2
„Стислі відомості про анатомію та фізіологію основних систем організму”.
План.
1. Нейрогуморальна сис регуляції в процесі життєдіяльності.
2. Значення харчових речовин для функції нейрогуморальної системи.
3. Сис травлення. її роль, будова, функції.
4. Регуляція процесів травлення.
1.Нейрогуморальна сис регуляції в процесі життєдіяльності
Цілісність усього організму, гармонійну взаємодію його частин, координацію їх діяльності, пристосування
Нервові клітини об’єднуються, утворюючи нервову систему. Вона ділиться на два великих відділи: Центральну нервову систему (ЦНС) (див. ТС) — нагромадження нервових клітин, які утворюють головний та спинний мозок, та периферичну нервову систему — нагромадження нервових клітин поза ЦНС та відростки, які відходять від ЦНС та цих клітин. Вони утворюють черепно-мозкові та спинномозкові нерви.
Периферична нервова сис. Нерви, які відходять від головного та спинного мозку, належать до Периферичної нервової системи (див. ТС). Вона регулює діяльність внутрішніх органів (дихання, травлення, кровообігу та ін. Х ендокринні залози та процеси обміну речовин у них, через це її називають вегетативною. Ця сис також має назву „автономна”, оскільки вона може регулювати чимало процесів самостійно (без участі вищих відділів ЦНС). Однак усі види діяльності вегетативної нервової системи знаходяться під контролем кори головного мозку і одночасно впливають на її функцію.
Розрізняють парасимпатичний та симпатичний відділи вегетативної системи. Вплив цих двох відділів на функції внутрішніх органів протилежний (антагоністичний). Симпатичні нерви прискорюють серцеві скорочення, парасимпатичні — уповільнюють їх. Антагоністичним є також їхній вплив на систему травлення: симпатичні нерви загальмовують її діяльність, а парасимпатичні — активізують; одночасно вони виступають у ролі синергістів, тобто посилюють вплив один одного.
У зону гальмування може потрапити й кіркова ділянка харчового центру, що спричинить пригнічення апетиту. Робітникам громадського харчування слід враховувати, що погане естетичне оформлення торгового залу, незадовільний санітарний стан підприємства, Недостатній рівень культури обслуговування, неввічливість персоналу, низькі органолептичні показники їжі можуть бути причиною виникнення домінантного осередку в корі головного мозку, який гальмує харчовий центр у відвідувачів.
Гуморальна регуляція (див. ТС) здійснюється шляхом переносу біологічно активних речовин (Гормонів) (див. ТС), Медіаторів (див. ТС)) рідкими середовищами організму (кров’ю, лімфою та ін.).
Залози внутрішньої секреції.
До них належать: щитовидна, паращитовидна, тимус — вилочкова, або зобна, підшлункова, статеві залози, гіпофіз, епіфіз, гіпоталамус.
Щитовидна залоза (див. ТС) розташована на передній поверхні гортані. Вона складається з двох частин, з’єднаних між собою перешийком, щитовидна залоза виділяє в кров гормони, що є йодованими похідними тирозину: тироксин (тетрайодтиронін), трийодтиронін, а також кальцитонін, який є пептидом і не містить йоду. При недостатньому утворенні гормонів щитовидної залози виникає гіпотиреоз, який характеризується різким зниженням інтенсивності обміну речовин в організмі дорослих людей, виникає слизовий набряк тканин — мікседема. При цьому захворюванні знижується загальний обмін, набрякає обличчя, знижується температура тіла, уповільнюються мислення та розмова. В ранньому дитячому віці затримується зростання, статевий та інтелектуальний розвиток, і при гострих формах захворювання виникає глибока розумова відсталість — кретинізм.
При низькому вмісту йоду у воді та харчових продуктах виникає так званий ендемічний зоб (ендемія — захворювання, яке постійно спостерігається у деяких місцевостях, що обумовлене природними факторами). При цьому значне збільшення щитовидної залози поєднується із зниженням її гормональної функції. Причиною дефіциту йоду в грунті та воді є затримка морських вітрів, які містять йод, високими гірськими хребтами, а також наявність у ґрунті хімічних елементів, які зв’язують йод у сполуки, що не засвоюються рослинами.
