mi band mi band

Формування екологічного мислення та екологічно культури майбутніх фахівців.

9

Формування екологічного мислення та екологічної культури майбутніх фахівців.

План

1. Вступ. Історія формування екології, як науки.

2. Антропогенні чинники виникнення несприятливих екологічних ситуацій.

3. Антропогенні фактори, як ініціатори природних катастрофічних процесів.

4. Формування екологічного світогляду – шлях до виживання.

1.  Вступ. Історія формування екології, як науки.

Для того, щоб одержати те, що ми хочемо, від навколишнього середовища, зберегти його

mi band mi band
хоча б у тому вигляді, в якому воно є зараз, потрібно змінити своє ставлення до довкілля. Кожний, хто вивчає екологію, може і повинен брати участь у зміні нашого ставлення до природи. Перш за все необхідно змінити сам погляд на проблеми екології. Наші життєві цінності змінюються синхронно з осмисленням екологічних проблем. Зміна життєвих цінностей надихає нас на краще, і ми, таким чином, починаємо змінювати на краще ситуацію навколо нас.

Загальна тривалість цього періоду може оцінюватися приблизно десять тисяч років. На прикладі Стародавньої історії можна спостерігати перші роздрібнені та несміливі спроби вирішення екологічних проблем. Це, наприклад, вирубка лісів, розорювання земель, ірігаційно-меліораційні заходи, видобування каміння та інших корисних копалин. Розвиток сільського господарства вимагав Розвитку відповідних наук природничої галузі – астрономії, метеорології, кліматології. Зокрема у стародавній історії зацікавлює формування уявлень про екологічні кризи, пов’язані з дією природних факторів – катастрофічні повені, виверження вулканів, землетруси і т. ін. Античні філософи цікавилися процесами, які відбуваються в природних сисх. Ще Аристотель сформулював уявлення про циклічність та періодичність процесів затоплення та осушення землі. Цікавими є його ідеї про залежність землетрусів від космічних чинників. Землю Аристотель порівнював з живою істотою, яка розвивається, і проходить стадії юності, зрілості та старості. Ці ідеї про живу планету протрималися до середини ХІХ століття.

І. Кеплер (1619 р.), відомий астроном і фізик, висловив важливу екологічну ідею, яка була фантастичною з точки зору сучасників. Він вважав, що Земля поглинає морську воду і повертає її в очищеному вигляді на поверхню. Розвиток уявлень про інфільтраційне та конденсаційне походження підземних вод на даний час стали Науковими теоріями.

У. Гілберт (1600 р.) уявляв Землю, як великий магніт. Він виокремив “земну покрівлю” (“ковдру”), утворену внутрішніми силами, водою та повітрям, світлом та впливом зірок. В цій “земній покрівлі” відбувається безперервне утворення та руйнування, виникає безліч різноманітних несхожих одне на одне явищ. На початку ХХ сторіччя такі уявлення спряли формуванню поняття біосфери.

Поштовх розвитку природничих наук Дало створення університетів у великих містах світового значення. Дослідження, проведені у ХІІ – ХVIII – сторіччях, підготували основу для початку систичних екологічних наукових розробок. На початку ХІХ століття формуються перші геоекологічні поняття, організується велика кількість ботанічних та зоологічних садів, які стали центрами наукових досліджень. Створюються перші природничі наукові товариства, насамперед, геологічні. Активно вивчається мінливість організмів та їх угрупувань. У другій третині ХІХ століття формується фізична географія в її сучасному розумінні. В біології та палеонтології утверджується еволюційна теорія, обґрунтовується теза про поступовий та взаємообумовлений розвиток органічного світу з людиною включно. Формулюються засади наукової агрохімії. В біології утверджуються уявлення про клітинну структуру організмів та про інфекційні мікроорганізми. Активізується біогеографічний напрямок досліджень.

