3

Напрям базової вищої освіти та відповідних кваліфікаційних рівнів для харчової технології та інженерії.

План

1. Стратегія та сучасні тенденції розвитку університетської освіти України в контексті Європейського простору вищої освіти.

2. Освітньо –професійна програма підготовки вищого навчального закладу (ВНЗ).

3. Основні документи та види занять у ВНЗ.

4. Освітньо – кваліфікаційна характеристика (ОКХ) випускника ВНЗ.

1. Стратегія та сучасні тенденції розвитку університетської

освіти України в контексті Європейського простору вищої освіти

Стратегічні рішення Болонського процесу із створення ЄПВО до 2010 року є результатом зустрічей міністрів європейських країн впродовж останніх десяти років.

Україна приєдналася до Болонського процесу на Конференції міністрів європейських країн у травні 2005 року в Бергені. Це є незаперечним фактом міжнародного визнання вітчизняної системи вищої освіти. Як учасниця Болонського процесу, Україна повинна вирішити ряд першорядних ключових завдань, що передбачають запровадження до 2010 року стандартів, рекомендацій та основних інструментів ЄПВО: Національної рамки кваліфікацій, інноваційної Європейської кредитно-трансферної системи, Додатку до диплома європейського зразка.

Участь у Болонському процесі – це відповідь на спільні виклики, що стоять перед сисми вищої освіти європейських країн. ЄПВО – це не єдина сис вищої освіти, а об’єднання 46 національних систем, що розвиваються відповідно до спільно погоджених принципів. ЄПВО сприяє узгодженню, сумісності, порівнянності та визнанню різноманітних систем вищої освіти. Він не вимагає уніфікації змісту, технологій навчання і забезпечення якості у вищих навчальних закладах.

Основні принципи Болонського процесу щодо узгодження архітектури систем вищої освіти європейських країн було закладено у Сорбонській Декларації, яку підписали міністри Франції, Німеччини, Італії і Великої Британії у травні 1998 року. Вона була сфокусована на:

– покращенні міжнародної прозорості навчальних програм (курсів) і визнанні кваліфікацій шляхом поступового узгодження циклів підготовки (навчання) та наближення до рамки кваліфікацій ЄПВО;

– сприянні мобільності студентів, викладачів та наукових працівників;

– розробленні загальної системи ступенів – першого циклу (ступінь бакалавра) та другого циклу (ступінь магістра).

Болонська декларація, яка підписана міністрами 29 європейських країн у червні 1999 року, стала основним документом, що використовується для встановлення загальної рамки з модернізації і реформування європейської вищої освіти. З часу підписання декларації, проведення реформ у вищій освіті називають Болонським процесом. У декларації було визначено такі основні цілі із розвитку ЄПВО:

– прийняти систему зрозумілих і порівнянних ступенів;

– запровадити систему вищої освіти, яка ґрунтується на двох циклах;

– запровадити систему кредитів ЄКТС;

– сприяти мобільності студентів, викладачів і науковців;

– сприяти європейській співпраці із забезпечення якості;

– сприяти європейському виміру у вищій освіті.

У травні 2001 року на Конференції міністрів європейських країн в Празі зроблено оцінку прогресу в розвитку ЄПВО, а також прийнято важливе рішення щодо створення Групи супроводу Болонського процесу (BFUG) із представників країн-підписантів і Європейської комісії та визначено стратегії подальшого розвитку Болонського процесу, а саме:

– сприяння навчанню впродовж життя;

– залучення вищих навчальних закладів та студентів;

– підвищення привабливості ЄПВО.

На Берлінській конференції міністрів європейських країн, яка відбулася у вересні 2003 року, було визначено пріоритети розвитку ЄПВО на 2005-2007 роки:

– забезпечення якості на інституційному, національному і європейському рівнях;

– початок запровадження двоциклової системи;

– визнання ступенів і періодів навчання, включаючи отримання студентами вищих навчальних закладів Додатку до диплома європейського зразка автоматично і безплатно для усіх випускників з 2005 року;

– розроблення рамки кваліфікацій ЄПВО;

– запровадження в ЄПВО докторського ступеня як третього циклу;

– сприяння тісному взаємозв’язку між ЄПВО і Європейським науковим простором (ЄНП).

