1 Тема. Предмет політологічної науки та основні етапи розвитку світової політичної думки

1. План

1. Політика як суспільне явище

2. Історія розвитку світової політичної думки:

2.1. Політична думка Стародавнього світу

2.2. Політична думка періоду Середньовіччя

2.3. Політичні ідеї епохи Відродження та Нового часу

2.4. Основні напрямки розвитку політичної думки у XX столітті.

1. Політики як суспільне явище.

В основі всіх процесів, що відбуваються у суспільстві, можна виявити політику. У наш час немає людини, яка могла б сказати, що вона перебуває поза радіусом дії політики. Навіть якщо людина вважає себе аполітичною, вона змушена визнавати і поважати рішення політичної влади. Знання політики дає можливість кожній людині, яка прагне зрозуміти своє місце й роль у суспільстві, повніше задовольняти свої потреби у взаєминах з іншими людьми, впливати на вибір цілей і засобів їхньої реалізації в державі.

Люди усвідомлюють політику двома шляхами: через повсякденні погляди, одержувані у практичному досвіді, і через наукові знання, котрі є результатом дослідницької діяльності. Несистематизовані уявлення про політику існували протягом багатьох століть. У тій чи іншій формі вони властиві кожній людині. Відображаючи практичний бік політичних явищ, повсякденні знання можуть бути істинними або помилковими. У цілому ж вони не відбивають дійсність глибоко й всебічно й тому не можуть служити надійним орієнтиром людині у світі політики Все це покликано систематизувати політична наука і її вивчення.

Політологія — наука про політику. Для розуміння предмета політології потрібно з’ясувати суть поняття «політика». Слово «Політика» походить від давньогрецького «роlis» (місто-держава) та його похідних: «politike» (мистецтво управляти державою), «polites» (громадянин) «politicas» (державний діяч) та ін. Аналізуючи ці терміни приходимо до висновку, що поняття «політика» охоплює надзвичайно широкий спектр суспільної діяльності спрямованої на здобуття, використання, підтримку або повалення державної влади. Як сфера суспільного життя політика включає відносини між суб’єктами, власне управлінську і організаційну діяльність, поведінку людей їх соціально-політичні інтереси, потреби, мотиви і традиції функціонування політичних інститутів та організацій політичні ідеї та погляди.

Суб’єкти політики — це особи і соціуми, а також створені ними установи і організації, які беруть активну, свідому участь у політичному процесі.

Об’єктами політики є всі явища політичного та суспільного життя — елементи політичної, економічної, правової і культурно-духовної підсистем суспільства, а також соціуми і окремі особи, на які спрямована діяльність суб’єктів політики.

Політика має складну будову. У науковій літературі виділяють різні аспекти та складові частини політики Одним з найбільш розповсюджених розподілів політики – це розмежування в ній форми, змісту й процесу (відносин).

Форма політики — це її організаційна структура (держава, парти й т. д.), а також норми та закони, що забезпечують її стійкість, стабільність і які дають змогу керувати політичним поводженням людей.

Зміст політики виражається в її цілях і цінностях, у мотивах і механізмах прийняття політичних рішень, у проблемах, які вона вирішує.

У політичному процесі знаходить висвітлення складний конфліктний характер політичної діяльності, прояв і здійснення відносин різних соціальних груп, організацій та індивідів.

Форма, зміст і процес (відносини) не вичерпують будову політики. Серед її самостійних елементів можна виділити: 1) політичну свідомість, що включає внутрішній світ, менталітет, ціннісні орієнтації та установки індивідів, а також політичні погляди й теорії; 2) нормативні ідеї: програми й виборчі платформи політичних партій, цільові настанови за групами інтересів, політико-правові норми; 3) інститути влади й боротьби за неї; 4) відносини володарювання — панування й підпорядкування, а також політичного суперництва, боротьби.

Політика може-здійснюватися на декількох рівнях:

1. Нижчий рівень включає вирішення проблем на місцях (житлові умови, будівництво й експлуатація лікарень, шкіл, громадський транспорт і т. п.).

2. Локальний рівень вимагає державного втручання. Це політика на рівні регіону. Її здійснюють великі групи, зацікавлені в розвитку свого регіону.

3. Національний рівень, або макрорівень характеризує політику на державному рівні: це публічна примусова влада, особливості її устрою та функціонування.

4. Міжнародний рівень, або мегарівень відноситься до діяльності міжнародних організацій: ООН, ЄС, НАТО та ін.

Роль політики, як особливої сфери громадського життя, обумовлена її властивостями:

• універсальністю, всеохоплюючим характером, здатністю впливати практично на будь-які сторони життя, елементи суспільства, відносини, події;

Вникненням, або проникаючою здатністю, тобто можливістю безмежного проникнення в різні сфери життя, у всі суспільні явища і процеси;

• атрибутивністю — здатністю об’єднуватися з аполітичними суспільними явищами та сферами.

Межі політики в суспільстві є, але вони завжди рухомі. Протягом людської історії вони то розширювалися, (причому настільки, що іноді політика охоплювала все суспільство), то звужувалися.

