Лекція №3
Тема лекції: Формування, облік та профілактика умов праці.
План лекції:
1. Визначення цілі та завдання виробничої санітарії.
2. Система праці, її основні елементи.
3. Класифікація робіт за напруженістю та важкістю праці.
4. Фактори формування умов праці.
5. Атестація робочих місць.
1. Визначення цілі та завдання виробничої санітарії.
Умови праці тісно пов’язані з продуктивністю праці, а відповідно і з валовим виробництвом продукції, що без сумніву являється одним із
Науковий підхід до вирішення даного питання призвана вирішувати галузь профілактичної медицини – гігієна праці. Гігієна праці розробляє наукові основи і практичні заходи до забезпечення покращення виробничих умов з метою збереження здоров’я працівників, високого рівня працездатності, запобігання виникненню травматизму, професійних захворювань та інших негативних наслідків, які можуть бути пов’язані з трудовою діяльністю людини.
У межах виробничої діяльності підприємств гігієна праці входить до комплексу охорони праці, а саме до розділу виробничої санітарії.
Санітарія – це сукупність практичних заходів, спрямованих на оздоровлення середовища, що оточує людину.
Виробнича санітарія – це галузь санітарії, спрямована на впровадження комплексу санітарно оздоровчих заходів щодо створення здорових і безпечних умов праці.
Згідно ДСТУ 2293199 (п. 4.60) Виробнича санітарія – це система організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів запобігання впливу на працівників шкідливих виробничих факторів.
Наведене визначення по своїй суті уже ставить певні цілі та відповідні завдання виробничої санітарії, як правонаступниці гігієни праці та складової системи охорони праці, в межах виробничої діяльності.
Сфера дії виробничої санітарії – запобігання професійної небезпеки (шкідливості) яка може призвести до професійних або професійно обумовлених захворювань у тому числі і смертельних при дії в процесі роботи таких факторів як випромінювання електромагнітних полів, іонізуючого випромінювання, шумів, вібрацій, хімічних речовин, зниженої температури тощо.
2. Система праці, її основні елементи.
Вихідною методологічною базою охорони праці як наукової дисципліни є концепція діяльності. Діяльність — специфічна, притаманна людині, форма активного ставлення до навколишнього світу. Поняття діяльності нерозривно пов’язано як з ідейними явищами (ціль, план, інтерес і т. д.), так і трудовими рухами. В основі діяльності людини лежать фізіологічні і біохімічні процеси, що протікають в організмі, і, насамперед, у корі головного мозку. Вивчення трудової діяльності передбачає визначення фізіологічного змісту праці, що належить до пріоритетів фізіології праці. Фізіологія праці – це галузь фізіології, що вивчає зміни стану організму людини в процесі різних форм трудової діяльності та розробляє найбільш сприятливі режими праці і відпочинку. Складові фізіологічного змісту праці (фізичне навантаження; нервова й емоційна напруженість; ритм, темп і монотонність роботи, обсяги інформації що отримується і переробляється) дозволяють визначити навантаження на організм під час роботи і розробити раціональні режими праці та відпочинку, раціональну організацію робочого місця, провести професійний відбір і таким чином забезпечити оптимальну працездатність людини на протязі тривалого часу.
У будь якій трудовій діяльності виділяють два компоненти: механічний і психічний, або іншими словами трудову діяльності людини можна умовно поділити на фізичну та розумову.
Фізична Діяльність визначається в основному роботою м’язів, до яких в процесі роботи посилено припливає кров, забезпечуючи надходження кисню та вилучення продуктів окислення. Цьому сприяє активна робота серця та органів дихання, що супроводжується витратою енергії. Фізична праця характеризується підвищеним навантаженням, в першу чергу, на м’язову систему та інші функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну, обміну речовин). М’язова робота має статичний і динамічний характер.
Статична робота пов’язана з фіксацією знарядь і предметів праці в нерухомому стані, а також з наданням людині робочої пози. При статичній роботі сприйняття навантаження залежить від функціонального стану тих чи інших м’язових груп. Особливістю статичної роботи є її виражена стомлююча дія, обумовлена довгостроковим скороченням і напруженням м’язів та відсутністю умов для кровообігу, унаслідок чого знижується подача кисню, відбувається нагромадження продуктів розпаду у клітинах.
Динамічна робота – це процес скорочення м’язів, пов’язаний з переміщенням тіла чи його окремих частин у просторі. Динамічні зусилля мають переривчастий характер, що сприяє більш повноцінному кровообігу і меншій стомлюваності м’язів. Робота на протязі тривалого часу без перерв на відпочинок призводить до зниження продуктивності праці і чим більше навантаження м’язів, тим швидше відбувається стомлення.
Розумова діяльність людини визначається в основному участю в трудовому процесі центральної нервової системи та органів чуття, пам’яті, мислення, емоцій і вольових зусиль. При розумовій роботі уповільнюється частота серцевих скорочень, підвищується кров’яний тиск, послаблюються обмінні процеси, зменшується кровопостачання кінцівок та черевної порожнини, водночас збільшується кровопостачання мозку (у 8—10 разів порівняно зі станом спокою). Розумова діяльність дуже тісно пов’язана з роботою органів чуття, в першу чергу органів зору та слуху. Порівняно з фізичною діяльністю при окремих видах розумової діяльності (робота конструкторів, операторів ЕОМ, учнів та вчителів) напруженість органів чуття зростає в 5—10 разів. Це зумовлює більш жорсткі вимоги щодо рівнів шуму, вібрації, освітленості саме при розумовій діяльності.