Конференція міністрів європейських країн в Лондоні, яка відбулася 17-18 травня 2007 року, означила віху в створенні першого правового органу Болонського процесу – Європейського реєстру із забезпечення якості (EQAR) відповідно до стандартів і рекомендацій Європейської асоціації із забезпечення якості (ENQA).

У Лондоні розглянуто досягнення у соціальному і глобальному вимірі Болонського процесу. Міністрами визначено подальші пріоритети розвитку ЄПВО до 2009 року:

– створення реєстру національних агенцій із забезпечення якості;

– стратегія покращення глобального виміру;

– розроблення національних планів дій із сприяння соціальному виміру.

Розвиток Болонського процесу: сучасні тенденції. Завдяки реформам систем вищої освіти у ЄПВО до 2009 року досягнуто більшої сумісності і порівнянності кваліфікацій (ступенів) на національному і міжнародному рівнях. З огляду на це, важливим викликом є розроблення профілів і змісту кваліфікацій. Основні інструменти ЄПВО – Європейська кредитно-трансферна сис (ЄКТС-ECTS), Додаток до диплома (ДД-DS), Національні рамки кваліфікацій (НРК-NQF) стали загальноприйнятими у ЄПВО.

Діаграма розвитку Болонського процесу

(Тенденції 1998-2009 роки)

Забезпечення якості на інституційному, національному і Європейському рівні Включення докторського рівня як третього циклу Визнання ступенів і періодів навчання (Додаток до диплому) Європейська рамка кваліфікацій Посилення інтеграції освіти і наукових досліджень

Соціальний вимір: рівний доступ і Закінчення навчання Навчання впродовж життя Працевлаштування Студенто-центроване навчання і місія вищої освіти Освіта, наука (дослідження) і інновація Міжнародна відкритість Мобільність Збір даних Запровадження Багатовимірних Інструментів Прозорості Збільшення фінансування на вищу освіту

Легкозрозумілі і порівнянні ступені Сис кредитів (ЄКТС) Мобільність науковців Європейська кооперація у забезпеченні якості Європейський вимір вищої освіти

Навчання впродовж життя Додано соціальний вимір Залучення вищих навчальних закладів і студентів Просування Європейського простору вищої освіти

Посилення соціального виміру Стандарти і рекомендації із забезпечення якості Національна рамка кваліфікацій Присвоєння і визнання спільних ступенів Гнучкі траєкторії навчання у вищій освіті

Створення Європейського реєстру забезпечення якості (EQAR) Стратегія покращення глобального виміру Болонського процесу Рішення створити національні плани дій з ефективним моніторингом соціального виміру

Загальна рамка кваліфікацій Загальна двоциклова сис Мобільність студентів і викладачів

1998 1999 2001 2003 2005 2007 2009

Сорбонська Болонська Празьке Берлінське Бергенське Лондонське Льовенське

Декларація декларація комюніке комюніке комюніке комюніке Комюніке

Нова трициклова структура (сис) (бакалавр – магістр – доктор філософії (PhD) активно запроваджується у вищих навчальних закладах Європи. Проте, у деяких європейських країнах такі напрями освіти як медицина, ветеринарія, архітектура, педагогіка, теологія, право, ядерна енергетика, інженерія, охорона навколишнього середовища, безпека людини і держави залишаються осторонь цих нових структур.

Виразно спостерігається подібність моделей двох циклів. На бакалаврських програмах першого циклу модель у 180 кредитів ЄКТС (3 роки) переважає у 17 країнах, а в 11 країнах – перевага надається її альтернативі – моделі у 240 кредитів ЄКТС (4 роки). Одночасно, у магістерських програмах другого циклу модель у 120 кредитів (2 роки) є більш поширеною і тепер переважає у 29 країнах.

Загальноприйнятою моделлю циклової підготовки у ЄПВО є комбінація програм першого та другого циклів у співвідношенні – 180+120 кредитів ЄКТС (3+2 роки).

Реформи і конвергенція структур ступенів активно здійснюються впродовж останньої декади. Проте, звісно, йдеться не про конвергенцію, що неминуче призводить до одноманітності систем вищої освіти в Європі, навіть в термінах ступеневих структур. Зараз створено основні зразки структур кваліфікацій, і ключовим викликом залишається розроблення профілів різних кваліфікацій з метою кращого розуміння результатів навчання на різних Болонських циклах та розвитку ЄПВО як відкритого, гнучкого у просторі та часі.