Результатом активного розвитку біологічних та географічних досліджень стала поява поняття і терміну “екологія”, який був запропонований німецьким біологом Е. Геккелем у 1866 р. Первісне значення цього терміну було вузьким та обмеженим лише біологічними науками. Термін походив від двох слів старогрецької мови: “Ойкос” – будинок, “логос” – вчення, та означав вчення про довкілля. В цілому ХІХ сторіччя може розглядатися як початковий період розвитку екології, як час появи базових понять цієї науки. Наприкінці століття на межі різних наук формуються нові наукові дисципліни і напрямки досліджень: ґрунтознавство, гідрогеологія, кліматологія, вчення про періоди розповсюдження льодовиків тощо. В цей час виконуються перші масштабні проекти перетворення природи на користь людства (Суецький та Панамський канали), а також запроваджуються перші природоохоронні заходи. Починається систичне міжнародне співробітництво в науках природничого профілю.

У першій половині ХХ століття закінчується формування вчення про біосферу, яке в подальшому стало наріжним каменем в екології. Формуються уявлення про ноосферу, як простір взаємодії біосфери і суспільства.

Друга половина ХХ століття стала часом початку науково-технічної революції. Виникли атомна енергетика, кібернетика та інформатика, космонавтика. Водночас вплив людини на навколишнє середовище досяг перед критичних масштабів. Значно зросло населення Землі, починається урбанізація, а це підвищує шкоду від природних та антропогенних катастроф. Наслідки зміни клімату та ускладнення і підвищення енергетичної насиченості й небезпечності новітньої техніки потребують адекватної реакції суспільства. Поворотним пунктом в усвідомленні необхідності екологічної гармонізації розвитку суспільства та активного міжнародного співробітництва в цьому напрямку стала чорнобильська трагедія. Вона показала, що екологія повинна бути наукою, яка б вивчала зміни у довкіллі, розробляла заходи раціонального природокористування, координувала зусилля різних наук по вивченню взаємодії людини, органічного світу, неорганічної речовини, Космосу.

70 – 80 роки характеризуються вивченням екології У вузах, а згодом – у школах. Виникають громадські організації та політичні партії, основним напрямком діяльності яких декларується покращення стану довкілля (“Грінпіс”, партії зелених). Екологія приходить в інженерні дисципліни для розробки заходів по нейтралізації антропогенного забруднення довкілля. Формується сис міжнародних наукових конференцій, семінарів, симпозіумів та виставок з екологічної проблематики. 90 роки ХХ сторіччя стали початком створення національних та міжнародного екологічного законодавства.

2. Антропогенні чинники виникнення несприятливих екологічних ситуацій.

П’ять тисячоліть тому, коли виникли перші міські поселення, почала формуватись і техносфера, тобто сфера, яка містила штучні технічні споруди. Звичайно, на той час це були лише окремі елементи техносфери. Про справжню техносферу стало можливим говорити лише в епоху промислової революції, коли енергія надр та електрика дозволили багаторазово підсилити можливості людства.

Важливим показником інтенсивності техногенезу є використання людством хімічних елементів. В давнину їх використовувалося близько двох десятків, в XVII сторіччі – 89, а на цей час 107 елементів, і з них 16, що ніколи не існували в надрах земної кори (плутоній, нептуній, каліфорній, берклій, астат, технецій…). Суттєво змінилися в біосфері кругообіг елементів, води, температурні та радіологічні умови. Людство добуває з надр більше, ніж виноситься за рік річковими стоками: свинцю – майже в 100 разів, міді – в 30, фосфору – більш, ніж в 10, заліза і марганцю – в 12, алюмінію – в 4. Потужним техногенним геохімічним процесом є спалювання паливних корисних копалин. Так, при спалюванні вугілля в атмосферу викидається більше, ніж виноситься річковими стоками: ванадію – в 400 разів, молібдену – в 35, титану – 30, хрому – в 20, свинцю – в 15. Отже в цілому можна говорити про те, що інтенсивність геохімічної діяльності людства значно перевищила інтенсивність основних природних геохімічних процесів.

Роль антропогенних факторів у виникненні несприятливих екологічних ситуацій не менш значна, ніж роль природних стихійних явищ. Антропогенні катастрофічні явища виникли з вини людства і зрівнялися з природними за обсягами збитків та заподіяної шкоди. Така обставина витікає з правила зменшення надійності більш складної техніки у порівнянні з менш складною того самого часу виготовлення. Зростання руйнівної сили катастрофічних подій антропогенного походження є закономірним наслідком все більшої концентрації енергії у виробництві.