Втома. Незважаючи на суттєві відмінності, поділ трудової діяльності на фізичну та розумову досить умовний. При інтенсивній та довготривалій роботі може настати втома, для якої характерним є зниження працездатності. Під втомою розуміють сукупність тимчасових змін у фізіологічному та психічному стані людини, які з’являються внаслідок напруженої та тривалої діяльності. Втома може виникнути як при інтенсивній фізичній, так і при розумовій діяльності.
Обмін речовин. Між організмом і навколишнім середовищем постійно відбуваються обміни речовинами й енергією, якій починається з надходженням в організм води і продуктів харчування. У тракті травлення частина речовин розщеплюється на більш прості і переходить у внутрішнє середовище організму кров і лімфу. З кров’ю ці речовини надходять у клітини, де відбуваються процеси їхнього хімічного перетворення: біосинтез білків, жирів і вуглеводів та розкладання складних органічних речовин. Кінцеві продукти обміну речовин виділяються з організму.
Таким чином, обмін речовин – це складний ланцюговий процес перетворень речовин в організмі, починаючи з їхнього надходження з навколишнього середовища і завершуючи виділеннями продуктів розпаду. У процесі обміну організм одержує речовини для побудови клітин і енергію для життєвих процесів.
Перетворення енергії і речовин в організмі. Для різних процесів життєдіяльності організму (утворення речовин, м’язова діяльність, підтримка температури тіла та ін.) потрібна енергія – близько 10,5 МДж (2500 ккал) за добу. Джерелом її є енергія хімічних зв’язків молекул органічних речовин (білків, жирів, вуглеводів), що надходять з їжею. В організмі постійно відбуваються складні процеси перетворення енергії: в одних перетвореннях організм поповнюється енергією, а в інших – втрачає її. Наприклад, при окислюванні і розпаді глюкози й інших органічних речовин вивільнена хімічна енергія перетворюється в електричну і механічну. Електрична енергія нервового імпульсу забезпечує передачу інформації з нервових волокон, а механічна – скорочення кістякових і серцевих м’язів. Усі види енергії переходять у кінцевому виді в теплову енергію, частина якої використовується для підтримки постійної температури тіла, а її надлишок видаляється організмом у навколишнє середовище.
Енергетичні витрати. Фізіологічне навантаження обумовлює підвищення рівня обмінних процесів, що зростають в міру збільшення навантаження. Показниками фізіологічного навантаження можуть служити:
– частота серцевих скорочень (поштовхів/хв),
– кров’яний тиск (мм рт. ст.),
– розподіл кровообігу в тканинах (мол/хв на 100 м м’язової тканини),
– максимальне споживання кисню (мол/хв на 1кг маси тіла) та інш.
Енергетичні витрати, визначаючі Важкість фізичної праці, вимірюються в кДж/с, кДж/хв, кДж/год.; ккал/хв, ккал/год. (1ккал = 4,2 кДж). Наприклад:
– при навантаженні 300 ккал/хв (1250 кДж/хв) максимально можлива тривалість фізичної праці складає частки секунд,
– при навантаженні 15 ккал/хв (63 кдж/хв) – 1 година,
– при навантаженні 2,5 ккал/хв (11 кДж/хв) – необмежений час.
Продуктивність (хвилинний кровообіг) серця:
– в стані спокою складає 3…4 л/хв,
– при інтенсивній роботі може досягати 30…35 л/хв.
При цьому число серцевих скорочень може збільшуватися з 60 до 180…200 поштовхів/хв.
Легенева вентиляція:
– в стані спокою складає 6…8 л/хв,
– при інтенсивному навантаженні досягає 100 л/хв.
Статичне навантаження з енерговитратами понад 293Дж/с відноситься до важкого. При виконанні робіт зі значною м’язовою напруженістю (грабар, вантажник, коваль, лісоруби, і ін.) енергетичні витрати в добу досягають 16,8…25,2 МДж (4000–6000 ккал).
Добові витрати енергії для осіб, що виконують роботу середньої тяжкості (верстатники, сільськогосподарські робітники та ін.) – 12,5…15,5 МДж (2900–3700 ккал).
Якщо максимальна маса вантажів, що піднімаються вручну, не перевищує 5 кг для жінок і 15 кг для чоловіків, то робота характеризується як легка (енерговитрати до 172 Дж/с).
При виконанні однієї і тієї ж роботи енерговитрати можуть значно мінятися в залежності від пози людини. Так, при ручному зварюванні:
– сидячи витрати енергії складають 81,0-109,6 Дж/с (1,16-1,57 ккал/хв),
– стоячи і зварюванні на рівні пояса – 176,7 Дж/с (2,53 ккал/хв).
Розумові навантаження. Розумова праця поєднує роботи, пов’язані з прийомом і переробкою інформації, що вимагають переважно напруженості сенсорного апарату, уваги, пам’яті, а також активізації процесів мислення та емоційної сфери. Фізіологічною особливістю розумової праці є мала рухливість і вимушена одноманітна поза. При цьому послабляються обмінні процеси, що обумовлюють застійні явища в м’язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу, погіршується постачання кисню до головного мозку. У той же час мозок споживає при цьому близько 20% всіх енергетичних ресурсів. Приплив крові до працюючого мозку збільшується в 8–10 разів у порівнянні зі станом спокою. Вміст глюкози в крові збільшується на 18–36%. Добові витрати енергії для осіб розумової праці (інженери, педагоги, лікарі й ін.) сягають 10,5…11,7 МДж (2500–2800 ккал).
Ви прочитали: "Формування облік та профілактика умов праці – №1"Читати далі