Кальцитонін, що утворюється у щитовидній залозі, бере участь у регуляції обміну кальцію в організмі.
Паращитовидні (навколощитовидні) залозиРозташовані на задній поверхні щитовидної залози. Вони виділяють паратгормон — речовину білкової природи, яка регулює обмін мінеральних речовин, а саме кальцію і фосфору, та кальцитонін, що регулює обмін кальцію. Роль цих залоз особливо велика у дитячому віці. При недостатній їх функції знижується вміст кальцію у крові, порушується зростання кісток, зубів та волосся, розвиваються судоми. При гіперфункції збільшується вміст кальцію в жирові внаслідок руйнування кісткової тканини з виходом із неї іонів кальцію. Захворювання супроводжується м’язовою слабкістю, апатією, болем у спині та кінцівках.
Тимус (вилочкова, зобна залоза) (див. ТС) знаходиться у грудній порожнині за грудиною. До моменту статевої зрілості він значною мірою піддається зворотному розвитку; в ньому утворюються гормони — тимозини та тимопоетини. Вони беруть участь в утворенні та функціях деяких ланок імунної системи (Т-лімфоцитів), а також регулюють процеси росту в дитячому організмі.
Підшлункова залоза (див. ТС) має змішану секрецію, оскільки з передньої її частини в отвір дванадцятипалої кишки виділяється травний сік, який містить ферменти, що розщеплюють складні харчові речовини. Вона виділяє у кров два гормони білково-пептидної природи, один з них — глюкагон, який утворюється а-клітинами острівкової тканини (острівки Лангерганса); у a-клітинах синтезується інсулін.
Глюкагон (див. ТС) стимулює розщеплення глікогену печінки до глюкози, яка потрапляє в кров. Інсулін активує функцію ферментів, які каталізують синтез глікогену та жирів з глюкози, в результаті чого її вміст у крові знижується.
У підшлунковій залозі утворюються також деякі тканинні гормони короткодистанційної дії, які беруть участь у регуляції процесів травлення. Недостатній синтез у підшлунковій залозі інсуліну та надмірний — глюкагону є причинами виникнення цукрового діабету. При цьому захворюванні порушується утилізація глюкози тканинами, підвищується її вміст у крові (гіперглікемія); глюкоза з’являється у сечі (глюкозурія). При цьому збільшується кількість сечі (внаслідок підвищеної спраги та вживання великої кількості рідини), в результаті чого в організмі зменшується вміст води. В тканинах та крові накопичуються продукти неповного окислення жирів — кетонові тіла; g-оксимасляна та ацетооцтова кислота, ацетон, що може призвести до зрушення реакції крові у кислий бік (ацидоз).
Надниркові залози (див. ТС) містять у собі дві самостійні ендокринні залози — кору (кірковий прошарок) та мозковий прошарок (мозкова речовина).
Кірковий прошарок виділяє у кров три групи гормонів стероїдної природи (кортикостероїди), які відрізняються за функцією: мінералокортикоїди (альдостерон та дезоксикортикостерон), глюкокортикоїди (гідрокортизон, кортизол, кортикостерон) та статеві гормони (андрогени, естрогени, прогестерон). Мінералокортикоїди сприяють утриманню Na в організмі та виведенню з нього К+ При надмірній кількості мінералокортикоїдів в організмі затримується вода та зростає рівень кров’яного тиску. При їх недостачі організм втрачає таку велику кількість іонів Nа+ що виникають зміни внутрішнього середовища, не сумісні з життям, наслідком цього є смерть. Тому мінералокортикоїди називають гормонами, які зберігають життя.
Глюкокортикоїди впливають на обмін вуглеводів, жирів та білків. Вони посилюють розщеплення білків у тканинах та підвищують у крові рівень глюкози за рахунок посилення її утворення з амінокислот. Глюкокортикоїди викликають мобілізацію жиру із жирових депо та його використання в процесах енергетичного обміну. Ці гормони знижують запальні та алергічні реакції, тому їх називають “протизапальними”.
Статеві гормони надниркових залоз відіграють важливу роль у розвитку вторинних статевих ознак підліткового організму. В старості при згасанні функції статевих органів знижується також їхня секреція. Гіпофункція кіркового шару призводить до розвитку бронзової хвороби (хвороби Аддисона).
