Дерев’яні кубики-колодки для наклеювання просоченого целоїдином матеріалу. Готовлять, як правило, з берези або бука. Колодки піддають попередній обробці з метою витягу дубильних і барвників для забезпечення тривалого зберігання блоків з наклеєним матеріалом у розчині спирту об’ємною часткою 70 %. Для цього колодки спочатку протягом декількох годин виварюють у розчині соди масовою часткою 2 %, потім протягом декількох тижнів або місяців витримують у розчині етанолу (70-96 про. %), періодично міняючи його доти, поки він не перестане офарблюватися,
Гематоксилін Ерлиха. 20 див3 розчину гематоксиліну масовою часткою 10 % у розчині етанолу об’ємною часткою 96 %, (SO див3 розчину етанолу об’ємною часткою 96 %, 100 див3 гліцерину, 100 див3 дистильованої води, 3 див3 крижані оцтові кислоти, 3 м алюмокаліевих квасців, поміщають у банку із широким горлом місткістю не менш 500 див3, зав’язують марлею і залишають па світла для дозрівання протягом тижня.
Розчин еозину (масовою часткою 0,25-0,5 %). Сухий еозин розчиняють у воді або розчині етанолу об’ємною часткою від 40 до 70 %.
К а р б о л – к с и л о л. У теплій посудині змішують 1 частина кристалічної карболової кислоти (температура плавлення 42 °С) з 4—5 частинами ксилолу (або скипидару).
Суміш Ван-Гізона. Суміш гематоксиліну Вейгарта з пікрофуксином.
Гематоксилін Вейгарта: суміші Вейгарта I і Вейгарта II.
Вейгарт I: розчин гематоксиліну масовою часткою 1 % у розчині етанолу (96 про. %).
Вейгарт II: 4 див3 розчину FeCl3 • 6Н2Про масову частку 50%, 1 див3 концентровані соляні кислоти щільністю 1,15— 1,19 г/см3 й 9 див3 дистильованої води.
Судан III (IV). ДО 0,5 м сухого Судану додають 100 див3 суміші, що складає з розчину етанолу (70 про. %) і ацетону, у співвідношенні 1:1, настоюють кілька днів при кімнатній температурі, зрідка збовтуючи, фільтрують і зберігають у скляній тарі.
Збезводнювальна рідина. Може мати один зі сполук, що рекомендують, (див3) : 1) розчин етанолу (96про. %) – 50; ацетон – 30; хлороформ – 10; ефір -5; крижана оцтова кислота – 5; 2) етанол абсолютний – 60; ацетон – 20; хлороформ – 10; ефір – 10.
Методичні вказівки. Метод розроблений Всеросійським науково-дослідним інститутом м’ясної промисловості й рекомендований як прискорений при аналізі м’яса, що у сполученні з органолептичними показниками дозволяє протягом 40-60 хв одержати повне подання про стан, ступінь свіжості й дозрівання м’яса. У цей час впроваджене ДЕРЖСТАНДАРТ 50372-92 «М’ясо. Метод гістологічного дослідження». Він дозволяє раніше, ніж фізико-хімічні й біохімічні методи, судити про зміни, що відбуваються в тканинах м’яса в процесі прижиттєвих змін, технологічної обробки й зберігання. Результати гістологічного аналізу відрізняються високою вірогідністю й у ряді випадків можуть бути доповнені даними фізико-хімічних, біохімічних, органолептичних, мікробіологічних або інших досліджень.
Процес гістологічного дослідження містить у собі наступні основні етапи: фіксацію зразків; підготовку проб до виготовлення зрізів тканин; виготовлення зрізів (мікротомірування); фарбування й приміщення зрізів під покривне скло; мікроскопію готових препаратів й обробку результатів дослідження
.Фіксація — обробка матеріалу з метою збереження тихорєцької структури такий, який вона була під час відбору зразка, і запобігання її подальших змін. Найчастіше для цієї мети використають формалін (розчин формальдегіду масовою часткою 40 %).
При фіксації матеріал промивають проточною водою. Це необхідно для видалення формаліну перед подальшою обробкою,, що забезпечує рівномірність подальшого фарбування зрізів.
Мікротомірування необхідно для додання аналізованому матеріалу однорідності й скріплення тканин. Звичайно для цього використають заморожування (ущільнююче середовище – замерзаюча вода) або целоїдин. Заключення матеріалу в целоїдин дає можливість одержувати більше тонкі зрізи, а також досліджувати пухкі, що розпадаються тканини.
Заключення зрізів під покривне скло припускає попереднє фарбування з метою оптичного диференціювання структурних елементів кліток і тканин. Для цього застосовують різні барвники, контрастні по кольорах і виборчі до різних тканинних структурам. Розрізняють два підходи до фарбування – прогресивний (зрізи обробляють барвником до моменту їхнього достатнього фарбування) і регресивний (зрізи спочатку перефарбовують, а потім надлишок барвника видаляють). У практиці частіше застосовують регресивний спосіб фарбування. Пофарбовані зрізи досліджують під мікроскопом.
Ви прочитали: "Методичні рекомендаціі до виконання практичноі роботи на тему дослідження процесу виробництва ковбасних та солоно-копчених виробів – №7"Читати далі