Прогресивна політична думка отримала в XVIII ст. поширення й на протилежному від Англії й Франції березі океану – на атлантичному узбережжі
Північної Америки. Підвищений інтерес до політичної теорії був обумовлений інтенсивним розвитком капіталістичних відносин й у зв’язку із цим загостренням економічних і політичних суперечностей між колонією та метрополією, а також посиленням міжкласових антагонізмів. Наслідком посилення як внутрішніх, так і зовнішніх суперечностей була війна за незалежність 1775-1783 рр. По суті це була буржуазно-демократична,
Одним із найвизначніших американських політичних і суспільних діячів періоду боротьби за незалежність був Томас Пейн (1737-1809 рр.), відомий своїм політичним трактатом «Здоровий глузд» і памфлетом «Права людини».
Він вважав, що держава є результатом розвитку суспільства, а завданням уряду є забезпечення безпеки, прав і свобод громадян. Реалізацію демократичного ідеалу Т. Пейн вбачав у запровадженні загального виборчого права, широкому народному представництві, збереженні обмеженої приватної власності.
Однією з найяскравіших особистостей у літописі визвольної боротьби американського народу за демократію був Томас Джефферсон (1743-1826 рр.). Він став автором великого революційного документа тієї епохи – Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки (прийнята 4 липня 1776 року). Основні положення Декларації: всі люди мають рівні природжені права на життя, свободу, власність, на щастя й безпеку; народ – джерело влади і йому належить суверенітет, уряд – слуга народу; всі державні влади повинні діяти в інтересах народу, і якщо вони порушують ці інтереси, народ має право відмовитися від небажаного йому уряду; поділ влади. Насправді, це була перша Декларація прав людини.
2.4. Основні напрямки розвитку політичної думки у XX столітті.
Перша половина XIX ст. характеризується зміцненням буржуазних прав і свобод, прийняттям відповідних кодексів і конституцій. Активізується діяльність політичних партій. Виникає сучасна представницька держава у формі конституційної монархії або республіки.
На початку XIX ст. проблеми науки про політику, політичну владу й політичні відносини знайшли відображення в працях відомого німецького філософа Георга Гегеля (1770-1831 р.). Політичні питання функціонування держави й права перебували в центрі уваги Гегеля на всіх етапах творчої еволюції його поглядів. У найбільш повному і систематизованому вигляді вони були викладені в одному із найбільш значних здобутків історії політичних навчань «Філософії права» (1820 р.). Основне завдання філософії права, відповідно до Гегеля, — наукове пізнання держави й права, а не вказівка на те, якими вони повинні бути.
Основні положення політичної концепції Гегеля:
По-перше, держава того часу — це конституційна монархія, що володіє сильною бюрократичною виконавчою владою, урівноваженою участю громадян в управлінні.
По-друге, правова й інституціональна структура держави перебуває в процесі змін, обумовлених пристосуванням теоретичних передумов до традиційних умов.
По-третє, політичне життя кожної епохи формується й визначається домінантними духовними та матеріальними цінностями даної епохи, його культурою і цивілізацією.
Стосовно конкретно-історичного аспекту гегелівського навчання варто звернути увагу на те, що в умовах напівфеодальної Німеччини Гегель, при всій помірності й компромісності його поглядів посідав історично прогресивні позиції, обґрунтовував необхідність суспільних перетворень, був прихильником конституційної монархії й законності, буржуазних прав і свобод, приватної власності та свободи домовленостей.
Політичне вчення Гегеля вплинуло на подальшу історію політичної думки. Його філософія давала доволі широкий простір для обґрунтування як консервативних, реакційних, так і критичних, опозиційних поглядів. Це було наочно продемонстровано в наступній історії гегельянства й трактувань його вчення з різних ідейно-теоретичних позицій.
У XIX ст. сформувалося марксистське політичне вчення, яке вплинуло не тільки на розвиток теорії, але й на долі багатьох народів. Засновниками марксизму були Карл Маркс (1818-1883 рр.) і Фрідріх Енгельс (1820-1895 рр.).
Понад півтора сторіччя не вщухають суперечки навколо теоретичної спадщини К. Маркса й Ф. Енгельса. На відміну від гегельянства, марксизм виступає не тільки як напрямок теоретичної думки, але і як впливова течія соціально-політичної думки, тісно пов’язана з масовими суспільними рухами XIX і XX ст. На думку низки політологів, марксистська концепція політики в її класичному вигляді виступила «мостом», який забезпечує наступність між класичними концепціями минулого й сучасними її інтерпретаціями. Багато сучасних концепцій політики формувалися під безпосереднім впливом марксизму або в боротьбі з ним. Основні політологічні концепції марксизму:
Матеріалістичне розуміння історії. Основний принцип цієї концепції – визнання первинності суспільного буття й вторинності суспільної свідомості. Зі складної сукупності суспільних явищ марксизм вирізняє матеріальні відносини, які визначають ідеологічні суспільні відносини. В основу цього визнання покладено той простий і природний факт, що люди, перш ніж займатися наукою, політикою, філософією, релігією й т. п., мають їсти, пити, одягатися, мати житло й т. д. У процесі виробництва матеріальних благ вони вступають у певні, від їхньої волі незалежні виробничі відносини, які становлять матеріальну основу, реальний базис суспільства, на якому піднімається ідеологічна й політична надбудова суспільства.
