– повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу.
Функції Відділу охорони праці полягають в наступному:
– розроблення спільно з іншими підрозділами підприємства комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів умов праці;
– надання організаційно-методичної допомоги;
– підготовка проектів наказів з питань охорони праці роботодавцю;
– контроль за дотримання працівниками вимог охорони праці;
– участь у розслідуванні нещасних випадків, розробленні
– складання звітності з охорони праці за встановленими формами;
– ведення обліку та проведення аналізу причин виробничого травматизму;
– оформлення і зберігання документації з питань охорони праці;
– інформування працівників про основні вимоги законів, інших нормативно-правових актів з охорони праці, що діють в межах підприємства;
– проведення з працівниками вступного інструктажу з охорони праці;
– складання за участю керівників підрозділів підприємства переліків професій, посад і видів робіт, на які повинні бути розроблені інструкції;
– розгляд листів, заяв, скарг працівників підприємства, що стосуються питань додержання законодавства про охорону праці;
– організація роботи кабінету з охорони праці та виконання ряду інших функцій.
3. Нагляд та контроль за дотриманням вимог з охорони праці.
Функції нагляду та контролю за станом охорони праці, згідно діючого законодавства, не обмежуються відділом охорони праці на підприємстві.
Функціонування нагляду та контролю в державі насамперед передбачено Законом України про охорону праці, а саме розділом 7 «Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці», та Кодексом Законів про працю в Україні (Глава XVIII «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю»).
Даними законодавчими актами передбачено функціонування різних форм нагляду та контролю за дотриманням вимог з охорони праці, а саме: державного, відомчого, громадського та регіонального нагляду.
Наочно різновиди форм нагляду та контролю за охороною праці підприємства можна навести у вигляді схеми. (рис.1)
Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, у відповідності до ст.259, 260 КЗПУ, здійснюють:
– Державний комітет України по нагляду за охороною праці;
– Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;
– органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;
– органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України.
Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про працю здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Органи державного нагляду за охороною праці є незалежними від державних адміністрацій, господарських, громадських і політичних організацій і діють відповідно до положень, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Державні інспектори або контролери органів державного нагляду мають право:
– відвідувати, з метою перевірки стану охорони праці, у будь-який час підприємства;
– видавати керівникам, посадовим особам, відповідальним за охорону праці працівникам приписи (розпорядження), обов’язкові для виконання;
– призупиняти роботу підприємства, де виявлені небезпечні для життя та здоров’я працюючих порушення норм і правил охорони праці;
– притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;
– подавати позов в прокуратуру щодо кримінальної відповідальності винних в порушенні вимог охорони праці, за наслідками нещасних випадків;
– надсилати власникам подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді або про накладання на неї стягнення за порушення вимог.
Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об’єднання в особі своїх виборних органів і представників.
У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.
Представники профспілок, уповноважена особа, мають право перевіряти стан охорони праці свого підприємства, подавати власнику подання про виявлені порушення і вносити пропозиції щодо покращення умов праці, щодо пожежної безпеки, соціального стану та ін. Вимагати від власника виконання прийнятих програм, планів, заходів з питань охорони праці і пояснення з цих питань.
Регіональний контроль здійснюють посадові особи місцевих держадміністрацій та Рад народних депутатів у межах відповідної території: забезпечують проведення державної політики в галузі охорони праці; формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, що мають міжгалузеві значення; здійснюють контроль за додержанням нормативних актів про охорону праці.
Відомчий контроль здійснюють вищі органи керівництва (міністерства, комітети, об’єднання підприємств та ін.) через відповідні служби, що контролюють виробничу діяльність підприємств. Відомчий контроль діє також у межах самого підприємства у вигляді адміністративно-громадського контролю, що може бути рекомендований (але не обов’язковий) до впровадження.
Адміністративно-громадський (триступеневий) контроль за охороною праці на виробництві здійснюється за такою схемою:
1-й ступінь. Протягом кожної робочої зміни або робочого дня контролюється хоча б 1 раз кожне робоче місце. Контроль здійснює майстер, бригадир, начальник зміни, черговий інженер та громадський інспектор з охорони праці, вибраний зборами трудового колективу цеху, дільниці тощо. Усі виявлені порушення усуваються, а ті, що неможливо виправити силами контролюючих, занотовуються в журнал 1-го ступеня контролю і доповідаються вищому керівництву.
2-й ступінь. Контроль кожного структурного підрозділу здійснюється не рідше 1 разу на тиждень начальником цього підрозділу (цеху, відділу, дільниці) і громадським інспектором трудового колективу або профспілки підприємства чи структурного підрозділу. Недоліки або порушення вимог охорони праці, виявлені при 1-му ступені контролю та 2-му ступені контролю, ліквідуються, а при неможливості записуються в журнал 2-го ступеня контролю і доповідаються вищому керівництву підприємства.
3-й ступінь. Не рідше 1 разу на місяць в обсязі кожного робочого місця всього підприємства контроль здійснюється керівництвом підприємства (власником, головним інженером, заступником головного інженера з охорони праці) і відділом охорони праці підприємства. До контролю залучаються громадські інспектори (контролери) з охорони праці підприємства або структурних підрозділів (уповноважені трудовими колективами підприємства або профспілки). Контролюючі знайомляться з записами журналів 1-го і 2-го ступенів контролю за станом охорони праці, приймають рішення щодо усунення недоліків і порушень, а виявлені порушення, які неможливо оперативно усунути, заносять до журналу 3-го ступеня контролю. Виявлені порушення обговорюються на технічних радах підприємства, розробляються заходи до їх усунення, що передбачають оперативні дії або включаються до поточних чи довгострокових планів розвитку та реконструкції підприємства, або записуються до колективного договору.
Підприємство може запровадити також інший вид контролю.
4. Відповідальність за порушення вимог з охорони праці.
За порушення законодавчих чи інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці й представників профспілок, винні працівники, у відповідності до ст.43-44 Закону України «Про охорону праці», притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності.
Дисциплінарна відповідальність полягає в накладені не посадову особу стягнень, що встановлені правилами внутрішнього розпорядку. Насамперед – це догана та звільнення. Інші форми стягнення не застосовуються.
Адміністративна відповідальність посадових осіб полягає в стягнені з винних у порушенні грошових штрафів. Штрафні санкції встановлюються статтею 43 Закону України «Про охорону праці», та передбачають сплати штрафу юридичними та фізичними особами, що використовують найману працю. Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п’яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи. Несплата штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення. Особи, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи. Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку. Кошти від застосування штрафних санкцій зараховуються до Державного бюджету України. До адміністративної відповідальності мають право притягувати посадові особи органів державного нагляду.
Так, за порушення правил безпеки, які спричинили нещасний випадок, що не призвів до стійкої втрати працездатності працівника, підприємство сплачує штраф у розмірі середньомісячного заробітку потерпілого за період його тимчасової непрацездатності. При нещасному випадку із стійкою втратою працездатності та за професійне захворювання сплачується штраф у розмірі половини середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати працездатності. У разі смерті потерпілого – у розмірі дворічного заробітку потерпілого.
Якщо виявлено факт приховування нещасного випадку, власник підприємства сплачує визначений штраф у десятикратному розмірі,
За порушення правил і норм охорони праці, а також за невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду на підприємство накладається штраф головою Держнаглядохоронпраці у розмірі 2% місячного фонду заробітної плати; заступниками голови – до 1,5% місячного фонду ЗП; начальником територіального управління – до 1%; начальником інспекції – до 0,5% місячного фонду заробітної плати.
Ви прочитали: "Організаційні основи охорони праці – №2"Читати далі