Гіперфункція кіркового шару призводить до порушень у статевій сфері: у дітей спостерігається рання статева зрілість, у жінок з’являються чоловічі вторинні статеві ознаки (грубий голос, борода та вуса).
Мозковий прошарок надниркових залоз виділяє в кров катехоламіни, головним чином адреналін, який є похідним тирозину. Адреналін (див. ТС) посилює розщеплення глікогену та мобілізацію жирів із жирових депо, викликає звуження кровоносних судин (крім судин серця та м’язів), підвищує кров’яний тиск, гальмує функції шлунково-кишкового тракту, різко відстають зріст та фізичний розвиток організму (карликовість). Навпаки, надмірне утворення цього гормону у дітей призводить до гігантизму, а у дорослих людей до акромегалії — непропорційного розвитку окремих частин тіла
У передній частині утворюються також гормони, які виконують специфічну роль, до них належать, наприклад, пролактин, регулюючий секрецію молока, діференціювання різних тканин, зростання, процеси обміну, інстинкти догляду за потомством.
У середній частині утворюється гормон інтермедин, який впливає на пігментацію шкіри.
Задня частка гіпофізу виділяє нейрогормони — вазопресин та окситоцин, а також акумулює гормони, які синтезуються в іншому органі — гіпоталамусі. Вазопресин (див. ТС) (антидіуретичний гормон) звужує кровоносні судини та підвищує артеріальний тиск крові, а також зменшує процес утворення сечі шляхом посилення реабсорбції води у нирках, отже зменшує кількість сечі, яка виділяється. Окситоцин — гормон, який викликає скорочення мускулатури матки, отже впливає на пологовий акт та секрецію молока молочними залозами. Виділення цих гормонів залежить від функціонування інших залоз внутрішньої секреції.
Місцем безпосередньої взаємодії нервової та ендокринної систем та головним органом ряду функцій гормональної регуляції залоз внутрішньої секреції є гіпоталамус, який називають “ендокринним мозком” (рис. 1.8).
Ендокринна та нервова системи функціонують як одне ціле. їх взаємозв’язок здійснюється в різних формах Обидві системи контролюють одна одну. Деякі нервові клітини здатні виконувати ендокринну функцію, секретуючи пептиди з різною регуляторною дією.
Встановлено, що гормони утворюються також у різних органах та тканинах. Вони мають короткодистанційну дію, бо впливають на рецептори, розташовані порівняно недалеко від місця секреції регулятора. Таким чином, забезпечується надійність дії гуморальної системи. В гормональній регуляції беруть участь і гістогормони (клітинні гормони, які утворюються не в залозах внутрішньої секреції, а в шлунку, кишечнику та інших органах.
2. 3начення харчових речовин Для Функції нейрогуморальної системи.
Склад їжі впливає на функціональний стан нейрогуморальної системи та утворення медіаторів. Установлено, що недостача білка в раціоні призводить до різкого пригнічення розвитку центральної нервової системи, погіршення формування умовних рефлексів, здібності до навчання, запам’ятовування, послаблень гальмівних процесів та процесів збудження в корі головного мозку. За надлишку білків підвищується збудженість центральної нервової системи.
Велика кількість амінокислот є вихідним матеріалом для утворення ряду нейромедіаторів та гормонів.
Вуглеводи, що засвоїлись, є основним джерелом енергії для функції мозку і повинні постійно надходити з кров’ю у вигляді глюкози, через малу кількість глікогену в нервових клітинах. При недостачі глюкози в крові розвивається гальмування кори головного мозку, і тоді з-під її контролю звільняються підкіркові центри — посилюються емоційні реакції. Такий стан спостерігається перед їжею (на «голодний» шлунок), що слід враховувати під час обслуговування відвідувачів та в побуті (усі конфліктні питання треба вирішувати після їжі).
Легкозасвоювані вуглеводи тонізують кору головного мозку, знімаючи втому. Тому, хоч вуглеводи і не є незамінними нутрієнтами, їх постійне вживання необхідне (однак у певних нормованих кількостях, додержуючись рекомендованих співвідношень полі – та олігосахаридів).
