Сучасні політичні режими основні типи та проблеми іх трансформаціі – №3

Наявність певного політичного режиму, звісна річ, передбачає й наявність низки характерних особливостей взаємин держави і суспільства, що й дозволяє позначати цей режим у той чи інший спосіб. Вочевидь, зникнення цих ознак та заміна їх новими уможливлюють твердження про зміну політичних режимів. Якщо тоталітаризм зник, то зникли й ознаки, що його характеризували. Спробуємо під таким кутом зору поглянути на ситуацію в Україні. Задля цього слід здійснити дві операції: 1) вичленити ознаки тоталітаризму; 2) довести відсутність їх в Україні після

Аналіз рис української моделі політичного режиму наводить на такі характеристики, що детермінують тезу про розпад тоталітаризму: 1) розпад Радянського Союзу; 2) відсутність політичного терору та розгалуженої пенітенціарної системи; 3) відсутність монолітної, єдиної правлячої партії; 4) відсутність офіційної державної ідеології; 5) утверджується багатоукладна економіка, елементи ринкової системи; 6) ухвалення нової Конституції, де закріплено демократичні засади суспільного та державного життя, насамперед пріоритет прав і свобод особистості.

Здається, запропонований перелік аргументів практично не залишає сумнівів у тому, що тоталітарна влада в Україні після 1991 р. припинила існування. За таких передумов еволюція політичного режиму уявляється як прогресуюче розгортання демократії в очищеному від тоталітаризму політико-правовому просторі.

Конституційні здобутки не можуть вважатися самодостатніми показниками в доведенні існування не тоталітарного режиму. Адже вони значною мірою залежать від того, чи дотримуються правових приписів Основного Закону і влада, і громадяни. Згадаймо, що «сталінська» Конституція 1936 р. видь, ознакою тоталітаризму є не відсутність демократичних законів, а сама неможливість правлячої еліти перебувати в правовому полі нею ж написаних законів. На українському досвіді перших років незалежності бачимо, як спрацьовує це правило. Пріоритет не правових, неформальних, «тіньових» відносин як усередині політичної еліти, так і в її відносинах із суспільством поступово перетворюється на норму. Незаконні рішення й дії окремих державних органів і посадових осіб стають повсякденною практикою. Тому сам факт появи наприкінці 1996 р. довгоочікуваного Конституційного Суду навряд чи означає перелом у ситуації, що дісталась у спадок від радянських часів та п’яти років «розбудови держави». Саме тому дедалі частіше звучить сентенція про те, що в Україні тотальну зарегульованість суспільного життя заступила тотальна безвідповідальність чиновника. Але тотальна безвідповідальність чиновника — це закономірний вияв, логічний наслідок збереження тоталітарної влади над громадянами, непідконтрольності вимогам закону, непідзвітності суспільству, а від­так — чіткого розрізнення інтересів своїх і суспільних.

До суто об’єктивних характеристик режиму додається й низка суб’єктивних його ознак, що випливають із характеру діяльності державно-владних структур. Спостерігається періодичне посилення авторитарних та охлократичних тенденцій у їхній діяльності, що за умов граничної слабкості елементів демократії призводить до посилення тоталітаризму.

Вимальовується неототалітарний вектор еволюції політичного режиму сучасної України. Характер взаємодії держави і суспільства зазнав значних «кількісних» змін, але трансформація не набула «якісного» характеру, що засвідчило відсутність переходу до нового типу політичного режиму. Водночас сам факт наявності трансформації обумовив вивільнення певного, незначного і поки що не чільного сегмента у структурі політичного режиму, в якому почався розвиток демократичних елементів. Це дозволяє стверджувати, що, попри значну інерцію свого розвитку, неототалітарним перебуває в стані протиборства з демократичною альтернативою. «Перехідність» у цьому контексті означає радше невизначеність остаточного підсумку їхнього змагання, незавершеність, суперечливість і непослідовність самої трансформації режиму, а отже, його певну історичну самобутність.

«Перехідний період» став не стільки часом утвердження демократії, скільки етапом повільного та болісного розпаду тоталітаризму.

2. Термінологічний словник

Політичний режим – сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів, що використовуються органами влади сформованих відносин державної влади і суспільства, пануючих форм ідеології, соціальних і класових взаємовідносин, стану політичної культури суспільства

Тоталітаризм – це політичний режим, який характеризується повним контролем держави над усіма сферами людського життя, фактичною ліквідацією прав і свобод громадян, репресіями щодо опозиції та інакодумців.

Авторитаризм – політичний режим, який характеризується значною концентрацією влади в руках однієї особи або групи, а також обмеженням або звуженням політичних прав і свобод громадян.

Демократія – це правління народу, обране народом, для народу.

Диктатура – необмежене політичне панування за допомогою сили, примусу.

3. Рекомендована література

Політологія. Навчально-методичний комплекс. За ред. Кирилюка Ф. М.- К., 2008.

Політологія / За ред. О. В.Бабкіної, В. П.Горбатенка. – К.: Вид. центр “Академія” 2010.

Погорілий Д. Є. Політологія : кредитно-модульний курс : Навчальний посібник. – К. : Центр учбової літератури. Фірма “Інкос”, 2008.

Піча В. М. Політологія. Конспект лекцій. /В. М.Піча. Н. М.Хома. – Львів: „Новий світ-2000”, „Альтаїр”, 2008.

Муляр В. І. Політологія. – К.,2002. Холод В. В. Політологія. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2006.

Холод В. В. Політологія. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2006.

Юрій М. Ф. Політологія : Підручник / М. Ф. Юрій. – К. : Дакор, КНТ, 2006.