mi band mi band

Вступ. Загальна характеристика харчових виробництв в Украні.

1

1. Вступ. Загальна характеристика харчових виробництв в Україні. Основні принципи та методи удосконалення харчових виробництв.

План

1.  Загальна характеристика харчових виробництв. Об’єкти, предмет та завдання харчової технології.

2.  Роль харчових продуктів у забезпеченні потреб споживачів. Класифікація харчових виробництв та сировини.

3.  Асортимент харчових продуктів.

4.  Характеристика і завдання сучасного етапу розвитку харчової промисловості. Основні технологічні

mi band mi band
поняття та визначення

Загальна характеристика харчових виробництв. Об’єкти, предмет та завдання харчової технології.

Технологія харчових виробництв (харчова технологія) – це прикладна наука, предметом якої є способи переробки сировини в харчові продукти з метою вибору і практичного застосування найбільш ефективних за якістю та економічністю.

Харчові продукти, потрапляючи в організм людини, стають факторами ризику для її життя та здоров’я. Через це вони є особливими об’єктами виробництва, зберігання, транспортування і споживання. До їх виробництва та обігу ставляться специфічні вимоги.

По-перше, харчові продукти повинні бути нешкідливими для організму. Вони не повинні містити більш гранично допустимих норм небезпечних і токсичних речовин (важкі метали, пестициди, нітрати і нітрити, радіонукліди та ін.). Ці токсичні забруднювачі завжди присутні в сировині, в оточуючому середовищі, В технологічному обладнанні, пакувальних матеріалах. Тому завданням інженера-технолога харчового виробництва є попередження або зменшення забруднення продукції токсичними речовинами.

По-друге, харчові продукти повинні бути збалансованими за харчовою та біологічною цінністю, тобто в їх складі мають бути присутніми всі речовини, щоб забезпечити потреби організму в енергії, пластичних та регуляторних сполуках. Ось чому завданням харчової технології є розробка і виробництво саме таких за складом продуктів, які б містили тільки ті речовини, які потрібні організму і в оптимальній кількості.

Через зменшення природних ресурсів продовольчої сировини стає нагальною потребою розширення сировинної бази, залучення у харчове виробництво нової та нетрадиційної сировини, збагачення продуктів харчування недостатніми компонентами (білками, вітамінами, мікроелементами та іншими незамінними факторами харчування).

По-третє, більшість харчових продуктів і сировини є сприятливим середовищем для розвитку мікроорганізмів, у тому числі і патогенних. Через швидке псування багатьох продуктів можливі харчові отруєння. Для запобігання цьому до сировини, умов виробництва, технологічного обладнання і персоналу пред’являються жорсткі санітарно-гігієнічні вимоги. Ці вимоги викладені в нормативних та законодавчих актах, які в сукупності складають Харчове законодавство. Працівники і спеціалісти харчових виробництв повинні добре знати та суворо дотримуватись цих вимог.

В-четверте, харчова сировина і готова продукція здебільшого є дуже складною і нетривкою за складом і властивостями. До складу багатьох видів сировини (плоди, овочі, м’ясо, риба, зерно та ін.) входять десятки і сотні різноманітних речовин (білки, вуглеводи, жири, вітаміни, ароматичні, фарбувальні речовини тощо), які можуть швидко змінюватись під впливом як природних, так і технологічних факторів. Ці зміни впливають на харчову, біологічну цінність, на технологічні та споживчі властивості, а тому їх необхідно контролювати і запобігати негативному впливу на якість і кількість продукції.

В-п’яте, харчові продукти повинні мати звичні для споживача органолептичні властивості: смак, запах, забарвлення, консистенцію, зовнішній вигляд та інше. Людина дуже консервативна відносно споживчих характеристик продуктів харчування, а тому завданням харчової технології є максимальне збереження звичних для споживача характеристик продукції, що досягається використанням "щадящих" технологій та вне­сенням до складу продукту натуральних харчових добавок (фарбників, мінеральних, білкових речовин, ароматизаторів, структуроутворювачів тощо).

