Серед політологів поки що немає єдиної думки про майбутнє системи міжнародних відносин. Одні схильні до думки про те, що в цей час відбувається формування систе­ми колективного лідерства США, Західної Європи і Японії. Інші дослідники думають, що треба визнати США єдиним світовим лідером. Треті не виключають відродження біполярної системи, у якій місце СРСР в ідеологічному й військово-політичному протистоянні із США займе або Росія, або Китай.

2. Глобалізація міжнародних відносин полягає в інтернаціоналізації економіки, розвитку єдиної системи світових зв’язків, зміні й ослабленні функцій національних держав, активізації діяльності транснаціональних недержавних утворень. На цій основі формується усе більш взаємозалежний і цілісний світ. Взаємодії в ньому прийняли системний характер, коли не дуже серйозні зміни в одній частині світу неминуче відображаються в інших його частинах, незалежно від волі, намірів учасників таких процесів.

Глобалізація в різних аспектах торкнулася всіх регіонів світу, помістивши одних в центрі, інших — витиснувши на периферію. Внаслідок проникливості міждержавних кордонів виявилися «перевернутими» колишні уявлення про безпеку, конфлікти і їхнє врегулювання, про співвідношення зовнішньої й внутрішньої політики, про дипломатію й про інші базові проблеми політичного розвитку країн, регіонів і світу в цілому.

3. Наростання глобальних проблем і прагнення держав світу до спільного їх вирішення.

Саме поняття «глобальні проблеми сучасності» з’явилося в останній третині XX ст., коли після польотів у космос, випробувань атомної зброї, ряду природних катастроф, численних конфліктів стала очевидною загроза самого життя на Землі.

Усі глобальні проблеми, що стоять перед людством, умовно можна поділити натри великі групи: соціально-економічні, природноекономічні й соціально-політичні.

Найважливіша глобальна проблема — нагромадження й удосконалення зброї масового знищення. Характер ядерної зброї не дає можливості будь-якій державі військовими засобами забезпечити надійність своєї оборони. Безпеки у світі можна досягти лише спільними зусиллями. Вона може бути або загальною для всіх країн, або її взагалі може не бути.

Важливою проблемою, що турбує все людство, стає міжнародний тероризм, серед різних форм якого найнебезпечнішою є державний тероризм.

У групі природноекономічних проблем на особливу Увагу заслуговують питання збереження навколишнього середовища. Надмірна експлуатація людиною природи призвела до масової вирубки лісів, погіршення якості ресурсів прісної води, забруднення морів, озер, рік, руйнування озонового шару, що становить небезпеку для життя людей. Ці та інші факти зобов’язують всі країни й народи об’єднати зусилля, спрямовані на захист і поліпшення навколишнього середовища.

Різноманітні й соціальні проблеми. Це, насамперед, зростання кількості небезпечних хвороб і шкідливих пристрастей. Серцево-судинні й онкологічні захворювання, СНІД, алкоголізм, наркоманія — набули інтернаціонального характеру і стали однією із глобальних проблем.

Глобальні проблеми виникли на стику взаємин людини, суспільства й природи. Всі вони органічно взаємозалежні між собою, і тому їхнє рішення вимагає комплексного підходу.

4. Посилення поділу світу на два полюси — полюси миру, добробуту й демократії та полюси нестабільності, бідності, тиранії.

На полюсі миру, добробуту й демократії перебувають близько двох з половиною десятків держав — це країни Західної Європи, США, Канада, Японія, Австралія й Нова Зеландія. У них проживає 15 % населення земної кулі, так званий «золотий мільярд». У цих країнах рівень життя ря­дового громадянина досить високий (від 10 до ЗО тис. дол. щорічних прибутків), тривалість життя не менше 74 років. Такого добробуту країна може досягти тільки завдяки наяв­ності високорозвиненої наукомісткої економіки.

На іншому полюсі перебувають багато держав Африки, Азії, Латинської Америки, країни, що утворилися в результаті розпаду СРСР. У цих країнах десятки мільйонів людей живуть за межею бідності.

5. Демократизація як міжнародних відносин, так і внутрішньополітичних процесів. Вона спостерігається у всіх країнах незалежно від пануючого в них типу політичного режиму. Всесвітнє поширення отримує таке явище як прогресивна політизація мас, що постійно вимагає доступу до інформації, поліпшення свого матеріального добробуту та якості життя.

Досягнення постіндустріальної революції — супутниковий зв’язок і кабельне телебачення, телефакси й електронна пошта, глобальна мережа Інтернет, що робить можливим майже миттєве поширення й одержання необхідної інформації з усіх питань, які цікавлять людину, — стали ознаками повсякденного життя людей не тільки в економічно найбільш розвинених державах, але одержують значне поширення у всьому світі. Швидкими темпами розширюється склад і різноманіття політичних акторів. У результаті розробка й реалізація зовнішньополітичних установок припиняють бути часткою вузької групи людей спеціального державного відомства. Зовнішньополітичні проблеми стають надбанням сукупності найрізноманітніших інститутів як урядових, так і неофіційного характеру.

