Перелік громадянських, політичних, соціальних прав людини, представлений у Загальній декларації прав людини 1948 р., встановлював мінімальний стандарт, якій належало закріпити в національних законодавствах держав – членів ООН. Тобто, кожна держава повинна була забезпечити реалізацію прав та свобод людини в обсязі, не меншому ніж у Декларації.
В Декларації були проголошені наміри світової спільноти рухатися шляхом всебічної гуманізації всіх сторін життя – від міжнародної і внутрішньодержавної політики до міжлюдських стосунків.
І через шістдесят років після прийняття Декларації все ще не зійшли з порядку денного порушення прав людини, але вони дедалі більше привертають увагу світової громадськості.
Уже під час прийняття Загальної декларації прав людини висловлювалися побоювання, що в деяких країнах її принципи можуть порушуватися внаслідок певних культурних особливостей населення. На жаль, ці особливості і справді подекуди використовуються для виправдання часткового або цілковитого ігнорування прав людини не тільки в окремих країнах, а й мало не на цілих континентах.
Поки існували Радянський Союз і соціалістичний табір, на міжнародних форумах постійно протиставлялися “соціальні” та “громадянські” права. Однак вони нерозривно пов’язані між собою і є лише двома сторонами однієї медалі: життя людини може бути гідним тільки тоді, коли воно позбавлене як страху, так і злиднів. Саме так визначено у Загальній декларації прав людини.
Наша країна має власну історію боротьби за права людини. У другій половині 1960 – х – першій половині 1980 – х рр.. в Україні наростав опозиційний рух тоталітарній системі, що отримав назву дисидентського руху (від латинського «незгодний, інакомислячий»). Найпотужнішою течією дисидентства був правозахисний рух, учасники якого вважали основним завданням громадський контроль за дотриманням громадянських прав, проголошених у Декларації, а також у Заключному акті наради з питань безпеки із співробітництва в Європі (1975 р.), підписаних СРСР. Великого розголосу, особливо на Заході, набула книга В. Чорновола «Лихо з розуму (портрети двадцяти злочинців)», де він описав діяльність жертв арештів, здійснених радянськими спецслужбами 1965 р. Серед заарештованих та засуджених за «політичними статтями» були й уродженці Сумщини Є. Кузнецова та М. Осадчий. Перед читачем постали не абстрактні «українські буржуазні націоналісти», які буцімто запродалися буржуазному заходу, а патріоти України, що щиро вболівали за долю її народу, не мирилися з утисками української мови і культури. Цей рух не був даремним – він готував грунт для кардинальних змін в Україні у другій половині 1980- х – на початку 1990 – х рр..
Нині уряди деяких країн наголошують на тому, що права людини належать нібито лише до однієї культурної традиції – європейської. Однак не варто забувати, що, наприклад, Ефіопія і Ліберія, Індія і Пакистан, держави Латинської Америки теж проголосували за Декларацію прав людини. Особливі зауваження країн Півдня знайшли своє вираження у визнаному пізніше «праві на розвиток».
Якщо в 1948 році Декларація була не більш як програмою про наміри, то тепер її доповнено і конкретизовано угодами – такими, як, наприклад, міжнародні пакти про економічні, соціальні та культурні права, а також про громадянські й політичні права, конвенціями про захист прав жінок, про захист прав дитини, проти расової дискримінації або про тортури та інші жорстокі, нелюдські, принизливі для гідності людини дії чи покарання. Міжнародні угоди доповнюються регіональними домовленостями. Ці угоди є обов’язковими для виконання, звичайно, тільки для тих держав, які, приєднавшись до них або ратифікувавши їх, виявили свою добру волю.
Розширення Європейського Союзу на Схід вимагає від нових членів ЄС дотримання певного стандарту в галузі прав людини. Зокрема, для України в умовах інтеграції до Європейського Союзу особливої актуальності набуває гармонізація законодавства, відповідність вітчизняної правової системи міжнародним стандартам у галузі прав людини, перш за все європейським.
2. Термінологічний словник
Держава – форма політичної організації суспільства, головним елементом якої є управління суспільними структурами.
Суверенітет – незалежність і самостійність держави, що полягає в її праві на власний розсуд розв’язувати свої внутрішні і зовнішні справи, без втручання будь-якої іншої держави, або організації. Суверенітет народу – визнання всіх громадян країни джерелом політичної влади.
Права людини – громадянські, визнані світовим співтовариством норми забезпечення людині права на вільне життя і розвиток, захист її громадянських прав.
Правова держава – тип держави, в якій досягнутий політико-юридичний захист інтересів і прав особи, об’єднань, організацій та інших суб’єктів права забезпечується верховенством закону.
Федерація – держава яка складається з кількох самостійних державних утворень, об’єднаних центральною владою та спільними законами. Федеративна конституція встановлює межі повноважень центральних та місцевих органів влади.
Унітарна держава – держава, яка не має у своєму складі інших державних утворень, поділяється на адміністративно-державні одиниці, у яких функціонує єдине для усієї державної системи право.
Конфедерація – союз самостійних держав які об’єднуються з певною метою, зокрема координації дій в окремих сферах політики (переважно у зовнішньополітичних і військових справах).
3. Рекомендована література
Політологія: наука про політику. За заг. ред. проф. Кременя В. Г., проф. Горлач М. І.. К., Харків, 2002.
Політологія. Навчально-методичний комплекс. За ред. Кирилюка Ф. М.- К., 2004.
Погорілий Д. Є. Політологія : кредитно-модульний курс : Навчальний посібник. – К. : Центр учбової літератури. Фірма “Інкос”, 2008.
Піча В., Хома М. Політологія. Навчальний посібник. – К., Львів, 2008.
Рудакевич О. М. Політологія. Лекції, семінари, самостійна робота : Навчальний посібник. – 2-ге вид., перероб., доп. – Тернопiль : Вид-во “Астон”, 2007.
Холод В. В. Політологія. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2006.
Юрій М. Ф. Політологія : Підручник / М. Ф. Юрій. – К. : Дакор, КНТ, 2006.
Ви прочитали: "Держава в політичній системі суспільства правова держава – №5"Читати далі