Політику фашизм визначає дуже своєрідно. Гітлер вважав, що політика – це мистецтво здійснення боротьби народу за життя, за його земне існування. Зовнішня політика – це мистецтво забезпечення народу необхідного життєвого простору в необхідних розмірах, якості та формах відповідно до його расової цінності й чисельності. Внутрішня політика розглядається фашистами як функція зовнішньої політики, яка має надати могутності у боротьбі за існування.
В основу фашистського світогляду покладено ідеї расизму. Німецькі нацисти вважали, що
Неофашизм – це модифікований повоєнний фашизм. Сучасні неофашисти піддали гітлерівський расизм певному удосконаленню. Гітлерівську тезу про перевагу німців над усіма народами було відсунуто на другий план. Тепер неофашисти протиставляють «кольоровим народам» білу людину взагалі. Вони наголошують на зв’язку расистського вчення з мальтузіанством і часто посилаються на тезу неомальтузіанців про «демократичний вибух» у країнах Азії, Африки та Латинської Америки, який оголошується джерелом «смертельної загрози» для всіх цивілізованих націй. Ідеологи неофашизму, з одного боку, постійно звертаються до витоків фашистської доктрини, намагаються відродити «справжній», «первинний», «чистий» фашизм. З іншого боку – зовні відмежуватися від злочинів фашизму.
У наш час серед неофашистів поширилась теорія «нового гуманізованого» фашизму французького письменника М. Бардіна. Він вважає, що фашизм – це лише психологічна схильність людей до рішучих дій, незалежно від соціальних інтересів. Особливе місце в ідеології фашизму посідає проблема культури. Це пов’язано з тим, що в епоху НТР зростає суперечність між культурою та цивілізацією. Ідеологи фашизму вважають, що в наш час зростає інтенсивність праці, яка призводить до перенапруження психофізичних можливостей людей. Реакцією на надмірні навантаження, високі темпи життя, ускладнені вимоги до виробництва є прагнення до простоти та ясності. А простоту і ясність можна знайти тільки в ідеології фашизму. Як політична течія, неофашизм виник у 60-х рр. XX ст. З 70-х рр. організації фашистів усього світу проводять загальні збори. У 80 – 90-х рр. неофашисти спробували координувати свої дії в міжнародному масштабі. Неофашистські організації діють практично в усіх країнах Європи, Америки, більшості країн Азії, в Австралії та країнах Африки. Вважається, що людство вже виробило потужні політичні та правові методи для боротьби з насильством, які дозволяють сказати, що неофашизм приречений на поразку. Але сучасне суспільство має дуже уважно ставитись до появи на політичному ринку ідей, які прагнуть закріпити перевагу будь-якої нації над іншою і не зупиняються ні перед чим заради досягнення своїх цілей.
До традиційних соціально-політичних течій відносяться і соціально-політичні доктрини католицизму, православ’я та ісламу.
Технократизм
До цієї групи відносяться теорія постіндустріального суспільства, теорія соціальної держави та альтернативні соціально-політичні течії.
Вважається, що термін «індустріальне суспільство» ввів у науковий обіг ще Анрі де Сен-Симон, але засрювником концепції індустріального суспільства по праву є французький філософ та соціолог Огюст Конт. Свого найвищого розвитку та визнання ця теорія досягла у 50 – 60 роки XX ст. після появи книги Уолта Ростоу «Стадії економічного росту» та лекцій Раймона Арона. Розвитком ідей цих авторів є концепція постіндустріального суспільства та її новітня модифікація – теорія інформаційного суспільства, що їх розробляють – Д. Белл, 3. Бжезинський, Дж. Гелбрейт, А. Тоффлер та ін.
В основі концепції постіндустріального суспільства – принцип технологічного детермінізму: вирішальне значення в розвитку суспільно-економічних структур належить змінам у технічних і технологічних сторонах виробництва. На думку авторів цієї теорії, будь-які зміни техніко-технологічного порядку тягнуть за собою зміну соціальних структур та відносин. Доіндус-тріальне, індустріальне, постіндустріальне та інформаційне суспільство – це результати послідовних стадій технологічних змін у виробничих та інформаційних процесах.
У доіндустріальному суспільстві виробництво ґрунтується на доньютонівській науці й технології та на спрощених уявленнях про зовнішній світ. Таке виробництво – це натуральне господарство. Соціальна структура у такому суспільстві має станово-ієрархічний характер, панують священики та землевласники. Головним регулятором суспільних відносин є традиція.
Для індустріального суспільства характерним є високий рівень розвитку промислового виробництва, що орієнтований на масовий випуск товарів тривалого використання (телевізорів, автомобілів, пилососів тощо). Головним підґрунтям для переходу до індустріального суспільства вважається промислова революція, що призвела до якісних технічних нововведень у виробництві та управлінні, які, в свою чергу, призвели до зміни характеру виробництва та перетворення всієї суспільної структури. У такому суспільстві виробництво повністю стає товарним, воно зорієнтоване на отримання максимальних прибутків. Основа організації такого суспільства – капітал і праця, домінуюче місце у соціальній структурі займають капіталісти, банкіри, торговці. З’являється протиріччя між найманими робітниками та капіталістами.