Всі ці та інші особливості харчових продуктів як об’єктів виробництва і споживання повинна враховувати харчова технологія, а фахівці цієї галузі повинні добре їх розуміти, знати та забезпечувати. Окрім цього інженери — технологи харчових виробництв повинні добре розумітися в основах раціонального харчування.

Медициною XX ст. переконливо доведено, що так звані "хвороби цивілізації": цукровий діабет, атеросклероз, ішемічна хвороба, остеохондроз, захворювання печінки, нирок викликані нераціональним харчуванням. І значна доля "провини" в цьому належить саме харчовій технології. Справа в тому, що більшість сучасних технологій виробництва харчових про­дуктів було розроблено в XIX—XX ст. під впливом Теорії збалансованого харчування. Її основні положення стверджували що:

♦  їжа повинна компенсувати всі витрати організму в енергії та пластичних речовинах (звідси й назва теорії "збалансованого харчування");

♦  з їжею в організм повинні доставлятися всі необхідні речовини не тільки в потрібній кількості, айв певному співвідношенні, необхідному для їх засвоєння;

♦  у шлунково-кишковому тракті їжа розщеплюється до простих речовин (мономерів), які всмоктуються і транспортуються до клітини, де і засвоюються;

♦  нерозщеплена частина їжі не засвоюється і виводиться з організму, а тому вона є баластом;

♦  мікрофлора кишечнику є конкурентом організму в засвоєнні їжі, а продукти її життєдіяльності можуть бути небезпечними для людини.

Виходячи з положень цієї теорії, харчова технологія застосовувала прийоми технологічного очищення сировини від речовин, які не засвоюються ("баластних"), розробляла продукти, які містили переважно мономерні речовини, щоб полегшити процес травлення і засвоєння їжі.

Але, як засвідчили спостереження вчених, тривале вживання саме таких "рафінованих" продуктів спричинило швидке поширення "хвороб цивілізації". Цей незаперечний факт змусив вчених переглянути та доповнити теорію збалансованого харчування новими положеннями, а саме:

♦  їжа в організмі людини виконує не тільки поживну функцію, а й регуляторну. Під її впливом в організмі продукуються ендогормони, які беруть участь у засвоєнні компонентів харчів;

♦  мікрофлора не є конкурентом у засвоєнні їжі, а навпаки — допомагає організмові людини у процесі асиміляції компонентів їжі, тобто поводить себе як симбіонт, а не антагоніст;

♦  баластні речовини не зайві для організму людини. Вони разом з продуктами життєдіяльності мікроорганізмів виконують важливі фізіологічні функції. Тому їх стали називати "харчовими волокнами".

Така "вдосконалена" теорія Збалансованого Харчування отримала назву Теорії адекватного харчування І є зараз загальноприйнятою.

Корекція поглядів на принципи раціонального харчування призвела до зміни акцентів у завданнях сучасної харчової технології. Вона повинна розробляти такі продукти, які були б не тільки збалансованими, а й звичними для організму людини, адекватними сформованим у процесі еволюції механізмам їх засвоєння. Такі продукти отримали назву "здорових’. До них відносять продукти з низькою калорійністю, малим вмістом холестерину, насичених жирів, цукру, кухонної солі, хімічних консервантів та штучних добавок. До їх складу вводяться з метою підвищення біологічної цінності білкові добавки, вітаміни, мікроелементи, незамінні амінокислоти та жирні кислоти. Для деяких категорій споживачів розробляються продукти з лікувальними, дієтичними та профілактичними властивостями.

Роль харчових продуктів у забезпеченні потреб споживачів. Класифікація харчових виробництв та сировини.

Різноманітність видів сировини, напрямів використання, методів її технологічної обробки та асортименту готової продукції обумовлюють потребу класифікації харчових виробництв за різними ознаками. Вона дозволяє об’єднати споріднені за класифікаційними ознаками виробництва в певні групи та аналізувати їх з метою пошуку найбільш ефективних організаційних, управлінських, технологічних, маркетингових та інших рішень.