Відбувається просторова концентрація синтетичних хімічних сполук, більша частина з яких отруйна. В результаті різко зросли забруднення природного середовища, знищення лісів, збільшення площі пустель, активізувались екзотичні геологічні процеси. Зросла кількість людей, які загинули в результаті аварій на виробництві і транспорті.

Вплив людини на природне середовище досить різноманітний. Він розрізняється за формою, масштабами, часом, цілями Потрібно розрізняти перш за все впливи цілеспрямовані, навмисні, метою яких є зміна стану середовища існування. Результатом цього є виникнення штучного середовища існування для людини, пристосування довкілля для людських потреб.

Найнебезпечнішими є ненавмисні впливи людини на довкілля, які виникають, як не передбачуваний наслідок господарської діяльності.

Ненавмисні результати дій людини є наслідком свідомих перетворень біосфери, які спрямовані на підтримання і покращення штучного середовища існування. Людина не може перестати відтворювати і удосконалювати своє штучне середовище. Тому мова може і повинна йти не про припинення втручання людини в природні процеси, а про створення штучних кругообігів речовин та енергії великої потужності, які б компенсували вплив людини на довкілля. По суті ставиться задача від вичерпування усіх форм природних ресурсів перейти до їх відновлювальної експлуатації.

Всі впливи людини на довкілля викликають численні вторинні впливи, які у формі ланцюгових реакцій захоплюють найрізноманітніші об’єкти навколишнього середовища. Саме в цьому випадку яскраво виявляється принцип загального зв’язку явищ в природі і людському суспільстві, втілений Б. Коммонером в афоризмі «Все пов’язано з усім». Відзначимо, що переважна більшість вторинних змін в природному середовищі виявляється негативною. Це тісно пов’язано з принципом Н. Ф. Реймерса (принцип неповноти інформації або невизначеності): інформація при проведенні акції по перетворенню і будь-якій зміні природи завжди недостатня для апріорних міркувань про всі можливі результати таких дій, особливо в далекій перспективі, коли розвинуться всі природні ланцюгові реакції. Пов’язано це виключно із складністю природних систем, еволюційним характером їх розвитку та індивідуальною унікальністю, що робить неможливим типове моделювання процесів та передбачення неминучих важкопрогнозованих ланцюгових реакцій.

Антропогенні впливи можна розрізняти також за часовими характеристиками (постійні, періодичні, епізодичні), за просторовими характеристиками ( площинні, лінійні, точкові), за типом впливу (механічні, фізичні, хімічні, матеріальні, енергетичні, інформаційні), за типом людської діяльності (впливи від будівництва, створення водосховищ, вирубки лісів, розорювання ґрунтів, видобування корисних копалин, зрошування, осушення тощо).

Антропогенні впливи викликають зміну структури, речовинного складу, фізичних полів та інших характеристик об’єктів природного середовища. Окрім того, відбувається зміна властивостей вихідних потоків з ландшафтів. Співвідношення поміж впливами, змінами станів і потоками з геосистем залежить від:

–  типу взаємодії (фізична сутність, сила, тривалість);

–  стану геосистеми, пов’язаного з погодою, сезоном року, періодом доби тощо;

–  властивостей саморегуляції геосистеми, її сталості та інших особливостей її динамічної структури і організації.

Таким чином, важливо розуміти, що надходження до ландшафту забруднюючої речовини не означає, що вона залишиться в ньому. Ця речовина може акумулюватись в ландшафті, розкластись в ньому, або розсіятись. Співвідношення цих трьох процесів залежить від властивостей ґрунтів (механічного складу, рН, здатності до фільтрації тощо), гідрологічного режиму, метеорологічних характеристик (режиму, швидкості і напрямку вітру, стратифікації атмосфери, кількості атмосферних опадів, туману тощо), властивостей біоценозу (біомаси, ярусності, системи біологічних зв’язків тощо).

