6. Тема: Аграрна політика в Україні
1. Огляд теми: шляхи удосконалення економічних відносин на селі. Зміна форм та методів господарювання. Соціальний розвиток українського села. Екологічні проблеми розвитку агропромислового комплексу.
1. Проблеми реалізації аграрної політики. Концепція переходу до ринку в аграрному секторі.
На території України протягом багатьох століть досить гостро стояла проблема розподіл і перерозподіл) землі та проведення у зв’язку з цим аграрних реформ. Будь-які політичні сили, що приходили до влади, раніше чи пізніше змушені були вирішувати проблеми сільського господарства, оскільки воно тривалий час було основою господарства України. І навіть у сучасний період велика кількість науковців вважають, що тільки вирішення проблеми збільшення виробництва сільськогосподарської продукції допоможе Україні вийти з економічної кризи. Зокрема на нашу державу припадає майже третина запасів чорнозему та 27 % орної землі в Європі (на душу населення в Україні припадає 0,66 га орної землі, тоді як у Європі цей показник становить у цілому 0,25 га). Частка населення, зайнятого у сільському господарстві, в Україні залишається набагато більшою, ніж в інших багатих на сільське господарство, але економічно розвинутих країнах. Цьому сприяє те, що багато людей, які втратили стабільну зайнятість у промисловості, займаються сільським господарством на присадибних ділянках. Загалом у сільській місцевості відбувається депопуляція населення. З 1996 р. народжуваність тут стала нижчою рівня, необхідного для простого відтворення людності. Протягом лише 1989-1998 рр. з державної реєстрації було знято 240 і приєднано до інших населених пунктів майже 100 сільських поселень за рішенням місцевих рад народних депутатів. На 1996 р. відзначено існування 229 безлюдних поселень. Поселення не тільки продовжують зніматися з адміністративного обліку, а й частина знищується фізично. Значна частина земель роками не обробляється. Рівень оплати праці в аграрному секторі займає передостаннє місце серед усіх галузей народного господарства. Темпи оновлення машинно-тракторного парку за останні роки скоротилися у 10-20 разів. Таким є результат недосконалої політики держави щодо аграрно-промислового комплексу.
Реформуючи виробничі відносини на селі на якісно новій політико-правовій та соціально-економічній основі, треба зберегти все краще, що мало місце в радянські часи. Але значна частина колишніх радянських колгоспів (сучасні колективні селянські господарства — КСП) практично припинили економічну діяльність за відсутності державної підтримки, високих цін на паливно-мастильні матеріали, некомпетентності керівництва. Практика інших країн свідчить, що сільське господарство може стабільно розвиватися лише за постійної державної підтримки. На жаль, державна допомога сільгоспвиробникам постійно зменшується. Так, у 1998-1999 рр. вона становила 10-15 % кінцевого продукту проти 25-50 % на початку 1990-х рр. На 2000 р. борги КСП досягли 14,9 млрд. грн., або 1,3 млн. грн. на одне господарство. Банки практично припили кредитування агропромислового комплексу. Якщо в 1990 р. питома вага кредитів в обігових коштах сільськогосподарських підприємств становила 40 %., то в 1999 р. — у межах 1 %. На кредитування сільгоспвиробників у 2001 р. державою було витрачено лише 130 млн. гривень бюджетних коштів. Ставки сільгоспвиробникам за кредитами комерційних банків становлять у 2002 році 40-50 %.
Поряд із КСП, а також всередині їх, розвинулися орендні кооперативні виробничі структури. Діє чимало КСП, асоціацій, акціонерних товариств, агрофірм і малих підприємств (у тому числі фермерських). Метою реформування колективних сільськогосподарських підприємств є зміна форм власності на майно і землю та створення на їх основі сільськогосподарських підприємств ринкового типу, де були б розмежовані трудові та майнові відносини від відносин членства. Наповнення ринку продовольчими та іншими товарами стане важливою передумовою подолання кризи в народному господарстві України. Це водночас пом’якшить соціальну напруженість у суспільстві.
Занепад сільського господарства може мати для української держави трагічні наслідки, адже експорт продукції цієї галузі — це основні валютні надходження країни, за які можна придбати енергоносії. З кожним роком експорт українських сільськогосподарських товарів скорочується, а отже зменшуються валютні резерви державної скарбниці.
