8. Тема: Політична психологія та політична поведінка
1. Огляд теми: вивчається політична психологія як елемент політичної свідомості, аналізуються основні форми політичної поведінки.
1. Основні форми політичної поведінки
Психологічна мотивація політичної поведінки суб’єктів опосередковується також груповими формами свідомості, тобто уявленнями тих соціальних і функціональних груп, через які людина реально включається в політичні відносини. Інакше кажучи, від розуміння людиною співвідношення спільних і
Невід’ємною складовою частиною політичних почуттів і емоцій є сукупність індивідуальних уявлень, тих психічних утворень, які породжені практикою міжособистісних зв’язків і підношень з іншими суб’єктами й інститутами влади. Облік фактів, що обумовлюють специфічність персональних чуттєвих уявлень суб’єкта влади, визначення їх здатності до його психічного збудження, можливості суперечити не тільки груповим поглядам, але й особистому досвіду – все це доповнює картину формування політичної психології і чуттєвих механізмів реалізації ідеологічних доктрин.
Взаємодія ідеологічних і психологічних елементів створює можливість по-різному інтерпретувати їх співвідношення при поясненні політичної поведінки суб’єктів. Більшість західних вчених виходить з визнання самодостатнього значення психології при формуванні мотивів і установок політичної поведінки. На основі такого підходу всі причини виникнення демократії і тиранії, революцій і реформувань однозначно зводяться до психологічних основ політичної поведінки. Навіть масові суспільно-політичні рухи пояснюються психологічними якостями індивіда або малої групи (Е. Фромм, Г. Олпорт, Е. Бочарус).
У зв’язку з цим не можна не згадати про психоаналіз, який розглядає поведінку людини як дії, обумовлені підсвідомо накопиченими, скрито політизованими почуттями. Таким чином, у сферу теоретичного аналізу потрапляють “тонкі” психологічні механізми утворення і розпаду політичних мотивацій, рух інтеріорних, ірраціональних політичних образів, що підсвідомо ідентифікують людину з суб’єктом влади.
Основоположниками вчення про неусвідомлену мотивацію людської поведінки традиційно вважаються Г. Лейбніц і В. Спіноза, значними є також внески Ф. Ніцше, А. Шопенгауер. Наслідуючи ці традиції психоаналітична теорія бере свій початок з праць З. Фрейда, Г. Булліта, Г. Ласвелла (30-ті рр. XX ст.). Основою психоаналітичного пояснення політичної поведінки є теорія фрустрації, зміст якої полягає в тому, що підсвідомі сексуальні мотиви (лібідо) за допомогою “переносу”, “заміщення”, “сублімації” трансформуються у інші, в тому числі й у політичні бажання. Пізніше Фрейд уточнив, що не тільки Бог Любові – Ерос, але й Бог Смерті, що бореться з ним, – Танатос також стимулює політичну поведінку людини (через почуття “очікування смерті”).
Таким чином, у психоаналізі політична поведінка розуміється як процес саморозгортання особистості, її самодетермінації вродженими причинами, які не залежать від зміни соціально-політичного простору. Так, у руслі цього підходу теоретики “компенсаторної” доктрини (Г. Ласвелл, Д. Барбер) трактували політичну участь як форму компенсацій психологічних патологій, комплексу неповноцінності людини, внаслідок отриманих нею в дитинстві травм. Тому, з їх точки зору, однією з важливіших вимог встановлення соціально-політичної гармонії в суспільстві є відновлення нетравмованої дитячої психіки.
В процесі еволюції психоаналітичної концепції ідея сексуальної обумовленості людської поведінки отримала двоякий розвиток. З одного боку, розвивалося традиційне розуміння політичної активності, обумовлене вродженими сексуальними причинами. При цьому вимоги модифікації, перетворення цих людських стимулів у благонадійні) з точки зору пануючого культурного середовища) форми підкоряли людину домінуючим політичним нормам і відносинам.
З іншого боку, сексуальність розглядалась як показник незадоволення людини відносинами, що склалися, тобто – як фактор, що штовхав її до переборення існуючого порядку, виходу за рамки даних політичних і соціокультурних норм (А. Адлер, Ш. Лакам, К. Юнг). Таким чином, “бажання” розумілось вже як вид творчого потягу людської активності, яке відкривало під рефлекторною оболонкою свідомості нереалізованість людської натури, індивідуальності, а, відповідно, знаходило у підсвідомій мотивації ціннісний, культурний зміст.
У наш час на Заході психоаналітичні методи вивчення політичної поведінки найбільш яскраво виражені в “глибинних” дослідженнях діяльності політичних лідерів (Р. Лейм, Д. Брунер, Р. Уайт), у побудовах рольових типологій політичної поведінки й при аналізі міжнародних конфліктів і політичних інститутів.
2. Типові завдання:
1. Дайте визначення політичної психології.
2. Охарактеризуйте стан ідеологічного плюралізму в умовах сучасного українського суспільства.
3. Якою є роль громадської думки в демократичному суспільстві?
4. Сформулюйте основні особливості психології натовпу.
5. Назвіть основні типи політичної поведінки?
3. Література:
Кирилюк Ф. М. Історія зарубіжних політичних вчень нової доби : Навчальний посібник.- К. : Центр учбової літератури, 2008.
Муляр В. І. Політологія. – К.: ЦНЛ, 2003.
Політологія / За ред. О. В.Бабкіної, В. П.Горбатенка. – К.: Вид. центр “Академія” 2010.
Політологія: наука про політику / За загал. Ред.: В. Г.Кремень, М. І.Горлач. – К.-Х..: “Единорог”, 2002.
Піча В. М. Політологія / В. М.Піча, Н. М.Хома. – К., Львів: “Каравела”: “Новий світ-2000”,2008.
Рудакевич О. М. Політологія. Лекції, семінари, самостійна робота : Навчальний посібник. – 2-ге вид., перероб., доп. – Тернопiль : Вид-во “Астон”, 2007.
Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки). – К.: Либідь, 2005.
Юрій М. Ф. Політологія : Підручник / М. Ф. Юрій. – К. : Дакор, КНТ, 2006.
Ви прочитали: "Політична психологія та політична поведінка"Читати далі