7. Проблеми збереження українських культурних надбань у роки Другої Світової війни та післявоєнної відбудови.
1. Огляд теми: розвиток української культури напередодні Другої Світової війни. Зміни в культурно-освітньому розвитку західноукраїнських земель після їх приєднання до Р. Нацистська окупація України. Політика окупаційних властей у сфері культурного життя.
1. Зміни у культурному житті західноукраїнських земель після їх приєднання до УРСР.
Возз’єднання західноукраїнських
Пожвавилася науково-дослідна діяльність. У Львові було відкрито ряд філіалів інститутів АН УРСР, а також філіал академічної бібліотеки. До Спілки радянських письменників Української РСР було прийнято ряд майстрів художнього слова краю. Почали вільно друкуватися С. Тудор, П. Козланюк, Я. Галан, О. Кобилянська, О. Гаврилюк та ін.
Вперше за всю історію було відкрито стаціонарні державні театри. До Львівського обласного відділення Спілки радянських композиторів України ввійшли композитори С. Людкевич, М. Колесса, Є. Козак, А. Кос-Анатольський та ін. До творчого життя республіки включилися художники І. Труш, О. Кульчицька, А. Манастирський. Розширилася мережа культосвітніх закладів, створювалися умови для розвитку народного мистецтва.
Уніфікація державного ладу й управління в нових радянських областях здійснювалася за звичними на сході жорстокими адміністративно-командними методами. До того ж не враховувалися певні відмінності в економічному та духовному житті, у народних звичаях, що зумовлювалося кількавіковим роз’єднанням західних і східних частин української землі.
2. Початок науково-технічної революції та її вплив на розвиток науки в Україні.
У середині 50-х рр. XX ст. Р вступив в епоху науково-технічної революція (НТР). Особливістю НТР у Р було те, що вона переважно відбувалася в галузях військово-промислового комплексу. У промисловості почали застосовуватися радіотехніка, електроніка, ЕОМ, штучні матеріали з заданими властивостями.
Науково-технічна революція, що бурхливо розвивалася в усім світі, поставила перед вченими України складні задачі. У республіці велися дослідження з ряду ключових, визначальних напрямків науково-технічного прогресу. У 1964 р. у Фізико-технічному інституті АН УРСР був створений найбільший на той час у світі прискорювач електронів у 2 млрд. електрон-вольт. Розширилася пошукова діяльність у галузі фізики твердого тіла, матеріалознавства, біофізики, астрофізики і т. п.
Україна була одним з центрів розвитку кібернетики. За цикл праць із теорії цифрових автоматів академік В. Глушков у 1964 р. був удостоєний Ленінської премії. Українські вчені й інженери спроектували і створили цифрову машину «Київ» (1960 р.), першу в Р машину управління широкого профілю «Дніпро» (1961 р.), машини «Промінь» (1962 р.), «Мир» (1964 р.) і інші. Колектив українського Науково-дослідного конструкторсько-технологічного інституту синтетичних надтвердих матеріалів АН УРСР у 1961 р. одержав перші штучні алмази. Україна продовжувала залишатися одним із центрів розвитку науки в галузі електрозварювання, очолюваної Б. Патоном.
Світове визнання одержали дослідження українських вчених в сфері точних наук. Серед них – розроблені наприкінці 50-х рр. XX ст. академіком Н. Боголюбовим нові методи квантової теорії полю і статичної фізики. Це дало можливість обґрунтувати теорію надтекучості і надпровідності.
Шістнадцять років – з 1946 р. по 1962 р. – очолював Академію наук України відомий усьому світові біохімік А. Палладій. Він став засновником української школи біохіміків. В другій половині 50-х рр. XX ст. почав свою діяльність відомий учений-хірург М. Амосов.
Позитивні зміни відбулися в сільськогосподарських науках. Проектувалися і впроваджувалися у виробництво машини для хімічного захисту рослин, у тому числі садів і виноградників. Велася робота із селекції нових сортів озимої пшениці, ячменя, картоплі, овочів, фруктів. Були виведені і впроваджені нові сорти винограду.
3. Кібернетика як наука. В. Глушков, О. Антонов.
Кібернетика як наука. В. Глушков.