Європейська кредитно-трансферна сис (ЄКТС). У більшості країн-учасниць Болонського процесу запровадження ЄКТС ґрунтується на законодавстві і нормативних положеннях. Країни-учасниці Болонського процесу і вищі навчальні заклади зосередили увагу на актуальному запровадженні системи ЄКТС. Обмежена кількість країн досягла того, що більшість вищих навчальних закладів і програм використовують ЄКТС у її повному обсязі із кредитами, що ґрунтуються на результатах навчання та навчальному навантаженні. У багатьох випадках результати навчання ще є не загальнозрозумілими і не досить широко використовуються, а навчальне навантаження також є важким поняттям у застосуванні на практиці. Кредити продовжують визначати по-різному – на основі контактних годин або різноманітних комбінацій, що включають контактні години і абстрактне навантаження студентів. Як наслідок, вищим навчальним закладам потрібна допомога і мотивація для забезпечення належного запровадження ЄКТС на основі результатів навчання і реального навантаження студентів.

Додаток до диплома європейського зразка (Додаток). У вересні 2003 року в Бергені міністри домовилися, що Додаток буде повністю запроваджено у 2005 році. Проте багато країн відстають у його запровадженні, що здавалося має бути простим і практичним заходом, хоча і таким, що потребує значних організаційних зусиль й фінансових затрат. У країнах, де Додаток широко запроваджений, лише обмежена їх кількість вдалася до моніторингу того, як у дійсності він використовується вищими навчальними закладами і роботодавцями. Іноді результати такої діяльності є неоднозначними, роботодавці, університети і випускники часто не отримують необхідної користі від зазначеного інструменту.

Національна рамка кваліфікацій. На даний момент більшість країн розпочали процес розроблення національної рамки кваліфікацій. Англія, Шотландія і Данія закінчили процес в цілому, включаючи самосертифікацію її порівнянності із загальноєвропейською рамкою кваліфікацій і трансформацію програм у вищих навчальних закладах.

Лише незначна кількість країн зможе досягнути мети щодо розроблення повноцінної національної рамки кваліфікацій до 2010 року. Проте, прогрес у вирішенні цього питання є дуже значним.

Сталий розвиток Болонського процесу зобов’язує нашу країну завершити реформу вищої освіти до 2010 року і надалі здійснювати освітні послуги з урахуванням стандартів і рекомендацій, розроблених і прийнятих у Лісабоні (1997), Сорбоні (1998) і узагальнених в Болонській Декларації (1999) та Комюніке Конференцій міністрів європейських країн, що відповідають за вищу освіту (Прага, 2001; Берлін, 2003; Берген, 2005; Лондон, 2007, Лувен, 2009).

Після приєднання України до Болонського процесу, в системі вищої освіти зроблено такі важливі кроки із реалізації його положень:

– запроваджено Програму дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки на 2004-2005 роки;

– створено Міжвідомчу комісію із запровадження положень Болонського процесу в систему вищої освіти та Національну групу промоутерів Болонського процесу (National Team of Bologna Promoters) (2006);

– Всеукраїнська студентська рада при Міністерстві освіти і науки України стала кандидатом в члени Національних спілок студентів Європи (The National Union of Students in Europe (ESIB) (2006);

– запроваджено пілотну європейську кредитно-трансферну систему (ECTS) у вищих навчальних закладах України III-IV рівнів акредитації (2006/2007 н. р.);

– підготовлено «Національний звіт – 2005-2007» до Лондонської конференції міністрів європейських країн (травень, 2007 рік).

Після Конференції міністрів європейських держав у Лондоні в системі вищої освіти України зроблено наступні кроки із реалізації положень Болонського процесу:

– затверджено «План дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року»;

– підготовлено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» із врахуванням стандартів і рекомендацій Болонського процесу;

– Україна стала повноправним урядовим членом Європейського реєстру забезпечення якості (EQAR) (квітень, 2008 рік);

– запроваджено систему ранжування вищих навчальних закладів відповідно до Берлінських принципів;

– Українська асоціація студентського самоврядування стала членом Європейського студентського союзу ESU (European Student’s Union) (грудень, 2007 рік);

– створено робочу групу Міністерства освіти і науки України із розробки національної рамки кваліфікацій системи вищої освіти;

– підготовлено «Національний звіт – 2007-2009» до конференції міністрів європейських країн у Лувені (квітень, 2009 рік).

