mi band mi band

Політична система суспільства – №2

Правова держава – важливий етап у розширенні свободи людини і суспільства. Теоретики і засновники ідеї держави вважали, що забезпечення кожному негативної свободи і заохочен­ня конкуренції підуть на користь всім, зроблять індивідуальну власність доступною кожному, підвищать індивідуальну відпо­відальність, ініціативу та зрештою загальні добробут і благопо­луччя. Але цього не сталося.

Індивідуальна свобода, рівноправність і невтручання держа­ви у справи громадянського товариства, проголошені у право­вих державах, не могли перешкодити

mi band mi band
монополізації економіки та її періодичним кризам, жорстокій експлуатації, загостренню соціальної нерівності і класової боротьби.

Фактична нерівність громадян знецінювала їхню рівноп­равність і сприяла використанню конституційних прав і при­вілеїв на користь заможних класів. Ані класична ліберальна теорія правової держави, ані спроба адміністративно-коман­дного соціалізму не змогли забезпечити кожній людині ма­теріальну свободу і встановити в суспільстві соціальну спра­ведливість і рівність.

У відповідь на недосконалість цих концепцій ученими була створена теорія, на засадах якої здійснювалась практика соціаль­ної держави.

Соціальна держава – це держава, що прагне забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захи­щеності; а в ідеалі – приблизно однакових стартових можли­востей для реалізації життєвої мети, розвитку особи. Діяльність такої держави спрямована на загальний добробут, утверджен­ня в суспільстві принципу соціальної справедливості. Вона на­магається згладжувати майнову та іншу соціальну нерівність, надає допомогу слабким, збіднілим і знедоленим, піклується про збереження миру в суспільстві.

Витоки соціальної держави можна знайти у соціальній практиці далекого минулого. Ще у давнині деякі правителі піклува­лись про найбідніших громадян. Але головне навантаження з соціального забезпечення слабких і знедолених у той час лежало на великих сім’ях і общинах.

Індустріалізація та урбанізація зруйнували традиційні форми соціального забезпечення, загострили соціальні питання і класову боротьбу в суспільстві. Розв’язання цього питання потребува­ло різкого розширення об’єктів соціальної політики та її перетво­рення на один з провідних напрямків діяльності держави.

У результаті цих процесів, приблизно в 60-х роках XX сто­річчя виникли соціальні держави. Необхідною умовою їх виникнення став високий рівень економічного розвитку ряду країн Заходу, що дозволив їм забезпечувати прожитковий мінімум кожному.

Діяльність сучасної соціальної держави багатогранна. Вона включає:

♦ перерозподіл суспільного доходу на користь менш забез­печених верств суспільства;

♦ політику зайнятості та забезпечення прав робітника на підприємстві;

♦ соціальне страхування;

♦ турбота про безробітних, молодь, інвалідів, старих;

♦ розвиток доступної для всіх освіти, охорони здоров’я, культури тощо.

Теорія соціальної держави виявилася конструктивною відповіддю на критику недосконалості правової держави в її класичному ліберальному варіанті, її неспроможності забезпе­чити реальні права і добробут усім громадянам.

Між правовим і соціальним типами держав існує як єдність, так і певні відмінності.

Єдність їх полягає в тому, що обидві вони покликані забезпечувати добробут і благополуччя індивіда. Правова держава – індивідуальну свободу і основоположні негативні права особи за допомогою встановлення чітких меж державного втручання і гарантій проти узурпації влади.

Соціальна держава – гідні умови існування кожного.

Протиріччя між ними виявляється в тому, що правова держава за своїм задумом не повинна втручатися в питання розподілу суспільного багатства, соціальна держава безпосередньо займається вирішенням цих проблем, хоча і прагне не підривати такі основи ринкового господарства, як індивідуальна власність, конкуренція, індивідуальна відповідальність тощо.

На відміну від адміністративно-командного соціалізму, що намагався встановити загальний добробут усіх громадян за допомогою порівняльного розподілу матеріальних благ, соціаль­на держава орієнтується на забезпечення кожному гідних умов життя, насамперед, за рахунок розвитку виробництва, збільшення його ефективності, підвищення індивідуальної ак­тивності та відповідальності.

Правовий і соціальний етапи розвитку сучасної держави не завершують процес його розвитку. Сучасні держави вступають у нову екологічну стадію, для якої характерно висування на перший план проблеми виживання людства і забезпечення екологічних прав людини. В нових умовах існування держави спільно з громадськістю намагаються відвернути ядерну та еко­логічну катастрофи.

У житті сучасних держав спостерігається дві тенденції. Пер­ша з них – активізація громадянського суспільства, розширення впливу політичних партій і груп інтересів, зміцнення системи місцевого самоврядування. Друга – виявляється у підвищенні ролі держави як регулюючого органу всього суспільства. Держа­ва все активніше втручається в економічні, соціальні та інфор­маційні процеси, стимулює розвиток виробництва за допомогою інвестиційної, податкової та кредитної політики.

