Комунікативна функція в тому, що через політичні традиції особистості передаються зразки поведінки, забезпечується спадкоємність в суспільному розвитку.
Необхідно відзначити, що політична культура є найбільш
Консервативний елемент політичної системи. Однак стабілізація політичного процесу в Україні, багато в чому залежатиме від перетворень в політико-культурній сфері.
Політичні традиції відіграють важливу роль у формуванні зразків політичної поведінки. Для радянської політичної культури базовою моделлю є тоталітарно-етатистська
В Росії неодноразово вживалися спроби політичної модернізації, однак вони мали незавершений характер, за смугою реформ йшли контрреформи. Як слідство цього, зміцнювалася дихотомія двох субкультур: тоталітарно-етатистської і громадянської, остання знаходилась в стадії становлення, її розвиток був перерваний у жовтні 1917р. Історичні традиції були підкріплені жорстким тотальним контролем держави, що виключав будь-яку ідеологічно несанкціоновану активність громадянина. Майже три Генерації радянських людей зросло в умовах ідеології тоталітарного режиму, для якого характерні: ставка на насильницьке «ощасливлення» людей, відсутність плюралізму думок, політичний фанатизм, конфронтаційність мислення, прихильність силовим засобам розв’язування конфліктів.
В більшості люди важко сприймають ідеї ліберальної демократії, які полягають на поняттях ринку, політичної і економічної свободи, конкуренції, моральної автономії. Сучасній політичній культурі в Україні притаманна відмова від тоталітарного минулого, прихильність до демократичного вибору, однак політико-культурні орієнтації свідомості тоталітарного типу ще до кінця не викоренені, що створює загрозу виникнення і розростання екстремістських настроїв. Це можливо при неспівпаданні очікувань та реальної ситуації, коли перехід значної частини населення від традиційного образу життя до сучасного не підкріплюється зростанням добробуту. Атмосфера дезорієнтації, невпевненості в завтрашньому дні пов’язана з крахом звичних атрибутів соціального добробуту, відсутністю у населення ринкових настанов, втратою «історичної пам’яті» в відношенні володіння і розпорядження власністю. Реформи асоціюються з погіршенням власного матеріального положення. Все це робить хворобливим становлення нової моделі поведінки. Для політичної культури України характерно неприйняття шляхів і механізмів реалізації реформ, що ведуть до збіднення більшої частини населення. Бідність – категорія не тільки економічна, але і політико-культурна. Соціокультурна
Поляризація зосереджує конфлікт на двох протилежних позиціях, виникають умови для розв’язування конфронтації засобами силового тиску. Харизматичне мислення, відсутність настанов на особисту відповідальність, правовий нігілізм, послаблюють систему стримань та противаг по відношенню до можливості встановлення диктаторського режиму.
У сучасних умовах в Україні особливо актуальним бачиться збереження національної згоди. Основою його може виступати суспільний консенсус в відношенні прихильності до демократичного реформування.
Необхідні одночасні перетворення в економічній, політичній і соціальній сферах з урахуванням духовного рівня суспільства. Однофакторна (економічна) модель реформування здатна викликати соціальну катастрофу, стримує процес політико-культурних змін. Політичної стабілізації сприяла б наявність чітко визначеної мети політики демократичних перетворень. Враховуючи історичні традиції, вони повинні об’єднувати в собі ідеї економічної ефективності і соціальної справедливості. В сфері соціального реформування необхідно визначення кордонів, вихід за які неприпустимий. Відправною точкою в сучасному політичному житті повинен стати суверенітет особистості, економічною гарантією якого виступає власність, байдуже, чи полягає вона в мільйонних акціях, родинній фермі або всього лише в парі робітничих рук, інтелектуальних здібностях.
Формування чіткої законодавчої бази, розмежування компетенцій центральних і місцевих органів влади, стимулювання регіональних програм в сфері соціально-економічного реформування може стати базою для політико-культурних змін.
