3. Тема: Політична система суспільства

1. Огляд теми: зіставляються категорії «правова держава» та «громадянське суспільство», особливості їх формування в Україні, вивчається категорія «політична система суспільства», її структура та функції, моделі, типи політичних систем. Аналізуються тенденції розвитку та протиріччя політичної системи в Україні.

1. Формування правової держави і утвердження громадянського суспільства в Україні

Такі категорії, як «політика», «держава», про які йшлося раніше, тільки у взаємодії з категорією «громадянське суспільство» дозволяють розкрити суспільний механізм, спрямований на створення умов для вільного життєзабезпечення і реалізації життєвого потенціалу кожної людини.

Громадянське суспільство — це безпосередньо неконтрольована державою сфера життєдіяльності індивідів. Це поняття співвідноситься з категоріями «держава» і «правова держава».

Звернемо увагу на те, що не можна змішувати або ототожнювати «суспільство» як людську спільноту з категорією «громадянське суспільство» як історичним феноменом, що виникає на певному етапі розвитку суспільства. Громадянське суспільство якісно відрізняється від того, що прийнято називати людським суспільством взагалі. Якщо «суспільство» характеризує спільність життєдіяльності людей, то «громадянське суспільство» — це така система зв’язків та інтересів, яка забезпечує вільну реалізацію кожною людиною своїх природних прав — права на життя і гідне існування, працю, свободу робити все, що не на шкоду іншим, власність, рівність перед законом тощо.

Громадянське суспільство означає устрій суспільства з точки зору інтересів кожного його члена. Звідси і поняття «громадянин» — не просто людина або індивід, а особа, суб’єкт особистих прав, своїх законних повноважень, установлених суспільством.

В широкому сенсі громадянське суспільство включає всю безпосередньо не охоплену державою частину суспільства. Воно виникає як незалежна від неї сфера. В цьому значенні громадянське суспільство сумісно не тільки з демократією, але і з авторитаризмом. Лише тоталітаризм означає повну або часткову абсорбцію громадянського суспільства політичною владою.

Найчастіше термін «громадянське суспільство» вживається у вузькому, власному значенні і розглядається як певний рівень розвитку громадянського суспільства в широкому розумінні. В основі концепції громадянського суспільства в його вузькому розумінні лежить прагнення гарантувати свободу життєвих проявів особи, захистити її від сваволі і небажаного втручання з боку державної влади, обмежити сферу діяльності держави, поставити її під контроль народу.

Теорія громадянського суспільства складалася в рамках лібералізму і пов’язана з творчістю Локка, Руссо, Канта, Гегеля та інших мислителів минулого.

Громадянське суспільство — продукт буржуазної епохи, ринку і демократії, сфера вільної гри приватновласницьких інтересів та індивідуалізму. Воно формується здебільшого знизу, як результат розкріпачення індивідів, їхнього перетворення з підданих держави у вільних громадян-власників, готових взяти на себе господарську і політичну відповідальність.

Громадянське суспільство має складну структуру. Воно включає господарські, економічні, сімейні, релігійні та правові відносини, мораль і політичні відносини між індивідами як первинними суб’єктами політичного життя, партіями, групами інтересів та ін.

На відміну від держави, у громадянському суспільстві панують не вертикальні, а горизонтальні зв’язки, відносини конкуренції і солідарності між юридично вільними і рівноправними партнерами.

За сучасних умов провести чітку грань між громадянським суспільством і державою досить складно. Але не зважаючи на це, розподіл на громадянське суспільство і державу не втратив своєї актуальності і служить передусім своєчасному відкриттю і запобіганню тоталітарних тенденцій, забезпеченню суверенітету народу по відношенню до влади, свободи особи.

Для посттоталітарних країн формування громадянського суспільства являє собою необхідну умову їх переходу до ринку і правової державності.

Правова держава, на думку сучасної науки, це реальне втілення конституційної державності. В її основі лежить прагнення захистити людину від державного терору, дрібної опіки з боку органів влади, гарантувати індивідуальну свободу особи та її головні права.

Правова держава — це держава, обмежена в своїх діях правом, що захищає свободу та інші права особи і підпорядковує владу волі суверенного народу.

Відносини між особою і владою визначаються в ній конституцією, яка є суспільним договором між народом і владою.

У відносинах між державою і громадянами пріоритет належить правам людини, які не можуть бути порушені законами держави та її діями. Для того, щоб народ міг контролювати державу, необхідно здійснити поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову.