У тканинах головного та спинного мозку міститься багато різноманітних ліпідів та ліпоїдів (фосфатидів, стеринів та ін.). Особлива роль належить лецитину та кефаліну, які знаходяться в складі клітинних мембран нервових клітин та оболонок нервових волокон. Для забезпечення потреби в цих речовинах у раціон слід включати їх джерела. нерафіновані рослинні олії, вершкове масло, яєчний жовток тощо.
Вітаміни необхідні для синтезу медіаторів. Так, холін утворює з оцтовою кислотою ефір (ацетилхолін), який є медіатором (нейро-трансмітером) парасимпатичного відділу нервової системи. Тіамін бере участь у його синтезі, загальмовує активність ферменту ацетил-холінестерази, що розщеплює цей медіатор. При недостачі тіаміну порушується умовно-рефлекторна діяльність мозку, значно слабшають процеси збудження та посилюється гальмування, що призводить до зниження працездатності людини.
Медіатор симпатичного відділу нервової системи — норадреналін утворюється в результаті окислення фенілаланіну та подальшого декарбоксилування сполук, які виникли. Для цього процесу необхідний піридоксин (вітамін В6), який бере участь також в утворенні деяких інших медіаторів (серотоніну, гама-аміномасляної кислоти). Рибофлавін поліпшує діяльність зорового аналізатора, забезпечує кольоровий зір.
Особливо чутливі вищі відділи нервової системи до недостатнього вмісту в раціоні вітаміну РР. Він приводить до значних змін у центральній нервовій системі внаслідок пошкодження нейронів.
Таким чином, нестача кожного з вітамінів групи В викликає порушення діяльності ЦНС. Аскорбінова кислота (вітамін С) бере участь в утворенні норадреналіну, а також захищає адреналін від окислення та відновлює його зворотно-окиснювальні похідні.
Функція нейронів залежить від достатності насичення організму мінеральними речовинами. Так, іони Ма, К, Са передають інформацію виконуючим органам. Ці мінеральні речовини, а також М§, Р впливають на активність ферментів, що каталізують основні процеси обміну в нервових клітинах та утворення медіаторів.
На умовно-рефлекторну діяльність головного мозку впливають іони Сu, вміст яких у корі головного мозку значно вищий, ніж в інших органах та тканинах. Мідь впливає також на процеси збудження та гальмування в корі головного мозку. Іони марганцю підвищують збудження ЦНС.
Таким чином, для нормального функціонування нейроендокринної системи є необхідним забезпечення організму людини всіма харчовими інгредієнтами.
3. Сис травлення. її роль, будова, функції
Їжа, яка є для організму джерелом енергії та пластичних ресурсів, надходить із зовнішнього середовища у вигляді продовольчої сировини або продуктів, що піддавалися технологічній обробці. Вони містять безліч харчових речовин, у тому числі складних, а також нехарчові сполуки та сторонні домішки, які мають специфічні видові характеристики тих рослин та тварин, від яких вони походять.
У процесі еволюції організм людини та інших вищих тварин виробив різноманітні механізми захисту від чужорідної генетичної інформації. Цьому сприяє і процес перетравлювання (тобто шлях гідролізу макромолекул у травному каналі, наявність нуклеаз у сироватці крові, плазматичні мембрани в клітинах, внутрішньоклітинні ферменти, які руйнують чужу генетичну інформацію та ін.).
Відбір та добування з їжі необхідних для організму речовин та перетворення їх у форму, доступну для засвоєння тканинами, здійснюється травною системою. В результаті її діяльності їжа піддається травленню, тобто таким фізичним, фізико-хімічним та хімічним змінам, які призводять до утворення із полімерів (високомолекулярних сполук) мономерів, тобто низькомолекулярних сполук, що усмоктуються в кров або лімфу. Ці рідини транспортують продукти гідролізу харчових речовин в усі тканини, де з них синтезуються специфічні для організму сполуки та вивільняється енергія.
Таким чином, сис травлення здійснює початковий етап обміну речовин між зовнішнім та внутрішнім середовищами організму.
Сучасні уявлення про функції системи травлення сформувалися на основі класичних досліджень І. П. Павлова і набули розвитку у роботах його учнів та послідовників.