Безпосередньо до проблем становлення громадянського суспільства правового і соціального типу держав примикає проблема громадянства.

Громадянство – це нормативно-правовий інститут, що вста­новлюється з метою упорядкування відношень особи і суспільства, надання їм законодавчо-юридичних форм, а також для захи­сту інтересів особи. Громадянство – це приналежність особи до певної держави, що означає поширення на неї прав і обов’язків, встановлених законодавством держави. У державах з монархіч­ною формою правління вживається термін «підданство».

Українська держава гарантує охорону і захист прав, свобод та інтересів своїх громадян. Відповідно до законодавства України громадянами України є особи, що проживають в Україні, незалежно від їхнього джерела, соціального і майнового поло­ження, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, виду і харак­теру занять; вони не є громадянами інших держав і висловили бажання стати громадянами України.

Держава здійснює захист громадян України, що перебува­ють за кордоном. Дипломатичні представництва і консульства України, всі посадові особи зобов’язані вживати заходи для забезпечення громадянам можливості користуватися в повно­му обсязі правами, наданими законом країни перебування, міжнародними угодами, учасниками яких є Україна і держава перебування, а в разі необхідності вживати заходи для віднов­лення порушених прав громадян України.

Такий зв’язок особи і держави визначається поняттям «гро­мадянство».

Марксизм поставив питання про майбутнє цього інституту як знаряддя класового домінування, що стане непотрібним у безкласовому суспільстві і загине, якщо таке суспіль­ство виникне. Але встановлення пролетарської диктатури після Жовтневої революції, а після цього – тоталітарної дик­татури призвело не до відмирання держави, а до безмежно­го множення і зміцнення її функцій. Ідея відмирання держави виявилася передчасною і перетворилася на догму. Реально суспільна роль держави Неухильно зростає разом з ускладненням матеріального і духовного життя суспільства і зростанням масштабів політики.

Світ об’єктивно все більше потребує організації й управління, але інстанції світової влади, що могла б його організувати, немає. Частково її функції виконують регіональні союзи держав – традиційна форма координації політики.

Реальним шляхом інтернаціонального розвитку держави стала її участь у системі міжнародних організацій, в інтернаціоналізації демократичного процесу, а також подолання ізоляціонізму, відсталості, політичного та ідеологічного захисту ідеї особливої історичної винятковості будь-якої країни.

2. Поняття «політична система суспільства». Основні елементи та функції політичної системи. Моделі, типи політичних систем.

Однією з найскладніших, центральних категорій політології є політична система суспільства. Вона дозволяє найбільш повно і послідовно розкрити суспільно-політичну природу суспільства, принципи організації влади, існуючі політичні відносини, інститути, норми. У політичній науці ця категорія покликана відобразити два моменти: з одного боку — цілісність політики як самостійної сфери суспільства, яка являє собою сукупність зваємодіючих елементів (держави, партій, лідерів, права і т. д.); з іншого боку, характер зв’язку політики із зовнішнім оточенням і економічною, соціальною, культурною сферою, іншими державами).

Крім того, поняття «політична система» має велике практичне значення. Воно допомагає виділити фактори, які забезпечують стабільність і розвиток суспільства, розкривають механізми узгодження інтересів різних соціальних груп населення, дозволяють зрозуміти мотиви й механізми здійснення владних дій держави.

Поняття «політична система» за змістом дуже об’ємне. Політичну систему можна визначити як сукупність політичних інститутів, громадських структур, норм і цінностей, а також їх взаємодію, в якій реалізується політична влада і здійснюється політичний вплив. Тому в політичну систему включають не тільки політичні інститути, які безпосередньо й активно беруть участь у політиці (держава, партії, лідери і т. д.), а й економічні, соціальні, культурні інститути, традиції, цінності, норми, які мають політичне значення і впливають на політичний процес. Призначення всіх цих політичних і громадсько-політичних інститутів полягає в тому, щоб розподіляти ресурси (економічні, валютні, матеріальні, технологічні і т. п.) і спонукати населення до прийняття цього розподілу як обов’язкового для всіх.

Стимулювальним фактором у становленні та розвитку теорії політичних систем стала загальна теорія систем, розроблена А. А. Богдановим і Л. фон Берталанфі. За їх твердженням, «система— це певна кількість взаємопов’язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інтегративні закономірності, властиві саме цій спільності». Будь-яка система характеризується також стійкими зв’язками елементів, які досягаються наслідок структурного упорядкування її частин. Важливою рисою системи є її цілеспрямований функціональний стан.

Ви прочитали: "Політична система суспільства – №2"
Читати далі

mi band mi band
Прокрутити вгору