На сучасному етапі реформа вищої освіти України здійснюється у двох площинах:

– національної стратегії соціально-економічного розвитку;

– співпраці та інтеграції в європейський і світовий освітній простір;

Запровадження основних положень Болонського процесу передбачає врахування національних підходів до організації навчання, змісту освіти, традицій у підготовці майбутніх фахівців з вищою освітою. У багатьох керівних європейських документах, щодо розвитку вищої освіти зазначається, що університети в значній мірі повинні зберігати свої власні традиції, надбання, досвід. Тому мова не йде про пряме запровадження закордонного досвіду в навчальний процес українських університетів або так званої «Болонської системи організації навчального процесу», якої, в природі, не існує.

Міністерством освіти і науки особлива увага приділяється тому, щоб кожен університет, поряд із врахуванням загальних рекомендацій та порад міністерства для всіх університетів України, формував своє власне освітнє середовище, культуру організації навчання, культуру викладачів і студентів, культуру оцінювання навчальних досягнень студентів, культуру забезпечення якості підготовки майбутніх фахівців та науково-педагогічних працівників.

Представники Ради Європи, Європейської комісії, Болонського Секретаріату, які відповідають за розвиток вищої освіти в ЄПВО зазначають, що центральні органи управління вищою освітою кожної країни-учасниці повинні сприяти підтримці, консультуванню та координації діяльності університетської освіти в запровадженні положень Болонського процесу за такими основними напрямами діяльності:

– розроблення, запровадження та розвиток національної рамки кваліфікацій (НРК–NQF);

– запровадження інноваційної Європейської кредитно-трансферної системи (ЄКТС–ECTS) та Додатку до диплома (Diploma Supplement);

– координація діяльності європейської мережі та європейського реєстру забезпечення якості (ЄМЗЯ/ЄРЗЯ – ENQA/EQAR);

– координація діяльності європейської мережі із визнання періодів і термінів навчання (ENIC-NARIC);

– розроблення процедур визнання попереднього навчання та розвиток національної рамки кваліфікацій впродовж життя (LLL NQF – НРК ВПЖ) з метою забезпечення індивідуальної траєкторії навчання громадян країн-підписантів Болонського процесу.

Основне завдання ЄПВО полягає в забезпеченні високого рівня якості вищої освіти і сприянні мобільності суб’єктів європейських університетів шляхом кроскультурного визнання кваліфікацій та їх профілів. На сучасному етапі розвитку ЄПВО важливим викликом є запровадження стандартів, рекомендацій і основних інструментів, що сприятимуть сумісності, порівнянності, визнанню періодів і термінів підготовки (навчання) фахівців після 2010 року, а саме:

– національної рамки кваліфікацій з визначенням основних видів економічної діяльності, галузей (напрямів) освіти, напрямів та профілів підготовки фахівців, що узгоджується із рамкою кваліфікацій ЄПВО;

– запровадження в 2009/2010 навчальному році інноваційної ECTS і її ключових документів, включаючи Додаток до диплома (DS), яка запропонована Європейською комісією в лютому 2009 року та єдиної для всіх вищих навчальних закладів України системи оцінювання навчальних досягнень студентів;

– запровадження трициклової системи (бакалавр, магістр, інтегрований магістр (професійна підготовка), доктор філософії PhD);

– трансформація мережі вищих навчальних закладів (інституційної структури) в університети, політехнічні університети, академії, коледжі тощо та їх розвиток відповідно до тенденцій розвитку мережі ЄПВО:

– проведення в університетах прикладних досліджень (навчання через наукові дослідження); 

– трансформація університету в університет навчання впродовж життя;

– укрупнення (об’єднання) університетів, вищих навчальних закладів (як приклад, у березні 2009 року в м. Страсбург, Франція – три університети об’єдналися в один);

– вирішення проблеми формування змісту освіти за академічними та професійними кваліфікаціями із врахуванням відповідного рівня компетентності, компетенцій і результатів навчання;

– трансформація освітніх стандартів, розвиток університетських програм навчання відповідно до вимог Болонського процесу, участь в спільних проектах «ТЮНІНГ» (TUNING);

– запровадження спільних ступенів та спільних (спеціальних) програм для іноземних студентів;

– запровадження сучасних процедур визнання попереднього навчання (формального, неформального, неофіційного) та розроблення національної рамки кваліфікацій навчання впродовж життя (FQ LLL);

– запровадження соціального виміру ЄПВО вищої освіти через:

– проведення моніторингу соціального виміру в університетах;