Сучасне покоління є свідком стрімкого розвитку науки й техніки. За останні триста років людство пройшло шлях від найпростіших парових машин до могутніх атомних електростанцій, опанувало надзвукові швидкості польоту, поставило собі на службу енергію річок, створило величезні океанські кораблі й гігантські землерийні машини, що заміняють ручну працю десятків тисяч людей. Запуском першого Штучного супутника Землі й польотом першої людини в космос був прокладений шлях до освоєння космічного простору.
Однак до середини XX століття майже всі створені людиною механізми призначалися для виконання хоча й досить різноманітних, але в основному виконавчих функцій. їхня конструкція передбачала завжди більш-менш складне управління, здійснюване людиною, що повинна оцінювати зовнішню обстановку, зовнішні умови, спостерігати за ходом того чи іншого процесу і відповідно керувати машинами, рухом транспорту і т. д. Область розумової діяльності, психіки, сфера логічних функцій людського мозку здавалися донедавна зовсім недоступними для механізації.
Однак сучасний рівень розвитку радіоелектроніки дозволяє ставити й вирішувати завдання створення нових пристроїв, що звільнили б людину від необхідності спостерігати за виробничим процесом і керувати ним, тобто замінили б собою оператора, диспетчера. З’явився новий клас машин — керуючі машини, здатні виконувати найрізноманітніші й часто досить складні завдання управління виробничими процесами, рухом транспорту і т. д. Створення керуючих машин дозволяє перейти від автоматизації окремих верстатів і агрегатів до комплексної автоматизації конвеєрів, цехів, цілих заводів.
Поняття кібернетики
Існує велика кількість різних визначень поняття «кібернетика», однак усі вони зводяться до того, що кібернетика — це наука, яка вивчає загальні закономірності будови складних систем управління й протікання в них процесів управління. У зв’язку з тим, що будь-які процеси управління пов’язані з прийняттям рішень на основі одержуваної інформації, то кібернетику часто визначають також як науку про загальні закони одержання, зберігання у складних керуючих сисх.
Поява кібернетики як самостійного наукового напрямку належить до 1948 p., коли американський учений, професор матики Массачусетського технологічного інституту Норберт Вінер (1894—1964) опублікував книгу «Кібернетика, або Управління й зв’язок у тварині й машині». У цій книзі Вінер узагальнив закономірності, що належать до систем управління різної природи — біологічних, технічних і соціальних. Питання управління в соціальних сисх були більш докладно розглянуті ним у книзі «Кібернетика й суспільство», опублікованій у 1954 р.
Назва «кібернетика» походить від грецького «кюбернетес», що спочатку означало «кермовий», «кормчий», але згодом почало означати і «правитель над людьми». Так, давньогрецький філософ Платон у своїх творах в одних випадках називає кібернетикою мистецтво керування кораблем або колісницею, а в інших — мистецтво правити людьми. Показово, що римлянами слово «кюбернетес» було перетворене на «губернатор».
Відомий французький вчений-фізик А. М. Ампер (1775—1836) у своїй праці «Досвід про філософію наук, або Аналітичний виклад природної класифікації всіх людських знань», перша частина якої вийшла в 1834 p., назвав кібернетикою науку про поточне управління державою (народом), що допомагає урядові вирішувати конкретні завдання, що постають перед ним, з урахуванням різноманітних обставин у світлі загального завдання принести країні мир і процвітання.
Однак незабаром термін «кібернетика» був забутий і, як зазначалося раніше відроджений у 1948 р. Вінером як назва науки про управління технічними, біологічними і соціальними сисми.
Розвиток кібернетики
Становлення й успішний розвиток будь-якого наукового напрямку пов’язані, з одного боку, з нагромадженням достатньої кількості знань, на базі яких може розвиватися ця наука, і, з іншого боку — із потребами суспільства в її розвитку. Тому невипадково, що міркування про кібернетику Платона й Ампера не одержали свого часу подальшого розвитку і були, власне, забуті. Досить солідна наукова база для становлення кібернетики створювалася лише протягом XIX—XX століть, а технологічна база безпосередньо пов’язана з розвитком електроніки за період останніх 50—60 років.