В нинішній момент лише в окремих колах міського населення, серед підприємців і частини інтелігенції, керівників підприємств відбулася ціннісна переорієнтація. Тому проблема порушення негативних аспектів традиціоналістської політичної культури перебуває в безпосередній залежності від ефективності демократичних перетворень і підвищення інтенсивності міжкультурного обміну.
З ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ: СУТНІСТЬ,
ІНСТИТУТИ, ЕТАПИ
На різних ступенях свого розвитку політична культура суспільства виконує з найважливіших своїх функцій – політичну соціалізацію. Інакше кажучи, входження людини до політики, її підготовка та включення у відносини влади. Це здійснюється в процесі засвоєння їм панівних культурних норм та орієнтирів, цінностей та моделей політичної поведінки. В свою чергу, політична соціалізація забезпечує відтворення існуючої політичної культури, спадкоємність політичного розвитку суспільства. Вона сприяє встановленню суспільного порозуміння, впорядковує відносини між громадянином та державою. Як висновок – гарантується відносна стабільність політичного
Режиму.
Політична соціалізація дає змогу особистості орієнтуватися в політичному просторі, брати участь у політичній взаємодії.
Процес політичної соціалізації передбачає не лише засвоєння особистістю інформації та вимог з боку політичної системи, та формування лояльності до режиму. В сучасних умовах цей процес повинен втілювати самостійну оцінку особистістю традицій та переконань, усвідомлений вибір моделей поведінки.
Універсальними інститутами політичної соціалізації є родина, система освіти, засоби масової інформації, державні та суспільні організації, окремі політичні події. Завдяки цим інститутам здійснюється залучення людей до домінуючої політичної культури. В різних країнах роль, значення та спрямованість дії даних інститутів політичної соціалізації може сутнісно відрізнятися.
Політична соціалізація має два якісні стани – первісний та вторинний. Різниця між ними – в залежності від віку людини, конкретного політичного досвіду та ступеня самостійності політичної поведінки та дії.
Первісна соціалізація характеризує початкове (звичайно з трьох-п’яти років) сприйняття людиною політичних категорій. Поступово йде формування вибірково-індивідуального відношення людини до явищ політичного життя. Американські вчені Д. Істон та І. Деніс розрізнюють чотири основні складові цього стану. Це безпосереднє сприйняття політичного життя, інформацію, про яке дитина отримує в відношеннях та оцінках батьків. Поступово у неї здійснюється персоналізація політики.
Ті чи інші фігури, пов’язані з владою, постають для неї як образи контакту з політичною системою. Такими фігурами можуть стати, наприклад, президент країни, поліцейський. На основі оцінки їх дії дитина засвоює ту чи іншу модель поведінки по відношенню до влади. Таким чином, навчаючись любити чи ненавидіти різні політичні образи, дитина ідеалізує політику. З переходом до надособистого бачення політики, цей етап політичної соціалізації постає як інституалізація її якостей та властивостей.
Вторинний етап постає тоді, коли форми та засоби засвоєння людиною політичної інформації, а також оволодіння спеціалізованими ролями в сфері влади здійснюється особистістю незалежно від тиску групової свідомості чи політичної ситуації. Вторинна політична соціалізація також може мати різні рівні. В неї найбільш важливим є здібність людини до самостійної розробки різного роду цінностей, уявлень, переваг.
Політична свідомість та політична культура є одним з найважливіших складових політичного життя, що визначають його зміст та напрямки розвитку. Кожне суспільство має свої специфічні риси політичної свідомості та
Політичної культури. Однак дар проведення детального аналізу можна застосувати “чисті” типи, які узагальнюють політично-культурні якості суспільств за різними критеріями, розподіляють різні рівні політичної свідомості.
