.Піча, Н. М.Хома. – К., Львів: “Каравела”: “Новий світ-2000”,2002.
Рудакевич О. М. Політологія. Лекції, семінари, самостійна робота : Навчальний посібник. – 2-ге вид., перероб., доп. – Тернопiль : Вид-во “Астон”, 2007.
Юрій М. Ф. Політологія : Підручник / М. Ф. Юрій. – К. : Дакор, КНТ, 2006.
Ви прочитали: "Політичне прогнозування – №3"Читати далі