Соціальна потреба в розвитку кібернетики на сучасному етапі суспільного розвитку визначається насамперед бурхливим зростанням технологічного рівня виробництва, у результаті чого частка сумарних фізичних зусиль людини й тварин складає сьогодні менше 1 % світового енергетичного балансу. Зниження Цієї величини обумовлено стрімким зростанням енергооснащеності працівників фізичної праці, що супроводжується і значним підвищенням її продуктивності, газом із тим керування сучасною технікою вимагає чимраз більших витрат нервової енергії, а психофізичні можливості людини обмежені, тому виявилося, що саме вони значною мірою обмежували повноцінне використання досягнень технічного прогресу.
Предмет, методи і цілі кібернетики
Специфіка цієї науки полягає в тому, що вона вивчає не речовинний склад систем і не їхню структуру, а результат роботи цього класу систем. У кібернетиці вперше було сформульоване поняття «чорного ящика» як пристрою, що виконує певну операцію над сьогоденням і минулим вхідного потенціалу, але для якого ми не обов’язково маємо інформацію про структуру, що забезпечує виконання цієї операції.
Кібернетика як наука про управління об’єктом свого вивчення має керуючі системи. Для того щоб у системі могли відбуватися процеси управління, вона повинна мати певний ступінь складності. З іншого боку, здійснення процесів управління в системі має сенс тільки в тому випадку, якщо ця сис змінюється, рухається, тобто якщо йдеться про динамічну систему. Тому можна уточнити, що об’єктом вивчення кібернетики є складні динамічні системи. До складних динамічних систем належать і живі організми (тварини й рослини), і соціально-економічні комплекси (організовані групи людей, бригади, підрозділи, підприємства, галузі промисловості, держави), і технічні агрегати (конвеєрні лінії, транспортні засоби, системи агрегатів).
Досягненням кібернетики є розробка і широке використання нового методу дослідження, що одержав назву обчислювального або машинного експерименту, або інакше — матичного моделювання. Його суть у тому, що експерименти здійснюються не з реальною фізичною моделлю досліджуваного об’єкта, а з його матичним описом, реалізованим у комп’ютері. Величезна швидкодія сучасних комп’ютерів дозволяє моделювати процеси у швидшому темпі, ніж вони відбуваються насправді.
Значний внесок у становлення та розвиток кібернетики зробили українські вчені Я. І. Грдина, С. О. Лебедєв, В. М. Глушков.
Вітчизняний «Піонер кібернетики» — Віктор Михайлович Глушков. Під його керівництвом у 1966 році була розроблена перша персональна електронно-обчислювальна машина ЕОМ «МИР» (Машина для Інженерних розрахунків).
Антонов Олег Костянтинович
7.2.1906, село Троїця Московської обл. — 4.4.1984, Київ
Авіаконструктор. Академік АН Р (1981) і АН УРСР (1967), доктор технічних наук (1960), заслужений діяч науки УРСР (1976), Лауреат Ленінської премії (1962), Державної премії Р (1952), Державної премії УРСР (1976), Герой Соціалістичної Праці (1966).
Народився в селі Троїці (тепер смт Троїцьке Московської області, Росія). в сім’ї інженера-будівельника. Після закінчення Саратовської трудової школи (1922) працював конструктором планерів у групі Товариства друзів повітряного флоту, де збудував свої перші планери власної конструкції. Планер «Голуб» (1924) відзначений грамотою за оригінальність на 2-му Всесоюзному зльоті планеристів у Криму. Від 1925 року навчався в Ленінградському політехнічному інституті. 1926 року збудував планер «ОКА-2». Після завершення навчання у 1930 році був направлений до Москви для організації Центрального бюро планерних конструкцій та налагодження їх серійного виробництва. Від 1933 року — головний конструктор планерного заводу в Тушино (Москва), на якому під його керівництвом створено близько 30 типів безмоторних літальних апаратів, переважно для початкової підготовки льотних кадрів (серед них — планер «Рот Фронт-7», що 1939 року встановив світовий рекорд дальності польоту — 749 км).