Зміни в природному середовищі можна звести до таких:

–  забруднення ґрунтів, вод, повітря, рослинного покриву, зміни газового складу атмосфери;

–  спрощення структури природних ландшафтів – зменшення кількості ярусів рослинного покриву, зменшення кількості видів рослин і тварин, спрощення структур трофічних зв’язків, деградація ґрунтів, утворення пустель тощо;

–  заміна природних ландшафтів природно-антропогенними і техногенними ландшафтами.

Аналіз катастроф, зумовлених антропогенними (техногенними) чинниками, дозволяє стверджувати, що активне втручання людини в природні процеси призводить до виникнення нових, стимулює і прискорює розвиток сформованих на даний час екологічно небезпечних процесів. В якості прикладу можна навести виникнення землетрусів в районах будівництва та експлуатації великих водосховищ. Такі землетруси виникають навіть там, де за нормальних умов вони не відбуваються (Індія, плато Декан; США, р. Колорадо; Італія, р. Вайонт; Африка, р. Замбезі; Таджикистан, Нурекське водосховище; Дагестан, р. Сулак). В таких районах в різний час відбуваються як одиночні поштовхи, так і їх серії силою до 5…7 балів. Аналогічні явища спостерігаються і в районах видобування корисних копалин, наприклад, на вугільних шахтах поблизу м. Луганська.

Техногенна діяльність може бути ініціатором, і при певних природних умовах викликати активізацію деяких катастрофічних процесів. Прикладом можуть бути оповзні Південного берегу Криму, де активізація кожного другого з них обумовлена антропогенною діяльністю.

Природні та антропогенні фактори не формують екологічну ситуацію незалежно один від одного завжди має місце їх взаємодія. Так забруднення Світового океану нафтою є однією з глобальних екологічних проблем. Серйозність стану визначається величезною роллю нафти в економічному розвитку країн, необхідністю великих перевезень її морськими шляхами, несприятливим впливом навіть невеликих концентрацій нафти в воді на живі організми на тепловий і водний кругообіг в природі. Провідну роль у надходженні нафти у води океану відіграють стоки з материків, а також викиди з суден, розливи при завантаженні і розвантаженні їх. В світі функціонує близько 700 супертанкерів вантажопідйомністю більше 200 тис. т. Доля нафтового забруднення. пов’язаного з аваріями суден і нафтоперероблюючим морським обладнанням складає 12% від загального забруднення.

Однак. аварії справляють значно більше екологічне лихо, оскільки вони призводять до концентрованих викидів, внаслідок чого можливості екосистем до самоочищення не можуть відбуватися в достатній мірі. Аварії, зумовлені порушенням експлуатації технічних об’єктів, стали за своїми масштабами носити катастрофічний характер вже в 20-30 роки нашого сторіччя. Вплив цих аварій все частіше перетинає кордони держав і охоплює цілі регіони. Несприятлива екологічна обстановка, викликана цими аваріями, може зберігатися протягом багатьох років. Ліквідація наслідків таких аварій потребує значних засобів і залучення фахівців різних профілів. Аналіз результатів аварій, характер їх впливу на оточуюче середовище зумовлює їх розподіл по видах: на транспортні, АЕС, хімічних і радіаційних виробничих комплексах, шахтах тощо. Особливістю аварій на технічних об’єктах є переважно комплексний вплив, який полягає в забруднені повітря, підземних і поверхневих вод, ґрунту, живих організмів. Одним з найяскравіших прикладів може бути аварія що сталася на хімічному підприємстві в індійському місті Бхапал в 1984 р. Викид відбувся раптово, в нічний час. Загинуло більше 2,5тис. осіб, 500 тис. чоловік отримали отруєння. В Європі найбільша аварія на хімічному підприємстві сталась в 1986 р. В м. Базелі (Швейцарія). При гасінні пожежі, що виникла, в річку Рейн разом з водою потрапило до 30 т. токсичних речовин і близько 70 т. ртуті. Забруднення Рейну призвело до зупинки водопостачання ряду міст у Німеччині, Голландії і до масової загибелі риби. В Україні однією з найбільших аварій була у вересні 1983 р. Поблизу м. Дорогобужа. ЇЇ причиною став прорив відстійника продуктів технологічного виробництва калійних добрив. В результаті цього в річку Дністер потрапило близько 4,5 млн. м2 розсолу, що спричинило знищення водної рослинності, риби, отруєно 200 га орних сільськогосподарських угідь. Численні міста, які використовували воду ріки на території України і Молдови, залишилось без джерел водопостачання.

