Для визначення вологості повітря використовують також; гігрометри (мал.4) – прилади, дія яких ґрунтується на властивості знежиреного волосся подовжуватись при підвищенні вологості та скорочуватись при її зниженні. Зміна довжини волосся надає руху стрілці, яка вказує на шкалі величину вологості у відсотках.
Мал.4. Волосяний гігрометр:
1 – регуліровочний гвинт; 2 –
Для безперервної реєстрації змін вологості на протязі довгого часу (доба, тиждень) використовуються гігрографи, дія яких ґрунтується на тому ж принципі, що і гігрометрів, тільки замість однієї волосини використовують пук знежиреного волосся (25 шт.) розташований у спеціальній рамі за габаритами футляра приладу. Зеї допомогою системи зміни довжини волосся передаються на важіль пером, котре записує криву відносної вологості на паперовій стрічці барабана.
Визначення швидкості руху повітря.
Рух повітря визначається за допомогою анемометрів (чашкових, крильчастих, індукційних) та кататермометра.
Крильчастий анемометр у верхній частині має крильчатку, яка системою передачі рухає стрілками лічильників циферблата. На циферблаті 3 лічильника – правий – підраховує тисячі, лівий – сотні, а великий – десятки та одиниці. Перед його використанням записують існуючи показники, потім дають крильчатці набрати швидкість і включають одночасно прилад та секундомір і витримують 100 сек., одержують показник обертів за секунду.
Мал.5. Крильчастий анемометр.
1-вісь крильчатки; 2-крильчатка; 3-лічильник.
Користуючись номограмою, котра прикладається до кожного приладу (дод.№1), визначають швидкість руху повітря (м/сек.).
Чашковий анемометр відрізняється від крильчастого тільки будовою приймача руху повітря (пристосування у вигляді чотирьох напівсфер). Правила визначення швидкості руху повітря такі ж, як і при роботі з крильчастим анемометром.
Мал.6. Чашковий анемометр.
1-хрестовина; 2-чашечка; 3-лічильник.
Крильчастим анемометром визначають швидкість руху повітря від 0,3 до 5 м/с, а чашковим – від 1 до 25 м/с.
Кататермометр має кульовий або циліндричний резервуар, заповнений зафарбованим спиртом, капілярну трубку, поділену на градуси та верхній пустий резервуар.
Мал. 7. Кататермометр
1 – циліндричний; 2 – кульовий.
На зворотному боці капілярної трубки нанесений фактор кататермометра (Р), який вказує тепловитрати з 1 см площі приладу. Цей показник індивідуальний у кожного приладу. Швидкість руху повітря визначається кульовим кататермометром.
5. Заходи та засоби Нормалізації мікроклімату та теплозахисту. Нормалізація несприятливих мікрокліматичних умов здійснюється за допомогою комплексу заходів та способів, які включають: будівельно-планувальні, організаційно-технологічні та інші заходи колективного та індивідуального захисту, тощо.
Нормовані параметри мікроклімату на робочих місцях повинні бути досягненні, в першу чергу, за рахунок раціонального планування виробничих приміщень і оптимального розміщення в них устаткування з тепло-, холоду – та волого захистом.
У виробничих приміщеннях з надлишком тепла використовують Природну вентиляцію (аерацію). У разі неможливості або неефективності аерації встановлюють Механічну загально обмінну вентиляцію.
У замкнутих і невеликих за об’ємом приміщеннях (кабіни кранів, пости та пульти керування, ізольовані бокси, кімнати відпочинку тощо) при виконанні операторських робіт використовують системи кондиціонування повітря з індивідуальним регулюванням температури та об’єму повітря, що подається.
При наявності джерел тепловипромінювання вживають комплекс заходів з теплоізоляції устаткування та нагрітих поверхонь за допомогою теплозахисного обладнання. Вибір теплозахисних засобів обумовлюється інтенсивністю тепловипромінювання, а також умовами технологічного процесу.
При неможливості технічними засобами забезпечити допустимі гігієнічні нормативи опромінення на робочих місцях використовуються засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) — спецодяг, спецвзуття, ЗІЗ для захисту голови, очей, обличчя, рук.
Спецодяг повинен мати захисні властивості, які виключають можливість нагріву його внутрішніх поверхонь на будь-якій ділянці до температури 313 К (40оС) у відповідності з спеціальними ДСТами (ГОСТ 12.4.176-89, ГОСТ 12.4.016-87).
Доцільно у умовах підвищеної температури на робочих місцях працівникам вживати газовану підсолену (0.5%) воду. Це запобігає втрати води організмом, а також необхідних для людини солей та мікроелементів. Одночасно, рекомендується підвищувати споживання білкової їжі. Ці заході покращують самопочуття та працездатність робітників в умовах дії підвищеної температури на робочих місцях.
Рекомендована література:
1. «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України № 528 від 27.12.2001р.
2. ГОСТ 12.1.005-76. ССБТ. «Воздух робочей зоны. Обшие санитарно-гигиенические требования».
3 Жидецький В. Ц., Джигирей В. С., Сторожук В. М., Туряб Л. В., Лико Х. І. Практикум із охорони праці. – Л. : Афіша, 2000. – 348с.
4. Ткачук К. Н., Халімовський М. О. Основи охорони праці. 21-е видання, доповнене та перероблене. Київ, «Основа», 2006, с.436.
Ви прочитали: "Методика дослідження мікроклімату виробничих приміщень – №3"Читати далі