Їжа, яка є для організму джерелом енергії та пластичних ресурсів, надходить із зовнішнього середовища у вигляді продовольчої сировини або продуктів, що піддавалися технологічній обробці. Вони містять безліч харчових речовин, у тому числі складних, а також нехарчові сполуки та сторонні домішки, які мають специфічні видові характеристики тих рослин та тварин, від яких вони походять.
У процесі еволюції організм людини та інших вищих тварин виробив різноманітні механізми захисту від чужорідної генетичної інформації. Цьому сприяє і процес перетравлювання (тобто шлях гідролізу макромолекул у травному каналі, наявність нуклеаз у сироватці крові, плазматичні мембрани в клітинах, внутрішньоклітинні ферменти, які руйнують чужу генетичну інформацію та ін.).
Відбір та добування з їжі необхідних для організму речовин та перетворення їх у форму, доступну для засвоєння тканинами, здійснюється травною системою. В результаті її діяльності їжа піддається травленню, тобто таким фізичним, фізико-хімічним та хімічним змінам, які призводять до утворення із полімерів (високомолекулярних сполук) мономерів, тобто низькомолекулярних сполук, що усмоктуються в кров або лімфу. Ці рідини транспортують продукти гідролізу харчових речовин в усі тканини, де з них синтезуються специфічні для організму сполуки та вивільняється енергія.
Таким чином, сис травлення здійснює початковий етап обміну речовин між зовнішнім та внутрішнім середовищами організму.
Сучасні уявлення про функції системи травлення сформувалися на основі класичних досліджень І. П Павлова і набули розвитку у роботах його учнів та послідовників. До складу системи травлення входять травний канал, підшлункова залоза та печінка.
Травний канал (тракт) починається ротовою порожниною та закінчується отвором прямої кишки — анальним отвором
Усередині травний канал вистелений слизовою оболонкою, яка утворює складки, що значно збільшує її поверхню. Слизова оболонка захищає внутрішнє середовище організму від проникнення ззовні різних речовин, мікроорганізмів, дії сторонніх факторів. Окремі види спеціалізованих залозистих клітин, розташованих у слизовій оболонці, синтезують травні соки, гідролітичні ферменти, соляну кислоту, слиз.
Під слизовою оболонкою знаходяться м’язові прошарки, які забезпечують рухову (моторну) функцію органів травлення.
Внутрішній м’язовий прошарок — кільцевий. При його скороченні звужуються отвори стравоходу, шлунка або кишок. Зовнішній прошарок — поздовжній — розширює ці отвори.
Зовнішня (серозна) оболонка травної системи побудована із сполучної тканини і виконує захисну роль. На усьому шляху проходження їжі розташовані численні чутливі сприймаючі нервові утворення (рецептори), які передають інформацію про якість їжі до харчового центру, що розташований у ЦНС. У ньому відбуваються детальний аналіз сигналів та трансформація їх в еферентні (відцентрові) імпульси до відповідних ділянок травного тракту, в яких здійснюється цей етап травлення або всмоктування харчових речовин.
У стінках травного тракту знаходяться скупчення нервових клітин, які регулюють його функції значною мірою автономно, оскільки не завжди сигнали з органів травлення доходять до вищих відділів центральної нервової системи. Важливу роль у регуляції функції системи травлення відіграють гормони, які утворюються в стінках шлунково-кишкового тракту — інтестинальні гормони; багато з них дублюють дію гормонів, що секретуються ендокринними залозами. Інтестинальні гормони разом з нервовою системою зумовлюють точну пристосованість процесів травлення до сигналів із зовнішнього та внутрішнього середовища.
Початковий відділ травного тракту — ротова порожнина — переходить у глотку, з якої їжа надходить до стравоходу, що впадає у шлунок. Шлунок з’єднаний з тонким кишечником, верхня частина якого називається дванадцятипалою кишкою. До неї по протоках надходять сік підшлункової залози та жовч із печінки та жовчного міхура.