– врахування національних традицій, підходів тощо;

– запровадження інклюзивної освіти;

– підвищення мобільності студентів і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів у двосторонніх напрямках;

– забезпечення портативності студентських грантів та позик мобільності;

– забезпечення справедливого доступу до якісної вищої освіти;

– підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів, вдосконалення їх компетенцій відповідно до сучасних вимог з метою забезпечення сталого розвитку системи вищої освіти і держави;

– розроблення і запровадження професійних стандартів як основи для модернізації державних освітніх стандартів (навчальних програм, навчальних планів) з метою підвищення якості змісту професійної освіти і навчання та приведення його у відповідність до вимог роботодавців;

– розроблення сучасних механізмів врахування потреб ринку праці з метою сприяння належному працевлаштуванню випускників;

– розвиток українських і світових культурних цінностей, орієнтація на ідеали демократії і гуманізму, які необхідні для існування та розвитку громадянського суспільства України;

– запровадження системи якості вищої освіти відповідно до стандартів та рекомендацій Європейської асоціації забезпечення якості (ENQA), що включає:

– стандарти та рекомендації щодо:

– процесів внутрішньої якості освіти ВНЗ;

– процесів зовнішньої якості освіти ВНЗ;

– процесів зовнішньої якості в агенціях із

забезпечення якості;

– створення незалежних агенцій із забезпечення якості;

– приєднання національних незалежних агенцій із забезпечення якості до Європейського реєстру агенцій із забезпечення якості (EQAR). Влітку 2008 року Реєстр розпочав свою діяльність. Він діятиме відповідно до стандартів і рекомендацій Європейської асоціації забезпечення якості (ENQA). У квітні 2007 року Україна стала урядовим членом, одним із 18 країн-учасниць Болонського процесу, Європейського реєстру із забезпечення якості. Практика європейських країн показує, що при запровадженні національної системи забезпечення якості вищої освіти надзвичайно важливо проявляти гнучкість та уникати сприйняття всіх стандартів і рекомендацій як шаблону (пам’ятки);

– створення агенції з академічного визнання і міжнародного обміну – національного центру європейської інформаційної мережі із визнання  (ENIC/NARIC);

– запровадження національної системи рейтингів вищих навчальних закладів відповідно до Берлінських принципів ранжування та національної системи класифікації університетів;

Інтеграція системи вищої освіти України в ЄПВО сприятиме:

– забезпеченню якості вищої освіти;

– визнанню періодів і термінів підготовки у ЄПВО та інших регіонах світу;

– мобільності студентів, викладачів, наукових працівників;

– забезпеченню справедливого доступу до вищої освіти;

– зміцненню позицій українських університетів на національному, європейському і світовому ринку праці та ринку освітніх послуг.

З огляду на це, період 2009-2010 року (базовий) є надзвичайно важливим для системи вищої освіти України у визначенні ключових короткотермінових стратегій розвитку та узгодженні національної нормативно-правої бази із стандартами і рекомендаціями ЄПВО.

Період з 2010-2020 року повинен стати ключовим у реалізації довготермінових стратегій забезпечення сталого розвитку та удосконалення системи вищої освіти України, визнання її у європейському і світовому просторі в контексті забезпечення якості.

2. Освітньо – професійна програма підготовки вищого навчального закладу (ВНЗ).

Освітньо-професійна програма За спеціальністю «Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса» За напрямом підготовки 6.051701 “Харчові технологіі та інженерія”

Освітньо-професійна програма (ОПП) підготовки визначає нормативний термін та нормативну частину змісту навчання за певним напрямом або спеціальністю відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, встановлює вимоги до змісту, обсягу та рівня освіти й професійної підготовки фахівця.

ОПП є складовою галузевої компоненти державних стандарті вищої освіти та Використовується при:

–  розробці та керуванні навчальних планів та програм навчальних дисциплін;

–  розробці засобів діагностики рівня освітньо-професійної підготовки спеціаліста та бакалавра;

–  визначення змісту навчання як бази для опанування новими спеціальностями, кваліфікаціями;

–  визначення змісту навчання в системі перепідготовки та підвищення кваліфікації.

У відповідності з освітньо-кваліфікаційними рівнями та згідно зі спеціальністю загальний зміст навчання можна розділити за циклами підготовки, які наведено в таблицях 1…2.

