І в першому і в другому випадках суми калькуляційних різниць відображають по дебету тих рахунків де знаходиться продукція (Дт 26, 27 якщо у коморі) або по дебету рахунків які відображають канали вибуття продукції (Дт 90 – якщо продукція реалізована) в кореспонденції з кредитом рах. 23.
Фермерські господарства не обчислюють собівартість і на облік ставлять продукцію за поточними цінами.
6.3. Калькуляція собівартості продукції і порядок закриття рахунків обліку виробництва.
В с.- г. визначення собівартості продукції має таку
1.Обчислюється собівартість продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв, які обслуговують основне виробництво
(по вантажному автопарку – собівартість 1 т/км;
По гужовому транспорту – собівартість 1 робочого дня і 1 кормодня;
По електропостачанню – с/в 10 квт/год електроенергії;
По теплопостачанню – с/в 1 гкал теплоенергії;
По водопостачанню – с/в 1 м3 води)
2. Розподіляють загальновиробничі витрати. Суму, накопичену в Дт рах. 91, розподіляють між об’єктами обліку витрат пропорційно прямим витратам без вартості насіння і садивного матеріалу – у рослинництві, кормів – у тваринництві, матеріалів – у промисловості.
3. Визначають загальну суму виробничих витрат на об’єктах обліку (культури, групи культур, групи тварин).
4. Обчислюють собівартість рослинництва, тваринництва і промислових виробництв.
В с.- г. підприємствах при виробництві продукції крім основної продукції одержують ще супутню і побічну.
Фактична собівартість продукції (робіт та послуг) в с. – г. формуваннях розраховується в цілому за рік, крім продукції, робіт і послуг допоміжних виробництв, фактична собівартість яких визначається щомісяця.
Собівартість побічної продукції такої, як солома, гичка, стебла кукурудзи, соняшника, капустяне листя та ін. визначається виходячи із розрахунково-планових витрат на збирання, транспортування, пресування, скиртування та інші роботи, пов’язані із заготівлею побічної продукції.
Під час складання Калькуляції і обчислення фактичної собівартості одержаної продукції спочатку із загальної суми витрат на вирощування певної культури виключається вартість її побічної продукції, а решту витрат розподіляють між основною та супутньою продукцією.
При вирощуванні зернових культур отримують 3 види продукції –повноцінне зерно (основна), зернові відходи (супутня) і солому (побічна).
Відповідно до методики загальна сума витрат (без вартості соломи) розподіляється між зерном і зерновідходами. При цьому зерно береться за одиницю, а зерновідходи прирівнюються до нього за коефіцієнтом, який розраховується за вмістом в них повноцінного зерна. Знаючи дані лабораторного аналізу про вміст повноцінного зерна в зерновідходах необхідно перевести їх в повноцінне зерно.
Наприклад:
В господарстві одержали 100 ц зерновідходів із вмістом в них повноцінного зерна 55 %.
100 ц *55 % = 55 ц
100%
Потім визначають, скільки всього зерна (повноцінного + умовного в зерновідходах). Після цього витрати на виробництво (за мінусом вартості соломи) ділять на загальну кількість зерна. Це буде фактична собівартість 1 ц повноцінного зерна.
Для визначення собівартості 1 ц зерновідходів, фактичну собівартість 1 ц повноцінного зерна слід помножити на коефіцієнт (в нашому прикладі – 0,55).
За такою ж методикою обчислюється собівартість 1 ц насіння соняшника і інших олійних культур.
При обчисленні собівартості зерна кукурудзи необхідно всю масу отриманого від урожаю зерна перевести в сухе зерно, тобто зерно базисної вологості. Потім всі витрати на вирощування без вартості кукурудзиння (стебел) розділити на масу зерна базисної вологості.
Собівартість 1 ц овочевих культур:
По овочам відкритого ґрунту собівартість визначається шляхом ділення витрат на кількість одержаної продукції, якщо були окремо зібрані витрати по кожній культурі. Якщо витрати на вирощування різних овочів збирались на одному рахунку, то спочатку їх розподіляють між окремими видами овочів прямопропорційно вартості одержаної продукції за цінами можливої реалізації. А потім уже суму витрат ділять на кількість основної продукції без вартості побічної. Така методика використовується і в садівництві.
Собівартість кормових культур:
Сіяні трави: якщо одержують один вид продукції, то витрати повністю відносять на неї і шляхом ділення витрат на кількість визначають фактичну собівартість.
Якщо одержали декілька видів продукції, то спочатку розподіляють загальнотехнологічні витрати пропорційно площам використаним для одержання відповідного виду продукції, а потім до них додають ще витрати на збирання, транспортування, доробку та ін. Після цього витрати ділять на кількість продукції.
Собівартість насіння сіяних трав:
Спочатку виключають вартість соломи, а решту ділять на кількість насіння.
Визначення собівартості в тваринництві.
Молочне скотарство.
Об’єктом обліку витрат являється:
А) основне стадо
Б) тварини на вирощуванні та відгодівлі
Об’єктом калькуляції по основному стаду являється 1 ц молока, 1 голова приплоду і 1 т гною.
Гній оцінюють за фактичними витратами на його заготівлю (в які входять вартість підстилки, амортизація обладнання, витрати на транспортування і т. п.)
Собівартість 1 голови приплоду дорівнює вартості 60 кормо-днів утримання корови.
Собівартість 1 кормодня розраховується діленням всієї суми витрат на утримання корів основного стада на кількість кормоднів.
Для визначення собівартості 1 ц молока необхідно загальну суму витрат на утримання корів (без вартості одержаного приплоду та побічної продукції) розділити на кількість центнерів одержаного молока.
По групі тварин на вирощуванні та відгодівлі об’єктом калькуляції являється приріст живої маси і жива маса тварин.
Приріст живої маси = жива маса на кінець періоду (+) жива маса загиблих тварин і тварин, що вибули (-) жива маса на початок періоду (-) жива маса тварин, що надійшли на відгодівлю.
Потім затрати на утримання даної групи тварин без вартості гною необхідно поділити на кількість центнерів чи кілограмів приросту і, в результаті, одержимо фактичну собівартість 1 ц або 1 кг приросту живої маси.
Загальна маса або жива маса тварин визначається так:
Жива маса на початок року (+) жива маса тварин, що надійшли (+)приріст живої маси(без маси загиблих тварин).
Вартість живої маси дорівнює вартості тварин на початок року (+) вартість тварин, що надійшли (+) вартість приросту (без виключення витрат на утримання загиблих тварин).
По вартості 1 ц живої маси оцінюють усіх тварин, що залишились в господарстві і тих, що вже вибули.
Свинарство.
В неспеціалізованих господарствах затрати і вихід продукції обліковують на одному аналітичному рахунку “Свинарство”.
Собівартість приросту живої маси і однієї голови приплоду на момент відлучення від свиноматок, визначається діленням загальної суми витрат за рік на утримання основного стада (без вартості гною) на кількість центнерів приросту живої маси відлучених поросят, включаючи живу масу приплоду при народженні.
Вартість 1 голови молодняку свиней = вагу (*) на фактичну собівартість 1 ц приросту живої маси.
В спеціалізованих господарствах облік витрат і виходу продукції ведеться по віковим групам тварин.
Реферати :
Читати далі