У ділянках тонких кишок, що розташовані нижче, закінчується розщеплення харчових речовин у засвоювані сполуки, які всмоктуються у кров або лімфу. Все, що не перетравилося або не встигло усмоктатися, переходить до товстого кишечнику, де підлягає глибокому розпаду під впливом ферментів, мікроорганізмів з утворенням ряду токсичних речовин. У здоровому організмі ці сполуки майже не потрапляють у внутрішнє середовище, а виділяються назовні через пряму кишку.
Кров, яка відходить від шлунково-кишкового тракту, потрапляє через ворітну вену до печінки. Тут ворітна вена розгалужується на найдрібнішу мережу капілярів, що обплітають кожну клітину печінки, завдяки чому всі речовини, які всмокталися зі шлунково-кишкового тракту, піддаються «біохімічному контролю» — частина речовин затримується (надлишок моносахаридів у вигляді глікогену), більшість токсичних — знешкоджується. Отже, кров, яка відтікає від печінки, має вже інший склад, ніж та, що надійшла до неї зі шлунково-кишкового тракту.
4.Регуляція процесів травлення.
Тамування голоду та спраги — основні фізіологічні реакції організму, які забезпечують його життєдіяльність.
Нестача їжі зумовлює відчуття голоду і пов’язаної з ним поведінки, яка спрямована на пошук та прийняття їжі. Відчуття голоду може бути наслідком тимчасової нестачі в організмі основних харчових речовин (гострий голод) або виникати як хронічне явище (хронічний голод) в разі тривалого недостатнього забезпечення організму ними.
Коли шлунок порожній, виникає відчуття голоду. Воно змінюється відчуттям ситості, коли шлунок заповнюється їжею. Внаслідок посиленої рухової активності порожнього шлунка та кишечнику виникають неприємні відчуття. Одночасно з’являються втома, зниження працездатності, спітніння та ін. Відчуття голоду виникає через кожні 1—1,5 години та тривають 15—20 хвилин. Увесь час, коли шлунок містить їжу, відчуття голоду не виникає.
У ЦНС знаходиться харчовий центр, який складається з певних ділянок головного та спинного мозку. У гіпоталамусі розташовані групи клітин, одні з яких відповідають за відчуття голоду, апетиту, інші — насичення, спраги. Харчовий центр обумовлює формування реакції поглинання або відхилення їжі, з допомогою гуморальних факторів регулює травлення, всмоктування харчових речовин, виділення шлаків через товстий кишечник.
Під впливом нейрогуморальної системи окремі ділянки травної системи послідовно підключаються до процесів травлення та всмоктування. Апетит виникає під впливом умовних подразників, які супроводжували раніше приймання їжі. Такими сигналами можуть бути час, слово, думки про їжу. І. П.Павлов зазначав, що апетит є найсильнішим подразником шлункових залоз, завдяки якому створюються сприятливі умови для перетравлювання їжі, що вживається Після надходження їжі у ротову порожнину до дії умовних подразників приєднується вплив безумовних — хімічних речовин їжі («Апетит приходить під час іди»),
У процесі вживання їжі від рецепторів порожнини рота, а потім і відділів травного тракту, що розташовані нижче, починають надходити сигнали до центру насичення, який гальмує центр голоду. Відчуття ситості розвивається ще до того, як перетравлені харчові речовини всмокталися у кров, оскільки під час їжі від рецепторів травного тракту, головним чином через симпатичну нервову систему, передаються сигнали в депо: печінку та жирові клітини. З них у кров надходять харчові речовини — глюкоза, жирні кислоти, які гальмують ділянку харчового центру, що відповідає за відчуття апетиту. Відчуття ситості розвивається під впливом тривалого перебування їжі в шлунку та його заповнення. Висококалорійна, але малооб’ємна їжа викликає менше насичення, ніж та, яка містить баластні речовини, що збільшують її масу.
Смачна, гарно оформлена їжа, затишний інтер’єр приміщення, належне ставлення персоналу викликають у відвідувачів мобілізацію рефлексів, спрямованих на збудження апетиту, отже, на підготовку травної системи до перетравлювання їжі та її оптимального засвоєння.
Слід урахувати, що не завжди апетит є об’єктивним критерієм справжньої потреби організму в їжі. Він часто залежить від звичок, традицій, виховання, прихильності до «улюблених» страв та виробів, що призводить до переїдання та неповноцінності складу раціону. Надмірне приймання їжі викликає гальмування ЦНС, зниження працездатності вищих відділів головного мозку, послаблення уваги.
