2. Тема: Розвиток політичної думки в Україні
План
1. Політичні ідеї Київської Русі.
2. Політичні ідеї литовської — польсько доби.
3. Політична думка козацько-гетьманської доби.
4. Українська політична думка XIX ст. – поч.. ХХ ст.
5. Основні напрями української політичної думки XX ст.
1. Політичні ідеї Київської Русі.
Зародження і розвиток української політичної думки є невід’ємною частиною національної інтелектуальної скарбниці. З’ясування передумов цього феномена, аналіз провідних ідей, сформульованих визначними українськими мислителями на стадії еволюції національної, суспільно-політичної, морально-етичної традиції мають велике значення для з’ясування розвитку національної духовної культури, процесу формування сучасних державотворчих орієнтацій. Політичні ідеї та теорії, які створювалися видатними політичними діячами, мислителями України, тісно пов’язані з її історією, віддзеркалюють політичні процеси та Національну ідею.
Розвиток політичної думки безпосередньо пов’язаний з історією українського народу, його боротьбою за волю і незалежність. Протягом ІХ — Х ст. відбувався процес об’єднання східнослов’янських племен навколо Києва й формувалося суспільство феодального типу — Київська Русь. З цього часу починається формування держави, розвиток права й політичних поглядів і все це знаходить відображення в літературній творчості, філософії, історії і т. п. Важливим етапом у духовно-культурному й політичному житті Київської Русі було прийняття християнства. Князь Київський Володимир Святославович (?-1015 рр.) розумів, що зміцнення держави можливе лише за умови потужної релігійної централізації. Його релігійна реформа остаточно затвердила християнство в ролі державної релігії Київської Русі. Це мало велике значення для розширення міжнародних зв’язків Київської держави, входження її в число великих держав раннього Середньовіччя.
Основними суспільно-політичними ідеями Київської Русі були переконання про об’єднання розрізнених князівств навколо великого князя Київського, самостійність і незалежність Русі. Поряд із цим теоретична думка намагається усвідомити сутність християнського світогляду, розкрити соціально-політичні джерела становлення державності Київської Русі. У документах, що свідчать про значний розвиток політико-правової думки в Київській Русі, зазначено вирішення найбільш істотних проблем — походження держави; становлення правлячої династії; єдності й суверенності політичної влади; організації найбільш доцільних форм правління (можливості, й навіть необхідності, обмеження влади великого князя за допомогою ради дружини, ради бояр і т. п.); законності та реалізації вищих владних повноважень; відносин між церквою і державою.
Одним із найдавніших пам’ятників російсько-української писемності, у якому автор намагається розкрити багато чого з названих вище проблем, є «Слово про закон і благодать» (XI ст.) митрополита Київського Іларіона, який відстоював рівноправність всіх християнських народів.
У XI ст. жили і творили засновники чернецтва, в У країні-Русі та Печерської лаври Антоній та Феодосій. їхні духовні надбання при переробці найдавніших літописних зведень розвивали в 30-40 рр. XI ст. ігумен Никон, диякон Нестор-літописець та ігумен Сильвестр у «Повісті минулих літ». Цей видатний твір охоплює найважливіші події від біблейського потопу до започаткування християнства на Наддніпрянщині апостолом Андрієм Первозданним, від розселення народів — до політичного гуртування слов’янських племен, їх перших політичних провідників, приходу варягів, виникнення власної державності тощо.
У розвитку політико-державної думки в Київській Русі про відповідне місце належить безсмертному «Слову о полку Ігоревім», у якому підкреслюється ідея необхідності політичного об’єднання російських земель і припинення міжусобної боротьби.
У другій половині XII ст. Київська Русь розпалася на окремі князівства й землі. У цей же період на території Русі починається формування трьох окремих народностей: на північному сході — російської, що одержала назву Велика Русь, на південному заході — української, котра одержала назву Мала Русь, або Україна (назва «Україна» зустрічається в письмових джерелах з 1187 р.), на заході — білоруської народності з назвою Біла Русь.
У ХІІ-ХVІІ ст. українські землі були розділені й пограбовані — спочатку татаро-монголами, потім Литвою, Польщею, Угорщиною, Молдавією, кримськими татарами.
Історія суспільно-політичних ідей в Україні має особливості, пов’язані з відсутністю протягом багатьох століть своєї державності, національно-територіальною роздробленістю, національним і релігійним гнобленням і національно-визвольним рухом, що не припинявся.
На початку XVII ст. в умовах панування польської шляхти в Україні українці не мали власної державності, влада належала польському королю. Єдиною силою тоді, що протистояла польському пануванню, була православна церква. В 1620 р. гетьман Війська Запорозького Петро Сагайдачний відновив Київську метрополію й всю православну ієрархію. Тоді ж зростає роль Києво-Печерської Лаври — зосередження вчених і політичних діячів, духівництва. Пізніше створюються Братська школа, Київська Лавра, Київський колегіум, засновником якого став архімандрит Петро Могила (пізніше був перейменований у Києво-Могилянську академію).
У творчій спадщині Петра Могили (1597-1647 рр.) значне місце посідають соціально-політичні проблеми й вчення. Розглядаючи державу й суспільство, Петро Могила не відокремлює їх одну від другої. Держава виникає з необхідності забезпечення природних потреб людей на базі «закону, наділяє громадян матеріальними благами, організовує виховання й розвиток душі й тіла, об’єднує людей і захищає їх своїми засобами.
Погляди Петра Могили на відносини церкви й держави по-різному сприймали й розвивали діячі Києво-Могилянської академії — Стефан Яворсьткий, Феофан Прокопович та ін. Стефан Яворський — професор Києво-Могилянської академії, а пізніше — охоронець патріаршого престолу в Росії. У його працях знаходять висвітлення події, що відбуваються у суспільному житті України і Росії, рішучий протест проти соціального й національного гноблення. Під впливом ідей Платона й Аристотеля він розглядає проблему державності й права, спостерігається його відхід від теології світської влади.
Значне місце у творчості Феофана Прокоповича займали проблеми держави, абсолютної монархії, співвідношення світської й церковної влади. Сутність розробленої цим ученим теорії просвітительського абсолютизму висвітлювалася в аргументації пріоритету світської влади, підпорядкування церкви державі, секуляризації, тобто перетворенні церковних і монастирських маєтків у світські. Модифікуючи теорію.
2. Політичні ідеї литовської — польсько доби.
Між княжою та козацько-гетьманською добою Україна перебувала під владою Литви та Польщі. Політична думка цього періоду представлена, насамперед, працями Юрія Котермак-Дрогобича та Станіслава Оріховського (Роксоляна).
У праці Ю. Дрогобича «Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії та медицини Болонського університету» висловлено думки про зміцнення сильної королівської влади, зверхність світської влади над церквою.
Одним із перших визначних гуманістів польського та українського Відродження був С. Оріховський який увійшов в історію української політичної думки розробкою ідеї природного права та так званої «піраміди влади». Він виклав своє розуміння суті держави, форми управління нею, бачення проблем політичної влади. С. Оріховський зробив важливий крок до визволення політичної науки від теології. Розробивши низку порад королеві щодо управління державою, він акцентував увагу на тому, що в основі функціонування християнської держави повинно бути дотримання права.