По відношенню до громадян у правовій державі застосо­вується принцип «Дозволено все, що не заборонено законами, відповідними конституції».

По відношенню до держави діє засіб дозволу, що обмежує діапазон її активності рамками права.

Правова держава формувалася поступово, на базі відповід­них ідей і елементів державності, деякі з яких з’явилися ще в глибокій давнині. Наприклад, про владу закону, однакового для всіх громадян, говорив ще в VI ст. до н. є. давньогрецький ар­хонт Солон, про співвідношення природних прав людини пи­сали Аристотель і Ціцерон. Концепція правової держави скла­лася в XVII — XIX ст. у працях Локка, Монтескьє, Канта, Джефферсона та ін.

Самий термін «правова держава» склався в XIX ст. у працях німецьких юристів К. Велькера, Р. фон Моля та ін.

Сучасні дослідження відзначають недостатність класичної концепції правової держави для забезпечення справжньої сво­боди особи і соціальної справедливості. Вони вважають, що ця теорія акцентує увагу на розподілі суспільства і держави і на захисті лише формальної негативної свободи особи, життєвого простору, втручання держави до якого обмежено. Реальна свобода людини та її права можуть забезпечуватися тільки через взаємодію суспільства і держави.

Тому в політичних системах багатьох країн принцип право­вої держави сьогодні доповнюється принципами демократії, заохочення участі мас у політичному житті і соціальної держави.

Чи не найсерйознішою небезпекою в процесі реалізації політичного курсу на створення правової держави слід вважати реальну можливість зробити його лише формально-правовим. У зв’язку з цим загальні вимоги, яким має відповідати правова

Держава, такі:

♦ повна відповідність діяльності держави, всіх організацій і кожного громадянина не тільки букві, а й духу Основного Закону країни, що розуміється як нерівна умова забезпечення практичної реалізації принципів функціонування суспільства;

♦ відповідність законодавства найважливішим інтересам усіх класів і соціальних верств, тенденціям соціально-економічного розвитку і морально-психологічної ситуації в

Суспільстві;

♦ обмежене включення законодавства в контекст практичного процесу вирішення нагальних проблем;

♦ сувора відповідність поточного законодавства конституційному, практичне забезпечення верховенства закону відносно підзаконних актів;

Поєднання стабільності і динамізму законодавства; наявність відпрацьованих демократичних процедур участі громадян у правотворчому процесі;

♦ наявність певного рівня політичної та правової культури населення;

♦ єдність правотворчої організаційної, ідеологічної та пра-возастосовної діяльності держави;

♦ всебічна гарантованість основних прав громадян, наявність налагодженого, неважкого і легкодоступного юри­дичного механізму практичної реалізації конституційних прав і свобод особи та їхній захист;

♦ наявність юридичного механізму розв’язання спірних і конфліктних ситуацій між суб’єктами права на всіх рівнях політичної, державної та соціальної структури;

♦ професійна і моральна бездоганність працівників дер­жавного апарату та апарату суспільних організацій, їхня зацікавленість в якісному виконанні своїх професійних обов’язків;

♦ високий рівень правових знань і правової культури гро­мадян країни.

Враховуючи вже існуючий досвід виникнення і розвитку різноманітних правових держав, можна виділити їхні загальні ознаки:

1. Наявність розвиненого громадянського суспільства.

2. Обмеження сфери діяльності держави охороною прав і свобод особи, суспільного порядку, створенням сприятливих правових умов для господарської діяльності, відповідальність кожного за власне благополуччя.

3. Правова рівність всіх громадян, пріоритет прав людини над законами держави.

4. Загальність права, його поширення на всіх громадян, організації та органи державної влади.

5. Суверенітет народу, конституційно-правова регламентація державного суверенітету. Це означає, що народ є джерелом вла­ди, державний же суверенітет має представницький характер.

6. Поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судо­ву гілки, що не виключає єдності їхніх дій на основі процедур, передбачених конституцією і певного верховенства законодав­чої влади, конституційні рішення якої обов’язкові для всіх.

7. Пріоритет у державному регулюванні громадянських відносин дозволу над забороною. У правовій державі діє принцип «Дозволено все, що не заборонено законом».

8. Свобода і права інших людей — єдиний обмежувач сво­боди індивіда. Правова держава не означає абсолютної свобо­ди особи. Свобода кожного закінчується там, де порушується свобода інших.