Таблиця 1 – Розподіл змісту ОПП за циклами підготовки

Освітньо-кваліфікаційний рівень підготовки	Освітній рівень	Напрям підготовки, спеціальність	Цикли підготовки
1	2	3	4
Бакалавр	Базова вища освіта	7.091707 «Харчова технологія та інженерія» «Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса»	–  цикл гуманітарної та соціально-економічної підготовки; –  цикл природничо-наукової підготовки; –  цикл професійної та практичної підготовки; –  цикл дисциплін специфічних для галузі.
Спеціаліст	Повна вища освіта	7.091707 «Харчова технологія та інженерія» «Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса»	–  цикл гуманітарної та соціально-економічної підготовки; –  цикл професійної та практичної підготовки; –  цикл дисциплін специфічних для галузі; Цикл дисциплін вільного вибору студента.

Таблиця 2 – Розподіл дисциплін за циклами підготовки

Цикли підготовки	Назва дисципліни
Бакалавр	Спеціаліст
1	2	3
Гуманітарної та соціально-економічної підготовки	Історія України Українська мова за профес. спрямуванням Історія української культури Філософія Іноземна мова Фізичне виховання Психологія з основами соціології Екологія К	Ділова іноземна мова Маркетинг у підприємствах галузі Цивільна оборона Онови конституційного права
Природничо-наукової (професійно-орієнтованої) підготовки	Вища матика Фізика Неорганічна хімія Органічна хімія Аналітична хімія Фізична і колоїдна хімія Біохімія Технічна мікробіологія Інформатика Матичне моделювання на ЕОМ Безпека життєдіяльності Основи екології	–
Професійної та практичної підготовки	Прикладна механіка Теплотехніка Електротехніка Автоматизація виробничих процесів Інженерна графіка Економіка підприємств Основи підприємництва Організація, планування та управління виробництвом на підприємствах Процеси і апарати харчових виробництв Основи фізіології та гігієни харчування Теоретичні основи харчових технологій Харчові технології Мікропроцесорні системи управління в галузі Вступ до фаху Метрологія, стандартизація, сертифікація і управління якістю Основи наукових досліджень та технічної творчості Матеріалознавство Технологія галузі Технологічне обладнання галузі Проектування підприємств з основами САПР Основи промислового будівництва та санітарної техніки Основи охорони праці	Облік та звітність на підприємствах галузі Актуальні проблеми технології галузі НДРС Оптимізація технологічних процесів Управління якістю продукції галузі Охорона праці в галузі Проектування та реконструкція підприємств галузі
Дисциплін специфічних для галузі	Фізика, хімія м’яса Технологічний семінар Формування сировинних ресурсів Діловодство Проблеми безпеки харчових продуктів Мікробіологія м’яса і м’ясопродуктів	Експлуатація технічного обладнання Тепло – та електрозабезпечення підприємств галузі
Дисциплін вільного вибору студента	–	Харчові добавки в технологіях галузі Продукція галузі спеціального призначення Методи контролю м’яса та м’ясопродуктів Інтелектуальна власність Методи визначення нешкідливості харчових продуктів

3. Основні документи та види занять у ВНЗ.

Основним нормативним документом навчального закладу, що визначає організацію навчального процесу за певною спеціальністю, є Навчальний план.

Відповідно навчального плану термін навчання складає на освітньо-кваліфікаційному рівні:

Бакалавр – 4 роки;

Спеціаліст – 1 рік;

Магістр – 1 рік.

Навчальний план встановлює розподіл загального обсягу годин, передбачених на кожну дисципліну, на навчальні (аудиторні) заняття та самостійну роботу студента (табл. 3). Навчальний час, відведений для самостійної роботи студента повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу, відведеного на вивчення конкретної навчальної дисципліни. Тижневе аудиторне навантаження студента регламентується нормативними документами Кабінету міністрів та листами Міністерства освіти і науки України.

Таблиця 3 – Загальний обсяг підготовки освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавра та спеціаліста за спеціальністю “Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса”.

Загальний обсяг підготовки	Освітньо-кваліфікаційний рівень підготовки
Бакалавр	Спеціаліст
Годин на тиждень	29,5-30,0	24,0
Кількість годин аудиторних занять	4074	345
Кількість годин самостійної роботи	3082	411
Кількість годин аудиторних занять у тиждень	29,5	24
Кількість годин самостійної роботи у тиждень	22,3	27
Кількість курсових проектів	4	1
Кількість курсових робіт	1	–
Кількість іспитів	36	5
Кількість заліків	42	12

Основними видами навчальних (аудиторних) занять є , лабораторні, практичні, семінарські заняття, консультації. Вищий навчальний заклад може визначати й інші види навчальних занять.