Вся сукупність вітчизняних харчових виробництв (близько 30) входить до складу агропромислового комплексу (АПК) — одного з найбільш розвинутих і важливих комплексів системи народного господарства України. За видом перероблюваної сировини в структурі АПК виділяють вісім підкомплексів, а саме

1. Хлібопродуктовий, до складу якого входять борошномельне, круп’яне, макаронне виробництва та хлібопечення.

2. М’ясомолочний включає виробництва з переробки худоби, свиней та птиці, м’ясопереробні підприємства, молочне, масло – та сиропереробне виробництва, молочно-консервні підприємства.

3. Олієжировий підкомплекс утворюють підприємства з виробництва олії та маргаринів, кулінарних та інших і жирових продуктів.

4. Плодоовочевий об’єднує виробництва цукру, крохмалів, патоки, плодоовочевих консервів та сушених плодів і овочів.

5. Підкомплекс бродильних виробництв охоплює такі виробництва, як пивоваріння, спиртове, дріжджове, виноробне, лікеро-горілчане, слабо – та безалкогольних напоїв;

6. Харчосмаковий підкомплекс складається з кондитерського, харчоконцентратного, соляного, чайного, кофейного та тютюнового виробництв;

7. Яйцепродуктовий підкомплекс включає підприємства, що займаються переробкою свіжих яєць свійської птиці та сушені або заморожені яєчні продукти.

8. Підприємства рибопродуктового підкомплексу займа­ються розведенням, вирощуванням, виловом і переробкою рибної та іншої водної сировини.

На регіональному рівні підприємства підкомплексів утворюють об’єднання, асоціації, спілки та інші організаційні форми об’єднання зусиль у вирішенні проблемних питань, координації діяльності, захисту корпоративних інтересів.

У залежності від способу добування і обробки сировини харчові підприємства поділяють на дві групи — добувні та переробні. Переважна більшість відноситься до переробних. Їх діяльність зводиться до первинної або подальшої глибокої переробки вихідної сировини. І тільки підприємства соляної та рибодобувної галузі відносяться до добувних. їхня діяльність пов’язана переважно з добуванням та сортуванням сировини, яку потім використовують інші галузі.

За способом отримання кінцевого (цільового) продукту підприємства можна об’єднати в чотири групи:

♦  підприємства, які вилучають (вибирають) один або декілька корисних компонентів з початкової сировини. До таких відносяться цукро-бурякове, борошномельне, круп’яне, крохмальне, олійне та інші виробництва;

♦  підприємства, які при виробництві цільового продукту видаляють з сировини некорисні або надлишкові компо­ненти, тим самим концентрують, підвищують вміст ко­рисних. В цю групу відносяться такі, як: плодоовочесушильне, маслоробне, сироробне та деякі інші;

♦  до третьої групи входять підприємства, продукцію яких отримують шляхом комбінування різних видів сировини або проміжних продуктів. Це кондитерські, консервні, харчоконцентратні, чайні, тютюнові, кофейні вироб­ництва;

♦  четверту групу складають підприємства, що переробля­ють продукцію інших підприємств, тобто продукцію, яка вже пройшла первинну переробку (макаронне, лікеро-горілчане, цукрорафінадне, рибопереробне, м‘ясопереробне, маргаринове та інші).

За ступенем (або глибиною) переробки вихідної сировини харчові виробництва об’єднуються в дві групи: підприємства з первинної та вторинної переробки. В першу групу входять підприємства, які здійснюють початкову (первинну) перероб­ку сільськогосподарської сировини: цукро-бурякове, картопляно-крохмальне, спиртове, ското – та птахопереробне та інші. Підприємства другої групи здійснюють подальшу, більш глибоку переробку продукції, отриманої після первинної переробки. До них відносяться такі підприємства, як лікеро-горілчані (перероблюють спирт), кондитерські (використовують цукор, борошно та ін.), ковбасні (переробляють м’ясо, сало), хлібо-макаронне виробництво (борошно, крупа).