Майже будь-яка суспільна проблема може стати політичною в тому випадку, якщо, на думку політичних лідерів, вона зачіпає інтереси всього суспільства й вимагає обов’язкових для всіх громадян рішень. Вона поширюється на економічні, культурні та інші суспільні явища, причому інколи, здавалося б, навіть на суто особисті, інтимні сфери. Так, наприклад, на початку 90-х років XX ст. у Польщі, ФРН і деяких інших країнах гострі політичні дискусії й протистояння між різними суспільно-політичними рухами викликало питання заборони абортів.

Політика багато в чому залежить від конкретних історичних умов, панівної в суспільстві ідеології, моральних і релігійних норм, рівня розвитку самої людини, її світосприйняттям та культури.

Як і будь-яка наукова дисципліна, у якої є предмет дослідження, політологія має свою систему Категорій, тобто вузлових понять, за допомогою яких розкривається предмет науки.

Специфікою політологічного категорійного апарату є те, що він сформований пізніше, ніж апарати інших суспільствознавчих наук, і тому запозичив багато понять з історичних, філософських, правових, соціологічного словників. Чимало термінів політологія запозичила з галузі природничих наук: кібернетики, біології, теоретичної математики й ін. Система політологічних категорій перебуває в розвитку. Вона постійно збагачується й на міжнародному, і на вітчизняному рівнях.

Категорії політології

До найважливіших категорій політології відносяться:

політика;

· політична влада;

· політична система суспільства;

· політичний режим;

· громадянське суспільство;

· політичні партії;

· політична культура;

· політична еліта;

· політичне лідерство й ін.

Політологічні поняття й оцінки, вплив політологи на життя сучасного суспільства стають усе більше розповсюдженими й істотними. Це свідчить про наявність різноманітних зв’язків політології із суспільством, про виконання нею ряду важливих функцій.

Теоретико – пізнавальна

Методологічна

Функції політології Аналітична

Регулятивна

Прогностична

Теоретико-пізнавальна функція пов’язана з виявленням, вивченням, розумінням різних тенденцій, труднощів, суперечностей політичних процесів, з оцінкою політичних подій, що відбулися.

Методологічна функція політичної науки допускає, що розуміння загальних закономірностей політичного життя суспільства допоможе іншим соціальним наукам у вирішенні їхніх специфічних завдань.

Аналітична функція політології, як і інших суспільних наук, спрямована на розуміння сутності політичних процесів, явищ, їхню всебічну оцінку.

Регулятивна функція полягає в тому, що політологія сприяє виробленню правильних орієнтирів у бурхливих політичних потоках, забезпечує вплив людей та організацій на політичний процес, їхню участь у політичних подіях.

Сутність прогностичної функції полягає в тому, що знання світових тенденцій політичного розвитку і їхнє співвідношення з існуючими в суспільстві групами інтересів дозволяє завчасно визначити ефективність передбачуваних політичних рішень. Наявність попередньої експертизи допомагає застрахувати суспільство від негативних наслідків і неефективних дій.

Наукове прогнозування майбутнього здійснює спеціальна наука — футурологія. Характерною рисою футурології є те, що вона складає середньострокові прогнози (близько 50 років). Однак цей період занадто великий, щоб визнати вірогідним пряме прогнозування наслідків. На сучасному етапі особливо великого значення набуває короткострокове прогнозування наслідків політичної поведінки суб’єктів у різних регіонах країни та політичних акцій, що проводяться ними.

Умовно політологію можна розмежувати на теоретичну й прикладну. Обидві складові нерозривно пов’язані між собою, доповнюють і збагачують одна одну.

Теоретична політологія ставить своїм завданням отримання нових знань, пояснення і розуміння політичної реальності, розробку їх нових концептуальних моделей.

Прикладна політологія — це галузь політичної науки, що досліджує конкретні політичні ситуації1 з метою одержання для зацікавлених осіб й організацій певної інформації, розробки для них політичних прогнозів, практичних порад і рекомендацій.

Специфіка прикладної політології проявляється в її цілях і кінцевому результаті. Теоретична політологія ставить за мету одержання нових загальних абстрактних знань, досить універсальних, або знань, що характеризують цілі типи явищ. Прикладна політологія прагне розробити в основному короткострокові прогнози передбачуваних подій, дати конкретні рекомендації певним учасникам політичного процесу.

Прикладними політологічними дослідженнями займаються, як правило, професійні аналітики, експерти, імідж — мейкери (фахівці зі створення в уяві громадян, особливо виборців, позитивного образу політика), радники політичних діячів й інших особистостей, що мають відношення до реальної політики.

Прикладні дослідження зазвичай здійснюються на замовлення державних органів, партій, інших організацій, кандидатів на виборні посади й т. д. Такі дослідження досить широко використовуються при підготовці урядових рішень, а також при проведенні виборчих кампаній. Прикладна політологія розробляє технології керування виборчими кампаніями, процесами створення політичних партій і об’єднань, використання можливостей засобів масової інформації в досягненні тих або інших політичних цілей.