Станом на 1 січня 2001 р. 5483,1 тис. селян стали власниками сертифікатів на право на земельну частку (пай). В сучасних умовах фактично найбільш перспективними називають колективні селянські господарства, де вже проведене розпаювання землі, та фермерські господарства. Це пояснюється тим, що значно вищими темпами у 2000-2002 рр. нарощувалися темпи виробництва у великих товарних сільськогосподарських підприємствах, а не з особистих селянських господарствах (у 2001 р. такі темпи становили відповідно 19,9 і 3,7 %). Тому необхідність реорганізації всіх КСП сумнівна. Ті колективні сільськогосподарські підприємства, які зуміли пристосуватися до ринкових умов господарювання і господарюють успішно, не слід було примушувати до реорганізації.
На 1 січня 2002 р. було зареєстровано 41,6 тис. фермерських господарств. Однак вижити в сучасних складних економічних умовах більше шансів мають великі господарства, які мають певний капітал для покриття незапланованих витрат у випадку підвищення цін на пальне, зменшення державних закупівельних цін на продукцію сільського господарства, скорочення кількості працівників.
2. Законодавче забезпечення реформування АПК
Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» надзвичайно складно впроваджувати у життя. Для створення рентабельних фермерських господарств потрібні величезні кошти, яких не мають ні фермери, ані держава. Руйнування КСП, яке має місце за високих цін на паливно-мастильні матеріали та низьких державних закупівельних цін на продукцію сільського господарства, в таких умовах видається передчасним, може призвести до різкого зниження кількості і якості продукції, до посилення соціальної напруженості у сільській місцевості. Перерозподіл землі на користь фермерства призводить до обурення колгоспників, викликає ворожість до фермерства. Ці групи сільського населення змушені боротися за джерело своїх прибутків. Дійсно, коли справа доходить до виділення фермеру його земельного наділу, то його частка становить 3-4 га, яких замало для повноцінного ведення господарства. Виділення ж більшої частки землі під фермерське господарство зустрічає протидію з боку колгоспників. Крім того, більшість фермерських господарств існують в умовах тісної співпраці з КСП, орендуючи в останніх техніку. Відсутність належної кількості якісної техніки призводить до зниження якості обробітку землі.
В таких умовах держава заохочує діяльність лізингових фірм, які займаються постачанням сільськогосподарської техніки. На лізингових засадах у 1998-2000 рр. у сільське господарство надійшло 8,6 одиниць сільськогосподарських машин. Така кількість не може задовольнити потребу села у новій техніці. «Ножиці цін» (висока ціна на техніку і низькі піни на сільськогосподарську продукцію, що встановлюються заготівельними підприємствами монопольно, залежно від платоспроможності населення) призводять до того, що значна кількість КСП не може викупити частину техніки, змушена закладати її знову і знову для отримання банківських кредитів для купівлі пального, мастил, гербіцидів. Н досконалість цін на продукцію, що виробляється на селі, призводить до того, що багато КСП не можуть розрахуватися із лізинговими фірмами за техніку. Ці фірми несуть в свою чергу збитки і намагаються повернути вкладені гроші. Тому пропонується удосконалити процедуру банкрутства КСП, проводячи її в короткі строки, якщо КСП не може повернути гроші за використану техніку. Такий підхід призведе до ще більшої фінансової скрути колгоспників, до руйнування системи колективного ведення господарства, до перерозподілу ель на користь приватних власників, чого й домагається сучасне керівництво нашої держави. Президент України у своєму посланні до Верховної Ради наголосив, що через кілька років техніка на селі стане повністю непридатною для експлуатації і варто створити сучасну ринкову систему матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва, цілеспрямовано вдосконалювати практику лізінгу сільгосптехніки. Не зрозуміло, чому такі заходи не були вжиті раніше. Досить сумнівно, що без державної підтримки силами тільки приватних власників (а не всі з них автоматично стануть вкладати гроші у розвиток сільського господарства) можна буде відродити сільське господарство України в умовах цілковитого вичерпання ресурсів техніки. Швидше зволікання із державною допомогою сільгоспвиробникам зумовлені прагненням до знецінення землі, майна КСП (і навіть самої праці на селі) для подальшого їх перерозподілу на користь нових власників вже на засадах приватної власності. Руйнуванню КСП сприятиме також відміна пільгових режимів оподаткування для сільгоспвиробників, яка пропонується при прийнятті бюджету на 2003р. Цьому сприятиме заборона реструктуризації або списання заборгованості суб’єктів господарювання за податками, зборами (обов’язковими платежами), заборона відстрочок і розстрочок щодо термінів їх сплати, встановлення мораторію в наданні пільг в оподаткуванні.