За принципом, покладеним в основу технології виробництва продукції, можна виділити:

·  підприємства, технології яких базуються на процесах бродіння. Це пивоваріння, виноробство, виготовлення м‘яких та твердих сирів, хлібовипічка, кисломолочне виробництво тощо;

·  підприємства, засновані на використанні механічної або термічної обробки: борошномельне, круп’яне, макаронне, консервне виробництва;

·  фізико-хімічні виробництва — такі, що використовують фізико-хімічні перетворення сировини (екстрагування, розчинення, дифузію, адсорбцію та ін.). Це підприємства з виробництва цукру з буряка, лікеро-горілча­ної, безалкогольної продукції.

·  хімічні виробництва — засновані на використанні суто хімічних перетворень сировини: маргаринове, крохмале-патокове, виробництво гідролізатів, синтетичних барвників, ароматизаторів, смакових та підсолоджуючих продуктів.

За побудовою технологічних ліній або організаційною структурою виробництва поділяють на послідовні, паралельні і комбіновані. Підприємствами, або лініями з послідовною структурою вважаються такі, в яких потік сировини та матеріалів послідовно проходить весь ланцюг технологічних операцій, а отримувана продукція за складом компонентів суттєво не відрізняється від початкової сировини. Наприклад, виготовлення плодоовочевих консервів, швидкозаморожених продуктів, цукрорафінадне виробництво.

До підприємств з паралельною структурою відносяться такі, що переробляють багатокомпонентну сировину або суміші видів сировини на декілька варіантів готової продукції.

Вступ. Загальна характеристика харчових виробництв в Украні. Наприклад, переробка зерна на борошно і крупи; переробка плодів на соки, компоти, варення тощо. У цьому випадку пере­робні цехи на певних технологічних стадіях мають паралельні технологічні лінії, а на фінішних операціях ці паралельні потоки об’єднуються в один.

Підприємства з комбінованою структурою виробництва поєднують принципи побудови технологічних ліній двох перших груп підприємств.

Характерною особливістю харчових продуктів як об’єктів виробництва є висока ступінь залежності їхньої якості від якості вихідної сировини. Та й питома вага вартості сировини в собівартості готової продукції сягає 60—80%. Тому в харчових виробництвах сировині приділяється велике значення.

Всі види Продовольчої сировини Можна поділити на дві групи: неорганічна та органічна сировина. Неорганічна сирови­на менш поширена. До цієї групи відносяться: сіль кухонна, харчова сода, сірчиста кислота та її ангідрид, деякі мінеральні солі: сульфіти, фосфати, мінеральні барвники.

Переважна більшість видів продовольчої сировини представляє природні або штучні суміші органічних сполук. Органічну сировину за походженням поділяють на натуральну, модифіковану та штучну. До натуральної відносять природну сировину рослинного, тваринного або мікробного походжен­ня, яка не піддавалась промисловій переробці (наприклад, свіжі плоди, овочі, сире м’ясо тощо) або пройшла первинну переробку (борошно, олія, цукор, солоні напівфабрикати). Модифікованою вважається природна сировина, яка зазнала значної переробки, що призвела до зміни складу, структури, властивостей (білкові гідролізати, розчинні та окислені крохмалі, мікрокристалічна целюлоза, маргарин). Штучною є органічна сировина, яку отримують хімічним синтезом (синтетичні вітаміни, ароматизатори, барвники, підсолоджувачі, хімічні консерванти і антиокислювачі та ін.). Органічну сировину в залежності від вмісту певних компонентів класифікують на вуглеводвмісну, білкову, жирову, ефіроолійну, вітамінну та інші.

За вмістом води і здатністю до зберігання розділяють соковиту та суху сировину, швидкопсувну та тривалого зберігання. За кількістю корисних компонентів сировину поділяють на просту (однокомпонентну) і складну (багатокомпонентну).

Прикладами простої сировини може бути сіль кухонна, цукор, спирт етиловий, оцет, олія та тваринні жири тощо). Однак більшість видів природної органічної сировини є сумішами багатьох компонентів (зерно, плоди і овочі, м’ясо, молоко, риба та ін.).

У залежності від вмісту сировини у готовому продукті її поділяють на основну та допоміжну. Наприклад, для ікри кабачкової основною сировиною будуть кабачки, а допоміжною — олія, томатопродукти, спеції, сіль кухонна та інші.