При переході від традиційного суспільства до індустріального знищуються станові привілеї. Влада набуває централізованого характеру, розвиваються демократичні форми правління і традиція поступається місцем закону.
Автори концепції постіндустріального суспільства стверджують, що в залежності від рівня розвитку техніки у суспільстві послідовно панують: спочатку сільське господарство, потім промисловість, а вже потім сфера послуг. Концепція постіндустріального суспільства виходить з того, що на кожній із стадій економічного розвитку пануюче положення у суспільстві займають певні соціальні групи. Це – священики та феодали у традиційному суспільстві, бізнесмени – в індустріальному, вчені та фахівці, які надають послуги – у постіндустріальному. Кожній економічній стадії притаманні також свої специфічні соціальні інститути. У традиційному суспільстві – церква та армія, в індустріальному – промислово-фінансові корпорації, у постіндустріальному – університети та науково-дослідні установи. При переході від індустріального суспільства до постіндустріального відбуваються істотні зміни в різних областях життя. В економіці відбувається перехід від товаровиробницької до обслуговуючої економіки, переваги питомої ваги сфери послуг над сферою виробництва. В соціальній структурі класовий розподіл поступається місцем професійному, при якому зберігається природна нерівність людей. У політичній сфері має місце розподіл на правлячу, технократичну еліту та ті маси населення, якими правлять. Автори концепції постіндустріального суспільства не заперечують існування у такому суспільстві соціальних і політичних конфліктів, але вважають, що їх природа є зовсім іншою. Якщо в індустріальному суспільстві головний конфлікт пов’язаний із власністю, що зосереджена в руках капіталістів, то у постіндустріальному суспільстві він зумовлений змінами у змісті праці і виступає як конфлікт між знанням та некомпетентністю.
Істотним елементом теорії постіндустріального суспільства є ідеї, що відносяться до процесів розвитку світової спільноти. Головне місце серед них посідає ідея взаємозалежності народів, посилення інтеграційних тенденцій у світовому розвитку при наближенні до постіндустріальної стадії. Автори вважають, що у XXI ст. людству доведеться входити разом, незалежно від стартового майданчика, на якому знаходиться той або інший народ. А це передбачає нове політичне бачення світу.
Різновидом теорії постіндустріального суспільства є концепція інформаційного суспільства. Інформаційна стадія розвитку суспільства характеризується тим, що значно підвищується інтелектуалізація праці. Культура, освіта та охорона здоров’я втрачають своє традиційне призначення «невиробничої сфери» і трансформуються в самостійну виробничу силу, що орієнтована на виробництво не тільки матеріальних благ, але й самої людини.
Одним з головних у концепції інформаційного суспільства є положення про посилення нематеріальної мотивації трудової діяльності людей у сучасній виробничій корпорації.
Вважається, що у розвинутих країнах Заходу такий мотив до праці як висока заробітна платня поступово відходить на другий план, а на перший план виходять зміст праці, можливість самореалізації, перспективи професійного зростання, психологічний клімат у колективі та інші. Один з авторів цієї теорії Дж. Гелбрейт (книга «Нове індустріальне суспільство») вважає, що важливими мотивами в діяльності техноструктури є ототожнення та пристосування, тобто добровільна заміна своїх цілей цілями організації та зв’язок з організацією для того, щоб привести її цілі у відповідність із своїми. Це призводить до розвитку різних форм соціальної взаємодії та злагоди – солідаризм та формування органічних людських спільнот – комунітаризм.
2. Типові завдання:
1. Як ви розумієте зміст категорій «політична культура», «політична свідомість»?
2. Назвіть основних носіїв політичної свідомості
3. Які ви знаєте типи та рівні політичної свідомості?
4. Що означає поняття «політична ідеологія»?
5. Визначте основні соціально-політичні ідеології.
6. Які особливості політичної культури сучасного українського суспільства?
3. Література:
Брегеда А. Ю. Основи політології. – К.: КНЕУ,2000.
Муляр В. І. Політологія. – К.: ЦНЛ, 2003.
Політологія / За ред. О. В.Бабкіної, В. П.Горбатенка. – К.: Вид. центр “Академія” 2010.
Практикум з політології /Ред. Ф.М. Кирилюк. – К.: „Комп’ютерпрес”, 2004.
Політологія: наука про політику / За загал. Ред.: В. Г.Кремень, М. І.Горлач. – К.-Х..: “Единорог”, 2002.
Політологія:У 2-х кн. Кн.1: Політика і суспільство. Кн.2: Держава і суспільство / За ред. А.Колодій. – К.: Ельга-Н, Ніка-Центр,2000.
Піча В. М. Політологія / В. М.Піча, Н. М.Хома. – К., Львів: “Каравела”: “Новий світ-2000”,2002.
Рудакевич О. М. Політологія. Лекції, семінари, самостійна робота : Навчальний посібник. – 2-ге вид., перероб., доп. – Тернопiль : Вид-во “Астон”, 2007.
Холод В. В. Політологія. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2006.
Юрій М. Ф. Політологія : Підручник / М. Ф. Юрій. – К. : Дакор, КНТ, 2006.
Ви прочитали: "Політична свідомість та політична культура – №8"Читати далі