Основні поняття та визначення в галузі патентознавства міжнародна класифікація винаходів – №6

Оформлення спадкоємних прав у даній сфері має деякі особливості порівняно із загальним порядком. Зазвичай спадкоємці на підтвердження своїх прав подають свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом. Однак до винесення рішення про видачу патенту нотаріус не вправі видати свідоцтво про право на його спадкування. Тому при поданні заявки на видачу патенту спадкоємці подають інші документи, які стверджують їхнє право на подання заявки. З одного боку, ними є документи, що свідчать про відкриття спадщини (свідоцтво про смерть спадкодавця,

рішення суду про оголошення його померлим), а з другого – документи, які свідчать про те, що заявник є спадкоємцем за законом (виписки з метричних книг, запис у паспорті про дітей, чоловіка, судове рішення про встановлення батьківства тощо) чи за заповітом (копія заповіту). Процедура оформлення заявки і ведення за нею діловодства здійснюються у звичайному порядку. Спадкоємці повністю заміщають померлого автора, тобто підписують за нього всі матеріали, самостійно або через патентного повіреного ведуть листування за заявкою тощо. При переході в спадщину вже ви даного патенту спадкоємці зобов’язані одержати у нотаріуса спеціальне свідоцтво про право спадкування патенту, в якому має бути зазначено, хто та у якій частці успадковує патентні права. Загальне свідоцтво про успадкування майна спадкодавця, в якому не згадано про перехід прав на патент, на практиці визнається недостатнім. Якщо в заповіті точно не визначені частки спадкоємців і між ними виникає спір щодо розподілу спадкоємного майна, він вирішується судом за позовом кож ного із спадкоємців.

5.4. Патентні повірені

Ведення справ щодо видачі патентів на винаходи, корисні моделі чи промислові зразки та вирішення інших правових питань вимагають спеціальних знань. Тому законодавство України на дає авторам та їхнім правонаступникам право не тільки виступати у патентних відносинах особисто, а й користуватися послугами інших осіб. Власне, така можливість існувала завжди у зв’язку з наявністю в цивільному праві інституту представництва. Дуже часто і в радянські часи заявки на винаходи та інші об’єкти прав інтелектуальної власності подавалися не самими авторами, а відповідними патентними службами підприємств і організацій. Новим є те, що нині в Україні діє спеціальний інститут представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), які покликані надавати заявникам кваліфіковану юридичну допомогу в цій сфері діяльності.

Відносини, пов’язані з професійною роботою патентних повірених, регулюються ст. 5 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», ст. 4 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», а також Положенням про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1997 р. за № 938.

Патентним повіреним визнається громадянин України, якому надано право на представництво фізичних і юридичних осіб перед Патентним відомством України та організаціями, що входять До сфери його управління. Патентні повірені консультують зацікавлених осіб з патентно-правових питань щодо одержання охоронних документів на об’єкти прав інтелектуальної власності, збереження їх у силі та захисту патентних прав, запереченні щодо видачі третім особам охоронних документів тощо.

Щоб успішно здійснювати ці та інші функції, пов’язані з охороною прав інтелектуальної власності, патентні повірені повинні мати певну кваліфікацію, досвід роботи в цій сфері і відповідати деяким іншим вимогам. Згідно з п. З названого Положення патентним повіреним може бути атестований і за реєстрований громадянин України, який:

– має постійне місце проживання в Україні, вищу освіту, у тому числі в сфері інтелектуальної власності, і не менш ніж п’ятирічний досвід практичної роботи в цій сфері;

– володіє знанням законодавчих та інших нормативних актів України, міжнародних договорів та угод, необхідних для здійснення діяльності з охорони прав інтелектуальної власності в обсязі, обумовленому Патентним відомством України, а також навичками його практичного застосування, підтвердженими результатами кваліфікаційного іспиту.

Атестація патентних повірених проводиться Патентним відомством України у формі перевірки поданих документів та кваліфікаційного іспиту. Реєстрація патентного повіреного, котрий пройшов атестацію, здійснюється на основі його заяви, яка має бути подана упродовж року від дати винесення рішення про те, що він пройшов атестацію. Патентне відомство України на підставі поданої заяви про реєстрацію вносить необхідні відомості до Державного реєстру патентних повірених, видає патентному повіреному свідоцтво і направляє інформацію про його реєстрацію для опублікування в офіційних виданнях. Право на здійснення професійної діяльності патентного повіреного виникає, починаючи від дати його реєстрації у Державному реєстрі.

Патентний повірений може працювати як самостійно суб’єктом підприємницької діяльності, так і за наймом. Патентні повірені мають право створювати свої агентства, громадські об’єднання та професійні асоціації.

Відносини патентних повірених із клієнтами будуються на цивільно-правовій договірній основі, якою здебільшого є до говір доручення. Для представництва інтересів клієнтів перед третіми особами, у тому числі перед Патентним відомством України і підлеглими йому організаціями, патентний повірений наділяється дорученням, яке складається у простій письмовій формі і не вимагає нотаріального засвідчення. Оплата послуг патентного повіреного, його звіт перед клієнтом і відповідальність визначаються угодою сторін із урахуванням правил, установлених цивільним законодавством. Патентний повірений мають право обмежити свою діяльність окремими об’єктами прав інтелектуальної власності або видами послуг.

Створення інституту патентних повірених не означає, що тільки вони можуть представляти інтереси авторів, патентовласників та їхніх правонаступників. Відповідно до загально-цивільних правил клієнт може обрати своїм представником будь-яку дієздатну особу, уклавши з нею відповідний договір і наділивши її належними повноваженнями. Наприклад, інтереси клієнта у судовому розгляді спору може представляти будь-який адвокат, а не лише той, котрий атестований як патентний повірений. Чинне законодавство щодо цього встановлює лише один виняток, а саме: іноземні особи та особи без громадянства, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Патентним відомством Україні, і організаціями, що входять до сфери його управління, реалізують свої права тільки через представників у справах інтелектуальної власності, зареєстрованих у вищеназваному відомстві.

6. Знаки для товарів та послуг, їх правова охорона.

6.1. Поняття знаків для товарів та послуг

Знак для товарів і послуг (далі — знак) — це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Однакові товари можуть виготовлятися різними виробниками та розповсюджуватись різними продавцями. При здійсненні покупки споживач орієнтується на знаки, які виступають гарантом якості уже відомого йому товару. Іншими словами, конкуруючі товари розрізняються лише знаками.

В умовах ринкової економіки істотно зростає значення знаків для розрізнення одних і тих самих товарів, що виробляються різними виробниками, чи послуг, що надаються різними особами. Коли виробництво товарів і надання послуг переважають попит, гостро постає питання певної їх індивідуалізації.

Ви прочитали: "Основні поняття та визначення в галузі патентознавства міжнародна класифікація винаходів – №6"
Читати далі