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу О. Антоновим було збудовано багатомісні транспортно-десантні планери А-7, РФ-8 (для перевезення техніки, бойового спорядження, особового складу), буксирний планер-біплан А-40 (для перевезення в повітрі броньованої машини), що широко використовувалися для підтримки партизанського руху. У 1943—1945 роках Олег Костянтинович — заступник головного конструктора О. Яковлєва, працював над створенням та удосконаленням винищувачів «Як». З травня 1946 року О. Антонов очолив нове літакобудівне конструкторське бюро у Новосибірську, де в серпні 1947 року сконструйовано багатоцільовий літак Ан-2. Задуманий як сільськогосподарський, Ан-2 швидко став багатоцільовим, отримав 16 модифікацій і набув 40 професій. Ан-2 випускали за ліцензіями китайські та польські літакобудівники. За сумісництвом Олег Костянтинович у 1948—1950 роках очолював Сибірський НДІ авіації. 1952 року конструкторське бюро О. Антонова переведено до Києва, де воно почало спеціалізуватися на розробці газотурбінних пасажирських та військово-транспортних літаків. З 1952 року Олег Костянтинович — головний конструктор, з 1962 — генеральнй конструктор, керівник КБ літакобудування в Києві (нині Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О. К. Антонова). Від 1977 року за сумісництвом працював завідувачем кафедри літаків Харківського авіаційного інституту.
Ан-22 — перший у світі широкофюзеляжний літак.
Особисто О. Антоновим і під його керівництвом виконано більш як 50 конструкторських розробок планерів і літаків різноманітного класу і призначення. Упродовж 1950-х років КБ Антонова спроектовано і побудовано багатоцільовий літак короткого зльоту і посадки АН-14, пасажирський АН-10 (у середині 1960-х років — рекордсмен за кількістю перевезених пасажирів, вантажів і пошти на один літак на рік в Р) і транспортний АН-12. У 1960—1970 роках під керівництвом О. Антонова запущено у виробництво пасажирський літак Ан-24, пристосований для польотів з грунтових аеродромів місцевих повітряних ліній (він експортувався в 26 країн світу), перший у світі широкофюзеляжний транспортний літак для далеких повітряних перевезень важких великогабаритних вантажів і техніки Ан-22 “Антей”, на якому встановлено 41 світовий авіаційний рекорд, а також створено реактивний АН-72 для експлуатації на аеродромах з обмеженою довжиною смуги. Остання розробка О. Антонова — найбільший для свого часу транспортний літак Ан-124 “Руслан”, розрахований на перевезення корисного вантажу у 150 тонн на відстань 4500 км зі швидкістю 850 км/год (на ньому встановлено 22 рекорди).
Напружену науково-конструкторську діяльність поєднував з громадсько-політичною діяльністю. Депутат Верховної Ради Р 8—11 скликань, у листопаді 1965 року підписав відкритий лист до ЦК КПРС (так званий лист 78-ми) з протестом проти політичних репресій щодо представників творчої інтелігенції УРСР та дискримінації української літератури.
2. Типові завдання:
1. Пригадайте зміст терміна «радянізація». Які зміни у сфері культури відбулися на західноукраїнських землях після їх входження до складу Р (вересень 1939 р.)?
2. Як ставилась нацистська окупаційна влада до української інтелігенції.
3. Як відбувалась евакуація культурних цінностей, навчальних закладів, наукових установ до тилових районів.
4. Як можна оцінити вклад українських вчених у перемогу над окупантами.
5. Пригадайте зміст терміна «науково – технічна революція»? Коли вона розпочалася? Які нові галузі науки набули розвитку в Україні в умовах НТР?
3. ЛІТЕРАТУРА
Кордон М. В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. Київ: ПУЛ, 2007.
Лобас В. Х. Українська і зарубіжна культура. Навч. посібник. – К., 2000.
Попович М. В. Нарис історії культури України. – К., 1998.
Рубльов О. С., Черненко Ю. А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції 20-50 ті роки ХХ ст.. – К.,1994.
Ульяновський В., Крижанівський О., Плохій С. Історія церкви та релігійної думки в Україні: в 3-х кн. – К., 1994.
Юрчук В. І. Культурне життя в Україні у повоєнні роки: світло й тіні. – К.,1995.
Ви прочитали: "Культура Украни у 1960-х – 1980-х рр."Читати далі