Труднощі реформування аграрного сектору економіки також пов’язані із низьким рівнем правової підготовки населення. На початок 2002 р. власниками земельних ділянок загальною площею 3,4 млн. га були 11,8 млн. осіб. Однак, окрім чисто економічних труднощів, налагодженню фермерського виробництва стоїть на заваді юридична, правова необізнаність сільського населення. Велика кількість колишніх колгоспників, особливо старшого покоління, не знають як краще розпоряджатися своїм земельним паєм, іноді навіть не отримують документів про його виділення, що дозволяє частині голів КСП обдурювати своїх односельчан. Така ж ситуація, до речі, спостерігається і серед власників дачних ділянок, коли голови місцевих сільськогосподарських кооперативів чинять перепони на шляху їх приватизації.
З іншого боку, виділення земельних паїв колгоспникам і можливість передачі їх в управління виборним особам (головам КСП) іноді створює споживацьке ставлення до земельного наділу, яке зводиться до бажання отримувати продукти чи гроші за переданий пай, не бажаючи працювати на землі. Причому так чинять не тільки особи, що отримали пай у спадщину і проживають у містах, а й селяни, які втратили бажання працювати на землі і чекають чудес від голів КСП, вимагаючи забезпечити їм певний мінімум сільськогосподарської продукції (зерна, цукру тощо) на їхній пай. Водночас реальна орендна плата є надто низькою і наявність у власності ділянки площею більше 0,6 га в розрахунку на одну особу не гарантує селянам добробуту.
Діяльність агропромислових бірж в Україні знаходиться на стадії розвитку, в торгах бере участь невелика кількість покупців. Це пояснюється тим, що товаровиробники і потенційні покупці недостатньо інформовані про проведення торгів, а деякі торговельні, переробні та інші підприємства займають очікувану позицію.
Низький рівень життя сільських жителів, нерозуміння багатьма з них свого місця у реформуванні сільського господарства, низькі державні закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію призводять до посилення соціальної напруженості на селі, до небажання частини молодих людей жити і працювати у сільській місцевості. У 2002 р. Президент України Л. Кучма змушений був визнати, що, «пройшовши найскладнішу частину шляху в реформуванні земельних відносин та виробничої сфери АПК, ми практично нічого не зробили в соціальному облаштуванні села».
У листопаді 2001 р. розпочав свою діяльність проект міжнародної технічної допомоги «Програма підвищення рівня життя сільського населення України». Він здійснюється за підтримки міністерства Великої Британії у справах міжнародного розвитку. Офіційно метою проекту є сприяння вирішенню проблеми бідності на селі шляхом розробки та апробації механізмів підвищення рівня доходів, які будуть застосовуватися в Донецькій, Луганській, Одеській і Київській областях. В Указі Президента «Про додаткові заходи щодо вирішення соціальних проблем на селі та дальшого розвитку аграрного сектору економіки» (лютий 2002 р.) передбачено вжити заходи щодо розвитку у сільській місцевості мережі організацій, які надаватимуть консультативні, інформаційні, правові послуги виробникам сільськогосподарської продукції. У серпні 2002 р. Президент видав Укази «Про заходи щодо прискорення розвитку аграрного ринку» та «Про додаткові заходи щодо підвищення рівня захисту майнових прав сільського населення». У першому з них говориться, що потрібно «завершити розроблення та затвердити у тримісячний строк програму розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, визначивши в ній, у тому числі, заходи щодо стимулювання створення та діяльності таких кооперативів, використання з цією метою виробничого потенціалу та інфраструктури споживчої кооперації, нормативно-методичного, організаційного та кадрового забезпечення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, залучення їх до виконання державних та регіональних програм розвитку аграрного сектору економіки». Другим Указом передбачене сприяння власникам майнових паїв у формуванні на основі цих паїв майнових комплексів з метою створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, інших суб’єктів господарювання, а також передачі таких комплексів в оренду сільськогосподарським товаровиробникам.