В поняття Лекції вкладається два змісти:

–  як вид навчальних занять, у ході яких в усній формі викладачем викладається предмет;

–  як спосіб подачі навчального матеріалу шляхом логічно стрункого, систично послідовного і ясного викладу.

Під Практичним розуміють такі заняття, в ході яких вирішують задачі, виконують розрахункові, графічні роботи, вправи з читання та перекладу при вивченні іноземних мов та інше.

Під Лабораторними Розуміють навчальні заняття, на яких студенти самостійно ставлять експерименти, спостерігають та досліджують явища природи, технологічні та інші процеси, вивчають об’єкти техніки, пристрій та принцип дії вимірювальної та іншої апаратури.

Відмінною рисою Семінарських занять є те, що основний вид навчальної діяльності полягає в виступах з повідомленнями, доповідями, рефератами, обговоренні наукових та начальних питань під керівництвом викладача.

Вивчення деяких дисциплін завершується виконанням курсового проекту (роботи).

Курсові проекти виконуються як правило з технічних дисциплін та передбачають виконання конструкторсько-технологічних розробок.

Курсовий проект
Розрахунково-пояснювальна записка		Графічна частина (креслення)
Обґрунтування новітньої інженерної розробки		Графічне відображення інженерної розробки

В системі підготовки інженера-технолога важлива роль належить Дипломному Проектуванню, яке є заключним етапом навчання студентів та має за мету:

–  систизацію, закріплення та розширення теоретичних знань за спеціальністю та застосування цих знань при вирішенні конкретних наукових, технічних, економічних та інших задач;

–  розвиток навичок ведення самостійної роботи та оволодіння методиками досліджень;

–  визначення ступеня підготовленості випускників до самостійної роботи в умовах сучасного виробництва, науки, техніки та культури.

Дипломний проект
Розрахунково-пояснювальна записка		Графічна частина (креслення)
Обґрунтування розробленої інженерної розробки		Графічне відображення інженерної розробки

Практика – це вид навчальної діяльності, основним змістом якої є виконання практичних навчальних або виробничих завдань на підприємстві або в установі, що відповідає характеру професійної діяльності майбутнього фахівця. Вона дозволяє ефективно поєднати теоретичні знання з практичною підготовкою у виробничих умовах і спрямована на розвиток вмінь і навичок, специфічних для обраної спеціальності.

Назва практики	Семестр	Тривалість (тижні)
Освітньо-кваліфікаційний рівень підготовки – бакалавр
Навчальна практика „Вступ до фаху”	2	2
Комп’ютерна	4	2
Навчально-виробнича на підприємствах харчових виробництв (бакалаврська)	7	4
Освітньо-кваліфікаційний рівень підготовки – спеціаліст
Інженерно-технологічна	9	6
Переддипломна	10	4

Державна атестація студентів здійснюється після завершення ними навчання на підставі оцінки рівня набутих ними професійних знань, умінь та навичок.

Державна атестація здійснюється Державною екзаменаційною комісією вищого закладу освіти, голову якої затверджує Міністерство освіти і науки України.

4. Освітньо –кваліфікаційна характеристика (ОКХ) випускника ВНЗ.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика За спеціальністю «Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса» За напрямом підготовки 6.051701 “Харчові технології та інженерія“

Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника вищого навчального закладу відображає цілі вищої освіти та професійної підготовки, визначає місце фахівця в структурі галузей економіки держави і вимоги до його компетентності, інших соціально важливих якостей, систему виробничих функцій і типових завдань діяльності й умінь для їх реалізації.

ОКХ встановлює:

–  професійне призначення та умови використання випускників ВНЗ за спеціальністю 6.091707 та освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;

–  освітні та кваліфікаційні вимоги до випускників ВНЗ у вигляді переліку здібностей та умінь;

–  вимоги до атестації якості освітньої та професійної підготовки випускників ВНЗ;

–  відповідальність за якість освітньої та професійної підготовки.