Аварії на ядерних установках заслуговують найбільшої уваги. Сьогодні у світі перебуває в експлуатації декілька сотень атомних реакторів. Окрім того працює ще понад 300 дослідницьких ядерних установок. Тому ймовірність негативних екологічних явищ при різних технічних неполадках в багатьох густонаселених країнах досить висока. За весь час існування АЕС відбулось три найкрупніші аварії (в США в 1979 р. в штаті Пенсільванія; в 1957р. на заводі по регенерації ядерного палива в Англії, на Чорнобильській АЕС),а також 80 серйозних аварійних ситуацій в різних країнах.

До числа небезпечних катастроф пов’язаних з діяльністю людини, необхідно додати військові дії різних рівнів, бактеріологічна зброя, випробовування ядерних зарядів.

В кінці 20 століття світ переконався, що подальший розвиток економіки неможливий без охорони навколишнього природного середовища. В той же час неможливо охороняти природне середовище без розвитку економіки. Взаємозалежність екології та економіки повинно стати основою нової концепції розвитку промисловості. Основною задачею вивчення дисципліни “Екологія” у технічних вузах є формування екологічного світогляду на основі придбаних знань, що допоможуть зрозуміти природу, своє місце в ній, зберегти життя на Землі в ім’я нинішнього і майбутнього поколінь.

Погіршення стану навколишньої природного середовища обумовлено, в основному, способом життя сучасної людини. Відповідно до пануючих поглядів, що ресурси Землі необмежені, як і життєвий простір, а технології, що розвиваються, та зростаючі виробництво і споживання ведуть до кращого життя для кожного – велика помилка та безвідповідальність.

Сучасна людина здатна на багато чого. Вона може розколоти гори; осушити ріки і затопити долини; перетворити ліс в непридатну паперову продукцію; отруїти ґрунт токсичними хімікатами і пестицидами; забруднити повітря парниковими газами і кислотами, ріки – каналізаційними стоками, моря – нафтою. Вона може винаходити комп’ютери, здатні робити десять мільйонів обчислень у секунду; запускати космічні кораблі і станції; створювати ядерне озброєння й атомні бомби. Але для чого? Для того, щоб збільшити обсяг і швидкість руху природних ресурсів через споживчу економіку на смітник утилю і відходів?

Насправді ж прогрес, спрямований на поліпшення світу в примхливих інтересах людини, поступово приводить нас замість світу чудес у світ відходів, а якість життя постійно погіршується. Сьогодні необхідно всю енергію, сили і помисли направляти на охорону і лікування Землі. Для цього потрібно змінити систему поглядів на устрій світу і роль людини в цьому ньому.

Формування світогляду, що сприяє стійкому розвитку Землі, припускає проходження чотирьох рівнів пізнання природи і причин виникнення екологічних проблем:

Насамперед це проблеми забруднення навколишнього середовища, що загрожують здоров’ю і добробуту людини: глобальне потеплення, кислотні дощі, руйнування озонового екрана, забруднення повітря, води, токсичні відходи, зведення лісів, утворення пустель, ,зникнення видів, виснаження ресурсів і ін., що передбачається вирішувати за допомогою юридичних, технологічних і економічних методів. Головна роль відводиться людині. Кожна окрема людина вважає свій вплив на природу занадто незначним, не розуміючи того, що мільярди таких впливів разом загрожують існуванню біосфери. Люди переконані, що екологічні проблеми можна вирішити за допомогою технологій і не бажають змінювати спосіб життя.

Але у відповідності з другим законом термодинаміки кожна дія, що починається нами,, навіть природоохоронна, тією чи іншою мірою негативно впливає на навколишнє середовище. Тому немає принципової можливості для технологічного рішення всіх проблем забруднення, хоча використання технологій може внести свій внесок у рішення задачі збереження навколишньої природного середовища.