Крім сировини в харчових виробництвах широко викори­стовують технологічні матеріали, за допомогою яких здійснюється технологічний процес виробництва, зберігання та транспортування готової продукції. До них відносяться технічна вода, лід, шпагат, нитки, таропакувальні матеріали, фарби, дріт та інше.

Найбільшу цінність для виробництва харчових продуктів має натуральна сировина рослинного та тваринного поход­ження. Переважне використання з рослинної сировини мають плоди, ягоди та овочі, зерно, олійне насіння, а з тваринної — м’ясо свійських тварин та птиці, риба і м’ясо морських ссавців, молоко, яйця, тваринні жири.

Ці види сировини помітно розрізняються за своїм складом, харчовою та біологічною цінністю. Кращою вважається тваринна сировина. Вона за своїм хімічним складом більш набли­жена до потреб людського організму, краще засвоюється, має чудові смакові та ароматичні якості. Але ресурси цієї сировини обмежені, вона має високу вартість. Переробка її складає певні технічні труднощі, тому що сировина швидко псується.

Рослинна сировина менш цінна тому, що її склад суттєво відмінний від складу організму людини, вона менш задовольняє потреби людини, гірше засвоюється, але на відміну від тваринної вона дешевша, її ресурси більш доступні та різно­манітні, зберігання і переробка її має менше технічних склад­ностей.

Асортимент харчових продуктів. Характеристика і завдання сучасного етапу розвитку харчової промисловості. Основні технологічні поняття та визначення

Технологія як наука і практична діяльність має свій понятійний апарат. Для позначення певних понять використовуються терміни та їх визначення. Вони повинні бути простими, зрозумілими, точними, загальноприйнятими і мати однозначне тлумачення. Тому технологічній термінології надається неабияке значення. Найбільш важливі і широко вживані терміни стандартизовані, тобто їх написання та визначення зафіксовані в спеціальних (термінологічних) стандартах. На даний час в Україні діють декілька десятків стандартів на технологічні терміни. Наприклад:

ДСТУ 2073-92 Консерви овочеві та фруктові. Технологічні процеси. Терміни та визначення;

ДСТУ 2074-92 Продукція переробки овочів і фруктів. Терміни та визначення;

ДСТУ 2079-92 Соління і квашення. Технологічні процеси. Терміни та визначення; ДСТУ 2368-94 Напої безалкогольні. Виробництво. Терміни та визначення;

ДСТУ 2887-94 Пакування та маркування продукції. Терміни та визначення;

ДСТУ 2925-94 Якість продукції. Оцінка якості. Терміни та визначення;

ДСТУ 2474-95 Технологічна підготов­ка виробництва. Основні терміни й визначення та ін.

Оскільки існує велика кількість харчових виробництв і конкретних технологій, то й термінологія дуже різноманітна. В залежності від використання терміни умовно поділяють на дві групи: Загальні та специфічні. До Загальних Відносять терміни, які використовують у багатьох харчових виробництвах (операція, процес, лінія), а Специфічними вважають терміни, які вживаються в одному або групі споріднених виробництв (сульфітація, бланшування, кондиціонування тощо).

Розглянемо деякі найбільш поширені загальні технологічні терміни.

Технологічна операція — сукупність дій на сировину (проміжний або кінцевий продукт), які відбуваються на певному місці і за певний час та приводять до передбачуваної зміни її характеристик або властивостей (наприклад, мийка, стерилізація, пакування тощо).

Технологічна стадія — сукупність декількох операцій, які забезпечують отримання проміжного продукту. У більшості харчових технологій виокремлюють три стадії: підготовчу, основну та завершальну. В консервному виробництві, наприклад, до підготовчої стадії відносяться операції приймання, зберігання, вивантаження сировини, мийка, сортування, інспекція. До основної — бланшування, фасування, із катування банок, стерилізація і охолодження. На завершальній (фінішній) стадії виконуються сортування, етикетування, пакування та зберігання готової продукції.

Технологічний процес — сукупність всіх операцій, які закінчують виготовлення з вихідної сировини кінцевої продукції заданої якості і призначення. У випадках коли процес розглядається як сис взаємопов’язаних та взаємовпливаючих на них операцій (елементів системи) з їх внутрішніми та зовнішніми зв’язками, його позначають терміном "технологічний потік".