З метою утворення умовних рефлексів, що гальмують апетит після вживання їжі в кількості, яка відповідає потребам певної групи населення, необхідна виховна та пояснювальна робота, щоб сформувати у населення корисний стереотип насичення.
Пошкодження харчового центру призводить до приймання неадекватно надмірної кількості їжі та розвитку ожиріння.
На функціонування харчового центру впливають такі фактори, як загальний стан організму, якість їжі, ступінь забезпеченості пластичними та енергетичними речовинами. Імпульси, які надходять до харчового центру з інших ділянок кори головного мозку, можуть викликати його гальмування. Найчастіше таку дію спричиняють гнів, жах, відраза, сторонні заняття (розмова під час їжі, читання та ін.).
Виникнення голоду пояснюють різними гіпотезами. Найбільш поширена теорія, яка доводить, що обмеження надходження глюкози відіграє вирішальну роль у цьому процесі. Про недостатню її кількість сигналізують до харчового центру глюкорецептори, які розташовані у слизовій оболонці травної системи, у печінці та головному мозку.
Людина припиняє приймати їжу, коли виникає відчуття ситості (насичення). Воно виникає внаслідок того, що їжа в ротовій порожнині подразнює смакові рецептори слизової оболонки і рефлекторно, під впливом імпульсів, поживні речовини із депо потрапляють у кров. Це відчуття насичення — сенсорне, або передрезорбтивне. Післярезорбтивне — справжнє відчуття насичення виникає, коли поживні речовини надходять у кров і ліквідують дефіцит поживних речовин в організмі. Відчуття насичення залежить від обсягу спожитої їжі, тривалості її перебування в шлунку, кількості та якості шлункового соку.
Фізіологічне відчуття, пов’язане з бажанням споживати певну їжу, є апетит (від лат. apetito — бажання). Апетит може супроводжуватися відчуттям голоду або виникати незалежно від цього почуття, наприклад, коли ми бачимо їжу, розмовляємо про неї. Апетит — початкова стадія збудження харчового центру. Він характеризує вибіркове ставлення людини до кількості їжі, яку вона бачить або яку їй рекомендують.
Отже, травна сис являє собою єдиний фізіологічний механізм, який складається з багатьох взаємопов’язаних ланок. їхня діяльність не обмежується процесами підготовки харчових речовин до засвоєння внутрішнім середовищем. Знаходячись у залежності від складу та характеру їжі, умов її вживання, травна сис глибоко та всебічно впливає на обмін речовин в організмі, беручи участь у кругообігу їх між зовнішнім середовищем та внутрішнім, сприяючи підтриманню постійності останнього, формуванню захисних механізмів. Тому порушення будь-якої ланки травної системи негативно впливає не тільки на травлення та засвоєння їжі, але й на інші фізіологічні процеси в організмі.
Питання для самоконтролю
1. Яким чином регулюються в організмі людини всі види діяльності систем та органів?
2. Що таке центральна нервова сис?
3. Як відбувається керування периферичною нервовою системою?
4. Що таке гуморальна регуляція?
5. Які залози внутрішньої секреції Вам відомі?
6. Розповісти про функціонування щитовидної залози.
7. Розповісти про діяльність та значення в організмі людини гіпофізу.
8. Розповісти про значення підшлункової залози для процесів травлення?
9. Яке значення для організму людини мають харчові речовини?
10. Сис травлення. Її будова та функції.
11. Регуляція процесів травлення.
Рекомендована література
Основи фізіології і гігієни та безпеки харчування:Навч. Посібник:У 2 ч. – Ч.1 і Ч.2 /О. М. Царенко, М. І. Машкін. Л. Ф. Павлоцька та ін. – Суми, ВТД “Університетська книга, 2004. – 278 с. Дуденко Н. В., Павлоцька Л. Ф. Фізіологія харчування, Х.: 1999. – 392 с. Смоляр В. І. Основи фізіології та ігігєни харчування. – К.:Здоровя, 2000. – 302 с.
Ви прочитали: "Стислі відомості про анатомію та фізіологію основних систем організму"Читати далі