На другому рівні приходить розуміння, що основною причиною забруднення, деградації природного середовища і виснаження ресурсів планети є поєднання перенаселення в країнах, що розвиваються, і переспоживання в промислово розвинутих країнах (населення останніх складає 26 % від загальної чисельності людей світу, а споживання світових ресурсів ними досягає 80 %). Відповіді здаються очевидними: стабілізація чисельності населення і скорочення споживання матеріальних і енергетичних ресурсів у розвинутих країнах. Але рішення цих проблем неможливо без реформування суспільства, підвищення екологічної свідомості і рівня освіти, відновлення дикої природи. Заповідних, територій ще занадто мало, щоб компенсувати відходи, що утворяться при марнотратному використанні ресурсів. Людина продовжує вважати себе вище природи й інших видів.

На третьому рівні пізнання головною метою розвитку стає використання технологій, економічних і політичних систем для контролю росту забруднення і виснаження ресурсів, запобігання перевантаження природних екосистем шляхом перетворення сучасних промислових країн у “постіндустріальні” високотехнологічні суспільства. Надії покладаються на створення техногенних систем, подібних до космічного корабля, керувати якими будуть комп’ютери, що контролюють забруднення, виробництво достатньої кількості продовольства, видобуток мінеральних ресурсів, енергії і т. д. Якщо Земля виявиться перенаселеною, то частина населення буде жити на космічних станціях. Якщо виснажаться мінеральні ресурси – їх стануть добувати на інших планетах. За допомогою біотехнологій будуть контролювати еволюцію живих істот і створювати організми, що дадуть більше їжі, очистять воду і повітря, переробляють відходи й ін. Такий погляд на майбутнє – відображення нашого зарозумілого відношення до природи, впевненості в тому, що за допомогою технологій і своєї винахідливості людина може створювати штучне навколишнє середовище і нові форми життя для того, щоб уникнути зайвих навантажень на природні системи Землі. В остаточному підсумку це також приведе до перевантаження і руйнування природного середовища і виснаженню ресурсів, тому що такий світогляд ґрунтується на помилковій впевненості в тім, що ми цілком розуміємо життя природи і здатні її відтворити за допомогою техніки.

Четвертий рівень пізнання припускає відмовлення людини від зарозумілого відношення до природи і визнання центром життєзабезпечення Землю, а не себе. Необхідно настроїтися на ритми природи і довіряти їм, усвідомлюючи, що цілком зрозуміти їх неможливо. Люди повинні засвоїти, що вони належать Землі, а не Земля їм.

3. Антропогенні фактори, як ініціатори природних катастрофічних процесів.

Новий екологічний світогляд включає ряд основних представлень:

–  Усі ми є частиною – “простими громадянами природи”; усі живі істоти взаємопов’язані і взаємозалежні.

–  Наша роль полягає в розумінні і співробітництві з природою, а не в її завоюванні.

–  Кожна жива істота має право на життя незалежно від її корисності для нас сьогодні чи у майбутньому.

–  Наше основне завдання полягає в тому, щоб зберегти стійкість і різноманітність систем життєзабезпечення для усіх видів організмів. Питання про те, кому жити або вмирати, повинні вирішуватися тільки в процесі еволюції. Ми маємо право на захист від небезпечних організмів і можемо убивати інші організми, але лише тоді, коли це життєво необхідно; у нас немає права робити це для задоволення своїх примх.

–  Ресурси Землі обмежені, ніхто не має права на нескінченне збільшення частки використовуваних ресурсів; необхідно відрізняти наші необмежені запити від нагальних потреб.

–  Усе, що ми маємо, йде від Сонця і Землі, Земля без нас може існувати, а ми без неї ні.

–  Усі люди повинні нести персональну відповідальність за збереження Землі: вироблені кожним відходи варто було б складати на власному дворі, тоді кожний зрозумів би необхідність повторного використання і зниження їхньої кількості

–  Світогляд, що проголосив своєю метою збереження життя на Землі і створення екологічно стійкої економіки, не відкидає технологій. Але вони повинні використовуватися в гуманних цілях охорони усіх форм життя, а не для їхнього руйнування. Технології не слід заохочувати і розвивати тільки тому, що вони теоретично можливі.

