Таким чином, коло пов’язаних з вивченням політичної психології проблем досить широке: від механізмів визрівання у індивіда психологічних потреб у владі й політиці до дослідження почуттєвих колізій при прийнятті управлінських рішень. Але, незважаючи на те, що інтерес до цих проблем постійно підігрівався політичною практикою, перша спеціалізована праця в цій області з’явилася тільки в 1930 р. (Г. Ласвелл. І Психопатологія і політика). З того часу було немало зроблено для систематизації людських уявлень про цю сферу політичної свідомості.
Перевага стійких емоцій, стереотипізація почуттів зменшує потребу людини в політичній інформації, знижує потенціал її політичної участі. Більше того, закріпившись на рівні звичаїв і способу мислення людини, які-небудь погляди й оцінки здатні до емоційно-чуттєвої трансляції (переносу) в інші соціально-політичні ситуації. Таким чином, окремі ідеологічні оцінки і стереотипи можуть приникати в абсолютно інші політичні умови, девальвуючи значення актуальних ідеологічних вчень і стимулюючи девіантну поведінку громадян.
Реакція через психологічний настрій громадян тих чи інших ідеологічних вимог і оцінка має потрійний характер. Перш за все, формування мотивів політичної поведінки громадян залежить від різного ступеня емоційного сприйняття ними таких основних ідеологічних форм, як політичний Ідеал, принЦипи й Норми. Звичайно, в кожної окремої людини формується своє вибіркове ставлення до цих ідеологічних утворень. Тому їх психологічна привабливість, здатність вплинути на поведінку людей є індивідуальною для кожного політичного суб’єкта. І все ж з точки зору формування масових форм поведінки слід зазначити, що більш безпосередній і ефективний вплив на виникнення психологічних мотивацій політичної активності людей мають нормативні вимоги, які виражають як політичну мету груп і верств, так і засоби, що пропонуються для їх реалізації.
3. Політична культура як сукупність засобів, моделей поведінки, шляхів входження людини в політику. Структура політичної культури: політична свідомість, політична поведінка, політичний досвід.
Типи політичної культури: авторитарна, тоталітарна та демократична. Специфіка української політичної культури, її еволюція, сучасний стан, шляхи формування.
Політична культура – явище неоднорідне. Вона функціонує на загальному (політична культура суспільства), груповому та індивідуальному рівнях.
Політичну культуру суспільства слід розглядати як органічну частину більш широкої загальнонаціональної культури, її специфіка детермінована особливостями історичного досвіду і національного характеру, комплексом соціально-політичних і економічних факторів, особливостями геополітичного становища країни, природними факторами. В якості її складових елементів виступають політичні традиції, ідеї, концепції, діючі норми політичної практики, що формувалися протягом багатьох поколінь.
Політична культура характеризує конкретне суспільство (англійське, німецьке, українське), тому, враховуючи специфіку національного характеру, ментальність народу, можна говорити про самобутність політичних культур різних країн. Так, головні риси політичної культури США включають у себе індивідуалізм, розрахунок на власні сили, уявлення про демократію як рівність можливостей, розуміння свободи як відсутність зовнішнього примусу, в тому числі і від уряду, захист ідей свободи. Дослідники зазначають такий факт: американці ніколи не захищають землю – вони борються за свободу. Ідея захисту свободи і вибраності американського народу прослідковується і у зовнішньополітичній доктрині США. Навпаки, у політичній культурі України домінує ідея захисту землі та її територіальної цілісності, ідеали справедливості в облаштуванні світу, пошук “правди”. Можна сказати, що українська людина шукає правди, яку мислить то релігійно, то морально, то соціально. Іншими словами, політична культура того чи іншого
Народу тісно пов’язана з його ментальністю, є похідною від неї. Тому досліджуючи взаємозв’язок і взаємодію ментальності і політичної культури, слід мати на увазі такі особливості першої.
1. Ментальність нації як специфічний спосіб сприйняття (апперцепції) і розуміння (інтерпретації) етносом свого внутрішнього світу та зовнішніх обставин, виробляється під впливом багатовікових культурно-історичних, геополітичних, природнокліматичних та інших чинників. їх зміна детермінує і певну еволюцію ментальних властивостей. Однак саме ментальність долає історичні епохи, зберігає код нації. Вона пе може змінитися протягом життя одного або кількох поколінь. Соціальні катаклізми можуть істотно впливати на форми вияву і навіть деформувати окремі ментальні риси.
2. Цей феномен має перш за все практичне спрямування: перевірений поколіннями досвід орієнтує людей на те, що треба використовувати й розвивати, а чого уникати, як вижити й утвердити себе в довколишньому світі. У цивілізованому суспільстві існує особливо тісний взаємозв’язок ментальності з політичною сферою, яка несе відповідальність за організацію та цілеспрямований розвиток народу.
3. Ментальність не має внутрішньої диференціації на моральну, політичну та інші складові частини, виступає як цілісне духовне утворення. Тому ЇЇ часто визначають як “душу народу”, те, що пронизує всі сфери життєдіяльності людей.
4. Ментальність нації виявляється в домінуючих життєвих настроях, у характерних особливостях світосприйняття, у системі моральних вимог, норм, цінностей і принципів виховання; у формах взаємин між людьми та родинних засадах; у ставленні до природи і праці; в національному характері та темпераменті; в різних компонентах культури етносу, в тому ЧИСЛІ й політичної.
Ментальність особи, соціальної групи чи нації можна уявити як сукупність певних ментальних настанов. За своєю спрямованістю вони бувають предметними (спрямованими на зовнішній світ) і рефлексивними (орієнтованими на внутрішній сніг людини). Як перші, так і другі світосприйманні настанови диференціюються на споглядальні (пасивні) й активні, спрямовані на зміну або перетворення сприйнятого.
Етнічна ментальність є продуктом взаємодії різноманітних чинників на історичному шляху нації. Відомий за рубежем український психолог Олександр Кульчицькии виділяв такі основні фактори філогенези української нації: расовий, геопсихічний, історичний, культуроморфічний, соціопсихічний, а також колективне підсвідоме. Якщо розглядати онтогенез ментальності (індивідуальний розвиток будь-якого організму від зародження до кінця життя), то можна виділити зовнішні та внутрішні фактори-умови: внутрішні – філогенетична спадковість, обсяг і глибина життєвого досвіду, рівень самоактуалізації та особливості розвитку окремих психічних функцій; зовнішні – традиції родини, зміст і форми взаємодії з референтною групою, первинним колективом, педагогічним колективом, засобами масової інформації та ін. Отже, формування ментальності особи може коригуватися різними чинниками. Певною мірою це стосується і великих суспільних груп, суспільства в цілому.
Ви прочитали: "Політична свідомість та політична культура – №3"Читати далі