Освітньо-кваліфікаційний рівень підготовки	БАКАЛАВР	СПЕЦІАЛІСТ
Освітній рівень	Базова вища освіта	Повна вища освіта
Спеціальність	7.091707 «Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса»	7.091707 «Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса»
Узагальнений об’єкт діяльності	Технологічні процеси виробництва харчових продуктів	Технологічний процес виробництва мясних напівфабрикатів, м’ясопродуктів та інших харчових продуктів, збереження їх якості, проведення наукових досліджень та педагогічно-виховної діяльності
Галузі економіки, у яких може працювати	–  харчова промисловість –  м’ясна промисловість –  виробництво м’яса і м’ясопродуктів	–  м’ясопереробні підприємства різної потужності і форми власності –  цеха з виробництва м’ясопродуктів підприємства з заготівлі м’яса –  лабораторії: виробничі, санітарно-харчові, забезпечення безпеки життя, здоров`я споживача –  науково – дослідні інститути та проектно – конструкторські бюро –  сис підготовки та підвищення кваліфікації кадрів
Здатний виконувати зазначену професійну роботу на рівні отриманих знань	–  інженер-технолог –  інженер з якості –  інженер з стандартизації –  інженер-лаборант –  начальник зміни –  начальник відділу стандартизації –  майстер виробничої дільниці –  технолог цеху –  інспектора з якості	–  технолог, головний технолог –  начальник зміни, начальник цеху, директор з виробництва, майстер виробництва м’ясопродуктів, менеджер –  начальник (завідувач) технологічної харчової лабораторії, начальник (завідувач) санітарно – технологічної лабораторії, інженер лаборант –  головний інженер, інженер проектувальник, головний технолог проекту –  головний адміністратор, адміністратор –  науковий співробітник, консультант з раціоналізації виробництва –  начальник науково-дослідного сектору

Основні функції та завдання діяльності бакалавра

Функція	Діяльність
Технологічна	Забезпечення високого рівня якості готової продукції
Вдосконалення технологічних процесів
Забезпечення технологічних параметрів виробництва
Організаційна	Організація роботи на дільниці виробництва
Організація кадрового забезпечення
Організація впровадження стандартів
Проектна	Вдосконалення технологічних процесів на дільниці
Розробка технологічної документації
Контрольна	Вибір методів контролю
Контроль дотримання технології
Контроль якості продукції

Основні функції та завдання діяльності спеціаліста

Функція	Діяльність
Виробничо-технологічна	Підготовка виробництва
Забезпечення виробничо-торгового процесу
Організаційна, Маркетингова	Організація, управління виробництвом
Організація праці
Організація матеріально-технічного забезпечення виробництва продукції
Інженерно-дослідна	Вдосконалення виробничого процесу
Проектно-технологічна	Проектування та реконструкція м’ясопереробних ліній та м’ясопереробних підприємств різної потужності
Підготовка кадрів	Організація підготовки кадрів
Педагогічна

Інженер (від лат. іngenium – здібність, винахідливість) – спеціаліст з вищою технічною освітою.

Основні напрямки інженерної діяльності можна поділити на три основні групи:

1.  Інженери-виробничники. Основною їх метою є виконання функцій технолога, організатора виробництва та інженера з експлуатації, тобто безпосередньо практична діяльність.

2.  Інженери-дослідники. Розробники, які повинні вміщувати в собі функції винахідника та проектувальника. Їх діяльність тісно пов’язана з науково-дослідною роботою в області технічних наук. Вони стають основною ланкою в процесі поєднання науки з виробництвом.

3.  Інженери-системотехніки (системники широкого профілю). Їх основною задачею є організація та управління складною інженерною діяльністю, проведення комплексних досліджень та системних проектувань.

Контрольні питання

1.  Які існують освітньо-кваліфікаційні рівні підготовки ВНЗ?

2.  Які існують види навчальних занять у ВНЗ?

3.  Що відображує та визначає освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника ВНЗ?

4.  Перелікуйте основні функції та завдання діяльності спеціаліста.

Література

1.  Закон України Про вищу освіту

2.  Державна національна програма ”Освіта”, Україна ХХ1 століття.-К.:Райдуга,1994.-61 с.

3.  Міністерство освіти України. Освітньо професійна програма вищої освіти за професійним спрямуванням “Харчова технологія та інженерія”. Сукупність норм до обов’язкового мінімуму змісту та рівня підготовки бакалавра. – Київ, 1994.

4.  Міністерство освіти України. Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах .-Київ.-1993.-24с.

Ви прочитали: "Напрям базово вищо освіти"
Читати далі