На відміну від марксистського розуміння, соціал-демократична концепція соціалізму, визначає його як суспільний лад, що досягається не революційною ліквідацією капіталізму, а його реформуванням зі збереженням приватної власності, забезпеченням росту долі середнього класу, досягненням вищого рівня соціальної рівності та справедливості.

Засновником такого підходу вважається німецький соціал-демократ Е. Бернштейн (1850 — 1932 рр.), якого іноді називають батьком сучасної соціал-демократії. Бернштейн вважав, що сучасний пролетаріат не досяг того рівня політичної та моральної зрілості, який дозволив би йому управляти суспільними процесами та взяти на себе всю повноту державної влади. Він критикував маркси­стське розуміння пролетаріату як однорідної цілісності.

На думку Бернштейна, перехід до соціалізму може відбутися не внаслідок революції, а через соціалізацію капіталізму. Тому найближчими цілями робітничого руху є боротьба пролетаріату за економічні й політичні права. Ідея соціалізму, в тлумаченні Бернштейна, полягає в тому, що соціалізм не означає конкретного суспільного ладу. Це ідея, орієнтуючись на яку, трудящі маси консолідуються і борються за свої права, тобто це морально-етичний ідеал. Виходячи з цього, стає зрозумілою формула Бернштейна «Кінцева мета — ніщо, рух — усе».

Як політична течія, соціал-демократія утворилася в міжнародному робітничому русі в останній третині XIX ст. Після розколу II Інтернаціоналу під час першої світової війни розпочалася ворожнеча між комуністами марксистсько-ленінської течії — прихильниками революційних методів досягнення соціалізму і соціал-демократами — послідовниками реформістських форм переходу до соціалізму, яка продовжувалася до кінця 80-х рр. XX ст.

У 70 — 80-х рр. сформувалися нові центри соціал-демократії в Латинській Америці та Африці. На межі 80 — 90-х рр. XX ст. соціал-демократичні партії були поновлені в країнах Східної Європи та державах, які входили до складу колишнього СРСР. У сучасному світі налічується понад 80 партій соціал-демокра-тичної орієнтації з кількістю членів близько 20 млн. чоловік. Переважна більшість їх об’єднана в Соціалістичний Інтернаціонал, заснований у 1951 р.

Ідеологічною основою соціал-демократії є доктрина демок­ратичного соціалізму. Базові цінності соціал-демократії — свобода, справедливість, рівність і солідарність. Вирішальна умова утвердження соціалізму — здійснення справжньої демократії.

«Декларація принципів», яка була прийнята 1989 р. на кон­гресі Соцінтерну, проголосила вірність основним цінностям демократичного соціалізму. Сучасна соціал-демократія віддає перевагу еволюційному розвитку політичного процесу, розглядаючи його як безкінечне наближення до етичної мети — забезпечення соціальних прав трудящих, ліквідацію всіх форм гноблення, дискримінації, вільний розвиток кожної особи. В центрі уваги соціал-демократії — ідея створення «соціальної держави» як інструмента формування «солідарного суспільства», в якому мають поєднатися два великих досягнення XX ст.: індивідуальність творчості та колективна солідарність. Визнається примат громадянського суспільства над державою.

Партії-члени Соцінтерну вважають, що демократичного соціа­лізму можна досягти лише в окремих країнах, але демократія стає найважливішим засобом народного контролю тих сил, що змінюють нашу планету, не турбуючись про її збереження. Саме тому Соцінтерн приділяє велику увагу охороні навколишньо­го середовища, об’єднанню прогресивних сил людства проти загрози ядерної війни, боротьбі проти розповсюдження хімічної та біологічної зброї.

На думку соціал-демократичних партій, демократія повинна охопити всі сфери життя суспільства: політику, економіку, соціальні відносини, культуру.

У 70 — 90-ті роки XX ст. почалося зближення соціал-демок­ратії з лібералізмом, що позначилося на організаційних прин­ципах соціал-демократичних партій (внутрішньопартійна демократія, свобода дискусій, терпимість до інакодумців). Політичний стиль соціал-демократів відзначається практицизмом, здатністю коригувати свої позиції з важливих проблем щоразу, коли вони перестають відповідати реальностям. Практичними завоюваннями соціал-демократії вважаються створення інституту соціального партнерства, ефективної системи соціального захисту, досягнення гідного життєвого рівня для трудових верств населення в країнах Заходу.

Класичні орієнтири соціал-демократії з часом доповнювалися новими концепціями: концепцією якості життя, самоврядного соціалізму, економічної демократії.

Концепція якості життя намагається встановити тісний зв’язок між традиційними матеріальними інтересами та новими потребами трудящих. На думку соціал-демократів, якість життя трудящих — найвища цінність у соціальній державі, діяльність якої спрямована передусім на соціальну сферу.

Концепція самоврядного соціалізму передбачає залучення всіх громадян суспільства до процесу опрацювання і винесення рішень. Такий соціалізм активізує маси громадян, громадянські організації та організації місцевого самоврядування. Держава не ліквідується, але практично всі її функції передаються органам самоврядування. Самоврядний соціалізм передбачає політичну демократію: багатопартійність, свободу опозиції, можливість перебування при владі декількох партій тощо.

Після другої світової війни соціал-демократичні партії Німеччини та Скандинавських країн розробляють концепцію економічної демократії.

Сутність економічної демократії полягає в тому, що вона розвивається через участь трудящих в управлінні підприємствами та економікою взагалі. Для цього створюються органи соціального партнерства або економічного самоврядування.

У своїх гаслах сучасні соціал-демократи близькі до лібералів, оскільки основним девізом економіки вони вважають не пере­розподіл доходів, а збільшення виробництва та захист соціаль­них прав індивідів.

У XX ст. в деяких європейських країнах набула поширення ідейно-політична доктрина фашизму. Фашизм (від лат. — пучок, в’язка, об’єднання) перетворився в ідейно-політичну течію та політичний рух на початку 20-х рр. XX ст. у Німеччині та Італії і став різновидом тоталітаризму.

Фашистська політична доктрина складається з фрагментів, які були взяті з різноманітних політичних і філософських течій. У політичній доктрині фашизму індивід — це ніщо. Він має розчинитись у вищій силі нації та відчувати гордість від участі в ній. Згідно з фашистською ідеологією, головна мета виховання.- вміти стерти з людської поведінки контури особистісного «Я». Проповідь самопожертви, з одного боку, спрямована на тих, чиє економічне становище позбавляє будь-якої можливості особистого щастя. З іншого боку — вона сприяє створенню ідеї про «надлюдину». Тільки «надлюдина» може подолати негаразди життя, здатна покінчити з розпустою та брехнею і при цьому вона має право нехтувати мораллю, руйнувати традиції та вирішувати долю людей. Фашистська ідео­логія заперечує цінності демократії та лібералізму, оскільки вони, на думку ідеологів фашизму, розбурхують «старі інстинкти» людини. Через політичну конкуренцію, боротьбу за вла­ду демократія гальмує єдність нації.

Для політичної доктрини фашизму ідеал суспільного ладу — тоталітаризм. Тільки тоталітарна держава може здійснити всеохоплюючий контроль за особою та суспільством в ім’я єдності та процвітання великої раси. Природа цієї держави дозволяє вести війну, а війна робить націю сильною і загартованою. Гітлер вважав, що кожне покоління повинно мати свою війну. А той народ, що не може завоювати собі життєвий простір, має загинути, оскільки не заслуговує права на життя.