Класовий підхід до всіх явищ, що відбувають у суспільстві. Наприклад, обумовленість факту існування політичної надбудови наявністю соціальних класів, визначеність форми держави процесами взаємодії класів, залежність напрямків і методів діяльності апарату держави від співвідношення класових сил і т. д.
3. Вчення про диктатуру пролетаріату. К. Маркс і Ф. Енгельс обґрунтовували необхідність завоювання політичної влади пролетаріатом для побудови нового суспільства
Політологічні концепції марксизму знайшли відображення в теоретичній і практичній діяльності В. Леніна (1870—1924 рр.). У ленінських роботах особлива увага приділена походженню, суті й майбутньому держави, питанням диктатури пролетаріату як влади робітничого класу. У політологічній спадщині Леніна значне місце належить також вченню про політичну партію. Він розробив теоретичні основи й створив політичну партію, що зуміла взяти в руки політичну владу в державі та довгий час залишалася єдиною правлячою партією.
Особлива роль у розвитку політичної науки належить німецькому соціологові Максу Веберу (1864-1920 рр.). Як і класики марксизму, М. Вебер вважав, що політика — це галузь суспільних відносин, яка стосується влади або впливу на розподіл влади, чи то між державами, чи то усередині держави між групами людей, яких вона в собі містить. Однак веберовський підхід відрізняється від марксизму акцентуванням уваги на соціокультурних факторах політичного розвитку (цінностях, віруваннях, ідеалах і т, д.). Під впливом М. Вебера в політичній науці склалося стале переконання про демократію як специфічну західну цінність, нерозривно пов’язану із протестантською етикою, духом індивідуалізму, культурою консенсусу.
Найбільш істотна ідея веберівської концепції політики полягає в тому, що політика є особливим видом людської діяльності. З одного боку, вона представляє собою апарат легітимного панування, а з іншого — специфічну професійну діяльність, що зачіпає все громадське життя. Все суспільство й всі люди, залежно від свого місцезнаходження в ньому, поділяються на три категорії: перша — політики за нагодою (рядові виборці); друга — політики за сумісництвом (партійні активісти); третя — професіонали. Значний внесок був зроблений М. Вебером у розвиток теорій влади, бюрократії, лідерства. Цей матеріал буде розглянутий у відповідних темах.
2. Термінологічний словник:
Аристократія – найбільш привілейований стан або найвища родова знать у рабовласницькому і феодальному суспільствах, а також форма державного управління, за якої аристократії належить уся повнота влади в країні; на сучасному етапі – узагальнююча назва представників панівних класів і станів, а також духовної еліти суспільства.
Біхевіоризм – підхід у політології, який базується на вивченні політичної поведінки. Виник і активно розвивався у політичній науці в 30 – 50-ті рр. XX ст. як – реакція на незадоволеність історичним та інституціональним підходами, які характеризувалися безсистемністю. Його основоположниками вважаються американські політологи Ч. Мерріам і Г. Лассуелл. Його суть полягає у вивченні політики шляхом конкретного дослідження різноманітної поведінки окремих осіб і груп, а не інституцій. Конституціональні начала біхевіоризму:
1) політика має особистісний вимір, групові дії людей так чи інакше співвідносяться з поведінкою окремих осіб, що і є об’єктом дослідження;
2) домінантні мотиви людської поведінки – психологічні мотиви, вони можуть мати й індивідуальну природу;
3) політичні явища вимірюються кількісно, це дає можливість політологам застосовувати математику.
Метод – спосіб пізнання явищ природи та суспільного життя.
Олігархія – політичне та економічне панування, влада, правління невеликої групи людей, а також сама правляча група.
Просвітництво – ідейно-політична течія часів переходу суспільства від феодалізму до капіталізму. Просвітництво відображало інтереси народжуваної буржуазії й народних мас.
Політика – сфера людської діяльності, що пов’язана з відносинами між суспільними групами, партіями, державами з приводу завоювання, утримання, використання влади. Охоплює як певні настанови й цілі, якими суб’єкти керуються у своїх справах, так і практичну діяльність щодо їх реалізації.
Поліс – перша в історії людства громадянська община, що виникла у Стародавній Греції в часи архаїки. Це своєрідний громадянський колектив, який згодом безпосередньо перетворюється на державу. Полісна організація суспільства спиралася на економічний і політичний суверенітет общини
Вільних власників та виробників – громадян полісу.
3. Література:
Енциклопедія політичної думки. – К., 2000.
Політологія: Підручник //За загальною редакцією проф. Кременя В. Г., проф. Горлача М. І. – Харків “Єдинорог”, 2001.
Ви прочитали: "Предмет політологічноі науки та основні етапи розвитку світовоі політичноі думки – №5"Читати далі