3. Україна в сучасному геополітичному просторі.

З початку 90-х рр. XX ст. Україна вийшла на міжнародну арену як самостійний суб’єкт міжнародної політики.

Вихід на міжнародну арену такої великої держави, як Україна — подія історичного значення. У зв’язку з цим відомий американський політолог З. Бжезинский в одній із своїх статей зазначив, що незалежна Україна змінює всю геополітичну карту Європи, її поява — одна із трьох найбільш значних геополітичних подій XX ст. Перша подія — розпад у 1918 р. Австро-Угорської імперії. Друга — розділ Європи в 1945 р. на два блоки. Поява незалежної України може вважатися третьою такою подією.

Специфіка геополітичних координат України виходить з того, що вона займає вигідне геостратегічне положення на перетині інтересів євроатлантичної, східноєвропейської та ісламської цивілізацій. Тому після проголошення незалежності і світового визнання перед Україною постала проблема зовнішньополітичних геостратегічних орієнтирів.

Концептуальні засади зовнішньої політики, закладені в «Декларації про державний суверенітет», «Основних напрямках зовнішньої політики України», «Концепції національної безпеки України» та інших важливих документах держави, знайшли узагальнене відображення в Конституції України.

Зовнішня політика України має відкритий характер, її головні завдання:

• діяльність щодо затвердження й розвитку незалежної демократичної держави;

• забезпечення стабільності міжнародного становища України;

• збереження територіальної цілісності й непорушності кордонів, установлення взаємовигідного співробітництва з усіма зацікавленими сторонами;

• захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб за кордоном;

• налагодження нормальних добросусідських відносин із країнами ближнього й далекого зарубіжжя, підтримка правил міжнародного співіснування, проведення політики миру й співробітництва, активна участь у боротьбі за реалізацію загальнолюдських інтересів.

Україна як суб’єкт міжнародного права підтримує безпосередні відносини з іншими державами, підписує з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торгівельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, що необхідний для ефективного забезпечення своїх національних інтересів.

Постановою Верховної Ради (2000 р.) основним стратегічним напрямком внутрішнього і зовнішньоекономічного розвитку України на поточне десятиліття проголошений європейський вибір. Реалізація цього курсу в історичній перспективі відкриває перед нашою країною можливість потрапити в число держав, здатних забезпечити для своїх громадян гідне життя в умовах миру, свободи, демократії й правопорядку. У лютому 2006 року, виступаючи у Верховній Раді, Президент України ще раз вказав на незмінність проголошеного курсу на економічну й політичну інтеграцію з Євросоюзом.

Слід зазначити, що Україна не вважає дії в напрямку зближення з Європейським союзом як недружні стосовно Росії. Пріоритетність відносин з Росією визначається й історичними зв’язками народів України й Росії, і економічними потребами країни (з Росії ми одержуємо основну частину енергоносіїв, РФ є основним ринком збуту продукції українських товаровиробників). Не можна ігнорувати й ту обставину, що в Україні проживає більше 11 млн. росіян; і близько 5 млн. українців живуть на російській землі. Тому природне прагнення України до нормалізації й всебічного розвитку відносин з Російською Федерацією. На жаль, на цьому шляху за останні місяці виникли певні труднощі.

Особливе місце в зовнішній політиці України займає співробітництво з НАТО. Робляться цілеспрямовані кроки щодо розширення, поглиблення, оптимізації цього співробітництва. Україна бере участь у загальній з НАТО програмі «Партнерство заради миру», співробітничає з Альянсом у сфері екології, перекваліфікації військовослужбовців, у подоланні наслідків надзвичайних ситуацій.

Досить важливим напрямком у зовнішній політиці України є її участь у діяльності міжнародних організацій. Україна робить свій внесок у зміцнення й відновлення ООН виступає на підтримку дій ООН, спрямованих на врегулювання конфліктів на Близькому Сході та в інших регіонах. Вона бере активну участь у роботі ЮНЕСКО. З метою виходу з економічної кризи й реформування своєї економіки. Україна активно співробітничає з такими спеціалізованими, установами ООН у валютно-фінансовій сфері, як Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції! й розвитку. Використання будь-яких можливостей сприяння ринковим реформам в Україні, ефективне включення існуючих багатопланових важелів міжнародного співробітництва для захисту наших інтересів — головне завдання української дипломатії в міжнародних організаціях.

Геополітика — це поняття, що характеризує місце та конкретно-історичні форми впливу територіально-просторових особливостей положення держав чи їх блоків на локальні, регіональні, континентальні та глобальні процеси. У широкому значенні термін «геополітика» позначає політологічну концепцію, яка у зовнішній політиці визнає визначальну роль географічного фактора, який охоплює просторове розміщення країн, розмір її території, наявність чи відсутність або обмеженість природних ресурсів, клімат. У вузькому — сукупність фізичних, соціальних, матеріальних та моральних ресурсів держави, які становлять той потенціал, використання якого дає їй можливість досягти своїх цілей на міжнародній арені.