Саме аналіз політичної свідомості та політичної культури дає нам змогу зрозуміти, чому окремі соціальні групи і, навіть, цілі народи ведуть себе по-різному в однакових політичних умовах, по-різному оцінюють одні і ті ж явища політичного життя. У цих феноменах втілюється зв’язок поколінь, вплив традиції. Завдяки ним людина входить до суспільного та політичного життя, бере участь у суспільній взаємодії. Отже, політична свідомість та політична культура несуть велике функціональне навантаження.
Курс політології якраз і спрямований на формування у студентів знань про політичне життя, основи політичної впливовості та активної громадянської позиції, без чого неможливе ні створення стабільного демократичного суспільства, ні розробка новітньої ідеї українського державотворення.
ЛІТЕРАТУРА
Алмонд Г. А., Верба С. Гражданская культура й стабильность демократии // Полис. – 1992. – № 4.
Гавриленко І. Чи потрібна державі ідеологія // Віче. – 1996. – №4. – С. 46-53.
Політична культура населення України: – К.: Наукова думка, 1993. -136с.
Політологія / За ред. О. В.Бабкіної, В. П.Горбатенка. – К.: Вид. центр “Академія” 2010.
Кирилюк Ф. М. Історія зарубіжних політичних вчень нової доби : Навчальний посібник. – К. : Центр учбової літератури, 2008.
Піча В. М. Політологія / В. М.Піча, Н. М.Хома. – К., Львів: “Каравела”: “Новий світ-2000”,2002.
Коментар до виконаної роботи
.Виконана контрольна робота не відповідає вимогам до написання контрольних робіт. Для студентів заочної форми навчання передбачено написання та захист контрольної роботи на одну із заданих тем. Запропонована тематика контрольних робіт охоплює важливі проблеми усіх тем програми і дозволяє розкрити сутність суспільно – політичних та соціально – економічних процесів, аналізувати політичну ситуацію у країні й у світі, синтезувати набуті знання у об’єктивне світосприйняття; формувати власну світоглядну позицію щодо актуальних політичних проблем сьогодення.
. Виконання контрольної роботи дає можливість студенту набути навичок самостійного опрацювання наукової та навчальної літератури, аналізу та узагальнення теоретичного і фактичного матеріалу.
Працюючи над контрольною роботою, необхідно дотримуватись таких вимог:
– загальний обсяг роботи становить 20 – 24 сторінки шкільного зошита;
– писати слід чітким, розбірливим почерком через рядок ;
– сторінки зошита слід пронумерувати на полях ;
– на обкладинці необхідно вказати прізвище, ініціали студента, факультет, курс, відділення, шифр залікової книжки;
– на першій сторінці слід зазначити номер теми (він відповідає останній цифрі номера залікової книжки студента), її назву та план роботи;
– розкриваючи питання плану, необхідно дотримуватись такої схеми:
А) питання плану ;
Б) його основний зміст;
В) стислі висновки щодо питання;
Г) узагальнюючі висновки по темі контрольної роботи;
Завершуючи викладення матеріалу, слід скласти список використаної літератури, вказати дату написання роботи і поставити особистий підпис.
Слова “тема”, “план”, “література” слід розміщувати посередині сторінки. Захист контрольної роботи відбувається у формі співбесіди. Студент повинен вільно володіти матеріалом даної теми, вміти відповісти на питання за змістом контрольної роботи. За результатом захисту контрольної роботи виставляється залік. Студенти, які не захистили контрольну роботу, до іспиту не допускаються.
Так, студент не дотримався вимог щодо обсягу роботи (повинна становить 20 – 24 сторінки шкільного зошита);
На першій сторінці не зазначено номер теми (він повинен відповідати останній цифрі номера залікової книжки студента). Відсутнім є план роботи. В наведеній роботи відсутні узагальнюючі висновки по темі контрольної роботи.
Не вказана дата написання роботи і відсутнім є особистий підпис.
Ви прочитали: "Контрольна робота та коментар до іі виконання – №3"Читати далі