Діяльність людей у будь-якій її формі (наукова, практична і т. д.) визначається цілим рядом факторів. Кінцевий її результат залежить не тільки від того, хто діє (суб’єкт) або на що вона спрямована (об’єкт), але й від того, як відбувається даний процес, які способи, заходи та засоби при цьому застосовуються.
Методи дослідження – це прийоми та способи досягнення певних результатів у практичній і пізнавальній діяльності.
Залежно від конкретної мети дослідження політологія обирає різні прийоми й способи аналізу, яких досить
У реальних дослідженнях всі методи взаємно переплітаються, доповнюючи один одного.
До групи загальнотеоретичних методів відносять інституціональний, історичний, порівняльний, системний, психологічний, біхевіористський та ін.
Інституціональний метод орієнтований на вивчення взаємодії політичних інститутів: держави, її органів, політичних партій та інших громадських організацій. Аналіз будується виходячи із сформованих і суспільно вкорінених політичних форм і формальних правил прийняття рішень.
Історичний метод базується на вивченні політичних явищ у їхньому розвитку. Цінність історичного методу полягає, насамперед, у тому, що він дає можливість вивчати політичні процеси в контексті того історичного середовища, у якому вони виникають і розвиваються. Цей метод також дозволяє аналізувати неодноразово повторювані в історії явища (наприклад, війни та революції).
Використовуючи історичний метод, дослідники мають можливість аналізувати та узагальнювати сучасні політичні явища та процеси. Це дозволяє виявити закономірності їхнього розвитку.
Важливість застосування в політичному аналізі історичного методу великою мірою обумовлена потребами політичної практики. Своєчасне й правильне його застосування дозволяє уникнути проявів волюнтаризму та суб’єктивізму в політиці.
Порівняльний метод. Для того щоб зрозуміти істинну сутність політичного світу, необхідно вивчати різні форми його проявів у різних країнах і регіонах, соціально-економічних, суспільно – історичних ситуаціях, у різних націй і народів і т. д. У цьому контексті як об’єкти порівняльного аналізу можуть виступати не тільки політична система у всій цілісності, ЇЇ форми, типи та різновиди, але й конкретні складові. А це державні структури, законодавчі органи, партії й партійні системи, виборчі системи, механізми політичної соціалізації і т. д. Сучасні порівняльні політичні дослідження охоплюють десятки, а то й сотні порівнюваних об’єктів проводяться з використанням новітніх математичних і кібернетичних засобів збору й обробки інформації.
Існує кілька різновидів порівняльних досліджень: крос-національні порівняння, орієнтовані на зіставлення однієї держави з іншою; порівняно орієнтований опис окремих випадків; бінарний аналіз, що базується на порівнянні двох (найчастіше подібних країн); кроскультурні й кросінституційні порівняння, спрямовані на зіставлення національних культур та інститутів.
Системний метод акцентує увагу на цілісності політики та характері ЇЇ взаємин із зовнішнім середовищем. Найбільш широке застосування системний метод має при дослідженні складних об’єктів, що розвиваються, багаторівневих, як правило, таких, що самоорганізуються. До них, зокрема, і відносяться політичні системи, організації та інститути. При системному підході об’єкт розглядається як безліч елементів, взаємозв’язок яких обумовлює цілісні властивості цієї безлічі. Наприклад, серед політичних інститутів важливе місце належить державі. При її аналізі основний акцент робиться на виявленні різноманіття зв’язків і відносин, що мають місце як усередині держави (системи), так і у її взаєминах із зовнішнім оточенням (іншими політичними інститутами усередині країни, державами) За допомогою системного методу можна чітко визначити місце політики в розвитку суспільства, її найважливіші функції, можливості при здійсненні перетворень.
Однак системний метод малоефективний при аналізі поведінки окремих особистостей у політиці (наприклад, ролі лідера), при розгляді конфліктів і дослідженні кризових ситуацій.
Психологічний Метод орієнтований на вивчення суб’єктивних механізмів політичного поводження людей, їхніх індивідуальних якостей, рис характеру, а також на з’ясування типових механізмів психологічних мотивацій, ролі підсвідомих факторів у політичному житті.
Механізми підсвідомої мотивації досліджували багато вчених, але особлива роль у цьому напрямку належить 3. Фрейду. На його думку, в основі дій людини лежать несвідомі потяги до насолоди сексуальної спрямованості (лібідо). Але вони вступають у суперечність з розповсюдженими соціальними обмеженнями. Незадоволеність і внутрішні конфлікти, що виникають при цьому, призводять до сублімації (тобто перемикання) енергії інстинктів на різні напрями життєдіяльності, у тому числі в соціально-політичну сферу.
Психологізм відіграє значну роль у дослідженнях політичної сфери за рядом напрямків:
• вплив психологічних факторів на розробку і прийняття політичних рішень та на їхнє сприйняття громадянами;
• оптимізація образу влади або політичної системи;
• створення психологічних портретів лідерів;
• аналіз залежності політичної поведінки громадян від їхнього залучення до соціального середовища;
• дослідження психологічних характеристик різних соціальних груп (етносів, класів, груп інтересів, юрби, демографічних і т. п.) та ін.
Своєрідну революцію в політичній науці зробив біхевіористський метод. Біхевіоризм (з англ. «поводження») у буквальному значенні наука про поведінку. Сутність біхевіоризму полягає у вивченні політики за допомогою конкретного дослідження різноманітної поведінки окремих особистостей і груп. Вихідним положенням біхевіоризму с твердження про те, що поведінка людини є реакцією на вплив зовнішнього середовища. Цю реакцію можна спостерігати й описати. Політика, стверджують біхевіористи, має особистісний вимір. Колективні, групові дії людей, так чи інакше, зводяться до поведінки конкретних особистостей, що є головним об’єктом політичного дослідження. Біхевіоризм відкидає політичні інститути як об’єкт дослідження й визнає лише поведінку індивідів у політичних ситуаціях.
Біхевіоризм відіграв значну роль у становленні та розвитку порівняльної і прикладної політології. Саме в рамках біхевіоризму одержали всебічний розвиток конкретно – емпіричні методи, використовувані політичною наукою.
До групи конкретно-емпіричних методів належать: опитування населення, аналіз статистичних матеріалів, вивчення документів, ігрові методи, математичне моделювання, вивчення фольклору (частівок, анекдотів і т. п.) та ін.
Опитування населення, які проводяться як у формі анкетування, так й інтерв’ювання, дають багатий фактичний матеріал для виявлення різного роду закономірностей. А їхній ретельний аналіз дає можливість робити політичні прогнози.
Аналіз статистичних матеріалів дає можливість одержувати досить точні результати при виявленні тенденцій розвитку політичних процесів.
Вивчення документів включає аналіз офіційних матеріалів: програм партій, стенограм засідань уряду й парламентів, а також щоденників, мемуарів. Значний інтерес можуть представляти кіно-фотодокументи, плакати.
Застосування ігрових методів дає можливість зімітувати розвиток того або іншого політичного явища (переговори, конфлікт і т. п.). Це дозволяє дослідникам розкрити внутрішні механізми досліджуваного явища, дати рекомендації для прийняття рішень.
Ви прочитали: "Предмет політологічноі науки та основні етапи розвитку світовоі політичноі думки – №2"Читати далі