–  Збереження життя на Землі вимагає участі кожного з нас. Ми повинні це зробити не тому, що цього вимагає закон, а для того, щоб врятувати себе як вид. Що може зробити кожний з нас?

–  Відчуйте себе одним цілим з навколишньою природою. Станьте екологічно інформованими.

–  Знайдіть місце, що Вам подобається і захищайте його, тому що воно є частиною Вас.

–  Ведіть більш простий спосіб життя за рахунок зниження споживання і кількості відходів.

–  Помніть, що навколишнє середовище починається в вашому будинку.

–  Уникайте байдужості, песимізму, сліпого технологічного оптимізму і фаталізму.

–  Беріть участь у рішенні політичних проблем на місцевому і національному рівнях.

–  Розширюйте свої пізнання про природу. Як усього цього досягти? Живіть за принципом:

–  Мислити – глобально, діяти – локально.

Проблеми навколишнього середовища обумовлені мільйонами дрібних необдуманих вчинків мільярдів людей. Виправити ситуацію можуть теж мільйони незначних вчинків, спрямованих на захист Землі. Віддавайте перевагу вторинному використанню матеріалів. Підвищуйте енергійну ефективність будинків, утеплюючи їх. Саджайте дерева, робіть компости, вирощуйте продовольчі культури з застосуванням органічних добрив. Користуйтесь машиною, що споживає мало бензину; їздите на велосипеді. Замінюйте лампи накалювання на лампи денного світла; заощаджуйте електрику і воду. Формування екологічного світогляду, що забезпечує перехід до екологічно й економічно стійкого співтовариства, неможливо без підвищення освітнього рівня населення. Китайська мудрість говорить: “Якщо Ви думаєте на рік вперед – посадіть насіння. Якщо Ви думаєте на 10 років вперед – посадіть дерево. Якщо Ви думаєте на сотні років вперед – дайте освіту народу”.

Екологічні проблеми є загальнолюдськими – біосфера не визнає границь. Зберегти життя на Землі – основна наша задача.

4. Формування екологічного світогляду – шлях до виживання.

Результати господарювання в останні роки різко загострили екологічну ситуацію. Склалася і зростає екологічна загроза для людей, рослинного і тваринного світу. Становище ускладнюється дефіцитом фінансових і матеріальних засобів, необхідних для прийняття державою найневідкладніших заходів щодо захисту навколишнього середовища. Все це вимагає зміни підходів до вирішення екологічних проблем в Україні.

Захист навколишнього середовища – проблема глобальна, загальнодержавна. Однак на практиці конкретні заходи з її вирішення здійснюються, головним чином, регіонами. Отож, говорячи про єдину систему екологічного захисту, необхідно мати на увазі, насамперед, регіональну організацію екологічної служби.

Основними напрямами її діяльності має бути контроль за дотриманням підприємствами, організаціями, фізичними особами екологічних вимог відповідно до чинних нормативів, обов’язкова екологічна оцінка проектів нових об’єктів, підтримка розвитку підприємництва, які сприяють оздоровленню навколишнього середовища.

Для вирішення проблеми охорони довкілля має бути залучена вся державна машина, починаючи від депутата місцевої ради і до посадових осіб найвищих державних органів. Це станеться тоді, коли будуть створені такі економічні умови, за яких виробникам буде невигідно надмірно використовувати природні ресурси і забруднювати довкілля. Крім цього, доцільно розробити і створити систему економічного тиску, яка буде примушувати підприємства вкладати кошти у впровадження нових, екологічно безпечних технологій. Дотеперішня практика в Україні полягала в тому, що близько 90 % всіх природоохоронних витрат фінансувалося з державного бюджету. Світова практика показує, що 2/3 всієї вартості природоохоронних заходів фінансують самі підприємства і лише -1/3 надходить з бюджету.

Найважливішим завданням сучасності є вдосконалення природокористування, обов’язкове екологічне обґрунтування всіх видів господарювання та раціональне використання природних ресурсів, оскільки ці фактори прямо чи опосередковано впливають на загальний екологічний стан.