Технологічна машина (технологічний апарат) — технічний пристрій, призначений для виконання певної тех­нічної операції.

Технологічний агрегат — сукупність машин (апаратів) для послідовного виконання однієї або кількох суміжних технологічних операцій.

Технологічна лінія — сукупність машин і агрегатів, призначених для здійснення технологічного процесу виготовлен­ня певної продукції.

Продуктивність машини — кількість сировини, проміжного продукту або кінцевої продукції, яка оброб­ляється в машині за одиницю часу.

Потужність лінії — кількість готової продукції, яка виробляється на лінії за певний час. Позначається в облікових одиницях — абсолютних або умовних (наприклад в тоннах або в тубах за годину, зміну чи рік).

Інтенсивність процесу — кількість продукту, виробленого за одиницю часу, віднесена до робочої довжини, площі або обсягу робочого органу машини. Замість інтенсивності процесу іноді визначають питому продуктивність, або швидкість перетворення продукту при технологічній обробці.

Технологічний режим — сукупність чисельних значень основних параметрів робочої зони, в якій виконується конкретна операція. Для більшості харчових технологій до таких параметрів відносяться температура, тиск, концентрації речо­вин, співвідношення продукту і робочих агентів та інші.

Матеріальний баланс — рівність маси сировини, матеріалів, які надходять на переробку, з масою проміжного або кінцевого продукту, сумарними відходами та втратами у виробництві. У харчових виробництвах матеріальний баланс називають Продуктовим розрахунком. Він може складатися як для окремої операції, стадії, так і для процесу в цілому. Продуктові розрахунки широко використовують як при проектуванні, так і при обліку витрат сировини, матеріалів, відходів і робочих агентів, а також виходу готової продукції.

Вихід продукту — це відношення кількості фактично отриманого продукту до його вмісту в вихідній сировині. Частіше визначається в відносних одиницях (відсотках або частках).

Відходи — зменшення маси сировини і проміжних про­дуктів за рахунок видалення з них під час переробки неїстівних або малоцінних частин (кісточки, насіння плодів і овочів, плодоніжки, луска, нутрощі риби, сухожилля та кістки і на). Якщо ці відходи в подальшому переробляються, їх називають вторинними ресурсами.

Втрати — це природне зменшення маси сировини і проміжних продуктів за рахунок випаровування вологи, витікання, розпилювання, прилипання та інших причин.

Якість продукту — ступінь відповідності продукції встановленим до неї вимогам у відповідності з призначенням. Вона характеризує досконалість технології.

Собівартість продукції — це сумарні витрати на виробництво одиниці продукції. Собівартість також є показником Довершеності Технологічного процесу та організації виробництва. Використовується як інтегральний критерій для відбору варіантів технології та оцінки економічної ефективності виробництва.

Використана література:

1.  Плахотін В. Я., Тюрікова І. С., Хомич Г. П. Теоретичні основи технологій харчових виробництв. – Київ:Центр навчальної літератури, 2006. – 640 с.

2.  Общая технология пищевых производств /Под ред. Ковалевской Л. П. – М.: Колос, 1993. -384с.

3.  Стабников В. Н., Остапчук Н. В. Общая технология пищевых продуктов. – Киев, Вища школа. 1980. – 303 с.

4.  Общая технология пищевых производств /Под ред. Назарова Н. И. – М.: Легкая и пищевая промышленность, 1981. – 360 с.

Реферати

Ви прочитали: "Вступ. Загальна характеристика харчових виробництв в Украні."
Читати далі

5% знижка
Призу не буде.
Наступного разу
Майже!
10% знижка
Безкоштовна електронна книга
Призу
Сьогодні не пощастило.
Майже!
15% знижка
Призу не буде.
Не пощастило.
Отримайте свій шанс виграти!
Безкоштвно покрутіть колесо. Це ваш шанс виграти чудові знижки!
Наші внутрішні правила:
  • Одна гра на одного користувача
  • Шахраї будуть дискваліфіковані.
mi band mi band
Прокрутити вгору