Суворе екологічне законодавство, висока свідомість людей у питаннях чистоти довкілля і екологічно чистої продукції значною мірою сприяють поліпшенню екологічної ситуації. Нагальною є потреба підняти рівень екологічної свідомості, основною ознакою якого є розуміння того, що природа і суспільство еволюціонують одночасно. Екологічна свідомість на основі нових загальнолюдських цінностей, які виконуватимуть роль регулятора у взаємодії людини та природи, стане суттєвим складником сучасного культурного прогресу, екологічного виховання.

Необхідно вжити заходів щодо впровадження екологічних технологій вирощування сільськогосподарської продукції.

Пріоритетними напрямами розвитку харчової промисловості має бути використання високоякісної екологічно чистої сировини, сучасних технологій виробництва продовольчих товарів, які запобігають потраплянню і утворенню шкідливих речовин у продуктах харчування.

Згідно зі ст. 16 Закону України „Про захист прав споживачів" від 15 грудня 1993 р., споживач має право на те, щоб придбані ним товари за звичайних умов їх використання були безпечними для його життя, здоров’я та навколишнього середовища. В цьому питанні важливу роль мас відігравати здійснення нагляду за товарами вітчизняного та закордонного виробництва щодо їх безпеки для здоров’я людей.

Чимало закуплених за кордоном харчових продуктів (особливо за демпінговими цінами), що реалізуються на ринку України, не відповідають вимогам екологічної чистоти і є небезпечними для здоров’я людей. Тому необхідно на державному рівні вжити більш суворих заходів щодо потрапляння на ринок України таких товарів.

Контрольні запитання

1.  Що означає слово – “екологія”?

2.  Яка роль технічного прогресу в зміні стану природного середовища?

3.  Які перспективи розвитку економіки на тлі екологічних проблем?

4.  В чому полягає сучасний екологічний світогляд людини?

Література

1.  Воробьев Р. И. Питание: мифы и реальності., – М.: Грегори, 1996.-256с.

2.Донченко Л. В., Надыкта В. Д. Безопасность пищевой продукции. – М.: Пищепромиздат, 2001. – 528 с.

3.  Дудкин М. С., Щелкунов Л. Ф. Новые продукти питання. – М.:МАИК "Наука", 1998. – 304 с.

4.  Несмеянов А. Н., Беликов В. М. Пища будущего. – М.: Педагогика,1985.-128с.

5.  Основи управлення инновацнями в пищевом подкомплексе (наука, технология, экономика): Учебник / Под ред. акад. В. И.Тужилкина. – М.: Изд. Комплекс МГУПП, 1997. – 882 с.

6.  Пономарьов П. Х., Сирохман І. В. Безпека харчових продуктів та продовольчої сировини: Навч. посібник. – К.: Лібра, 1999. – 272 с

7.  Реймерс Н. Ф. Экология (теории, законы, правила, принципы и гипотезы). – М.: Россия молодая, 1994.

8.  Інженерна екологія. Ч. 1. Основи техноекології: (Навч. посіб.) / Б. А. Шелудченко, А. С. Малиновський, М. В. Зосимович та ін.; За ред. Б. А. Шелудченка; Державна агроекологічна академія України. – Житомир: Вид-во “Волинь”, 1999. – 216 с.

9.  Экологія: Учебник для технических вузов / Л. И. Цветкова, М. И. Алексеев и др.; Под ред. Л. И. Цветковой. – М.: Изд-во АСВ, СПб.: Химиздат, 2001. – 552 с.

Ви прочитали: "Формування екологічного мислення та екологічно культури майбутніх фахівців."
Читати далі

5% знижка
Призу не буде.
Наступного разу
Майже!
10% знижка
Безкоштовна електронна книга
Призу
Сьогодні не пощастило.
Майже!
15% знижка
Призу не буде.
Не пощастило.
Отримайте свій шанс виграти!
Безкоштвно покрутіть колесо. Це ваш шанс виграти чудові знижки!
Наші внутрішні правила:
  • Одна гра на одного користувача
  • Шахраї будуть дискваліфіковані.
mi band mi band
Прокрутити вгору